У Митрополичому саду Києво-Печерської лаври розпочали новий сезон археологічних розкопок на місці склоробної майстерні XI-XII ст. Її виявив ще у 1951 році археолог Володимир Богусевич на місці провалу у Митрополичому саду. Тоді вдалося зафіксувати залишки майстерні з горнами для виготовлення скла та рештки монастирських мурів XII ст. Торік сучасні науковці на цьому місці знайшли двоярусну споруду, у якій, найімовірніше, проживали тодішні майстри. Цього сезону дослідження склоробного комплексу планують завершити і проаналізувати знахідки усіх попередніх років.
У часи Русі склоробна майстерня працювала на місці Митрополичого саду Києво-Печерської лаври. На межі XI-XII ст майстри створювали смальту для викладання мозаїки у головному храмі лаври.
«Першими з них були візантійці, які мали власні секрети виготовлення скла. Майстерня, облаштована для оздоблення Успенського собору, спеціалізувалася на створенні смальти. З неї викладали дивовижні мозаїки», – розповіли у національному заповіднику «Києво-Печерська лавра».
Візантійським склоробам допомагали місцеві майстри. Коли іноземні фахівці поїхали, тутешні продовжили справу і переформатували майстерню. За словами керівника науково-дослідного відділу археології заповідника Сергія Тараненка, приїжджі майстри, вочевидь, не поділилися фаховими секретами з давньоруськими майстрами, зокрема формулою виготовлення скла. Це пояснюється тим, що дослідники помітили різницю, порівнюючи знайдені матеріали.
Попередні дослідження допомогли зробити висновок, що у давньоруський час територія Митрополичого саду була призначена для господарської діяльності Печерського монастиря і використовувалася як виробнича зона часів спорудження (1073-1077 рр.) та оздоблення (1083–1089 рр.) Успенського собору.
Рештки двох споруд, пов’язаних із склоробно-смальтовим виробництвом (горни), складалися з плінфи ХІ ст., глини та шиферних плит. Плінфа (цегла) вкрита шарами різнокольорового переплавленого скла, є заготовки різнокольорової смальти, фрагменти різнокольорового скляного посуду, віконного скла, поливаних плиток.
Згодом з’явилася мурована монастирська огорожа і склоробний комплекс опинився з південно-західного боку Печерського монастиря. Вочевидь, цю зону використовували як господарчу для пожежонебезпечних виробництв. У шарі розкопу, який відповідає XIII-XIV ст., науковці виявили речі ремісничої майстерні вже з ковальським реманентом. Дослідники зробили висновок, що цей виробничий центр орієнтувався виключно на монументальне будівництво і оздоблення Успенського собору, тому майстерні припинили своє існування після завершення робіт. З XV-XVI ст. на цій території починають закладати сад.
Керівник розкопок, кандидат історичних наук Сергій Тараненко вже розшукав те, що не вдалося його попереднику Володимиру Богусевичу. Науковці зібрали понад 10 тисяч одиниць матеріалу. Усі знайдені уламки навіть найдрібнішого скла збирають для вивчення і порівняння зі склом, яке того часу було в Європі.
«Це досвід та столітні напрацювання європейських майстрів. Адже Візантійська імперія, що відома також як східна Римська імперія — це Європа та весь її досвід. Тож ми не просто говоримо про необхідність єднання з європейським простором зараз, а ми були його частиною ще тисячу років тому. Європейські майстри приїжджали сюди, працювали тут, в Лаврі, що доводять ці дослідження», — наголосив Сергій Тараненко.
Сергій Тараненко виявив кордони розкопу команди Богусевича та дослідив кілька об’єктів, що залишилися поза увагою у XX ст. Цього року вивчення цього унікального склоробного комплексу планують завершити, після чого проаналізують дослідження за всі роки. Після завершення робіт науковці розглядають варіант музеєфікації та облаштування археологічного парку на цьому місці. Територія саду дозволяє відкрити трасу ділянки понад 20 м, яка експонуватиме горни склоробної майстерні XI ст. та мури Печерського монастиря XII ст.