Учора Львівська обласна рада більшістю голосів підтримала звернення до Кабінету Міністрів України і Міністерства молоді та спорту України щодо перейменування стадіону «Арена Львів» на «Арена Львів імені Степана Бандери». Мовляв, «надання стадіонові імені Степана Бандери матиме ключове значення у формуванні національної свідомості та сприятиме патріотичному вихованню молоді». Ініціатором звернення виступила фракція політичної партії «Європейська Солідарність».
Така ініціатива сьогодні виглядає досить дивною. Що заважало зробити це у минулі роки, коли Президентом був Петро Порошенко, Міністром молоді та спорту України – представник «Народного фронту», а в ЛОР найбільшою фракцією був БПП «Солідарність»? Тобто, існувала повна та «суперпатріотична» вертикаль, яка могла б розглянути подібне звернення моментально і без жодних роздумів.
Відповідь на це питання одна – політиканство. Я неодноразово зазначав, що у стінах ЛОР перш за все приймаються складні господарські рішення. Ніхто не забороняє висловлювати свою політичну позицію, але вона має мати межі розумного. Адже при прийнятті такого звернення депутати більше думали про світло софітів майбутніх телестудій та згадок у ЗМІ.
Ніхто не заперечує, що Степан Бандера – визначна особистість та символ цілої епохи боротьби за незалежність. І він гідно вшанований у місті Львові – є його пам’ятник, одна з центральних вулиць названа його іменем. Як формуватиме у футбольних фанів національну свідомість стадіон, названий іменем цього діяча, – мені особисто незрозуміло. Можливо, обласні обранці не знають, але у багатьох львівських уболівальників образ Степана Бандери вже сформований. Чого варті їх кричалка на стадіоні «Батько Бандера ще до нас прийде! Гей!» чи пісня «Ми – хлопці з Бандерштату». Якого рівня патріотичності ще не вистачає?
У футбольній Мецці – Європі – багато стадіонів названі іменами гравців, які потом та кров’ю на газоні показували, що вони найкращі. Це і мадридське поле, назване іменем Сантьяго Бернабеу де Єсте, і неапольське – іменем Дієго Армандо Марадони, і амстердамське – іменем Йогана Кройфа, і міланське – іменем Джузеппе Меацци, і київське – іменем Валерія Лобановського. Невже в історії львівського та українського футболу немає жодної легенди, іменем якої можна було б назвати стадіон? Щоб молодь приходила на арену та надихалась його прикладом? На вашу думку спорт та видатні футболісти ніяк не формують національну свідомість, патріотизм і гордість за країну та її історію?
Тоді, коли світ іде вперед та розвивається, називає свої спортивні комплекси іменами новітніх героїв та кумирів, ми й досі стараємось увіковічнити те, що вже є увіковічнене. Скільки ще вулиць, парків і проспектів має бути названо іменем Степана Бандери, щоб було зрозуміло, що він герой та борець за незалежність України? Особисто для мене він таким є. Оце намагання всюди «приліпити» ім’я великого Провідника ОУН є не ознакою українського П’ємонту, а банальною провінційністю, яку обласні депутати чомусь не лише толерують, але й просувають.