«Боюся, щоб це не переросло в незаконні дії»

Інтерв’ю з ініціатором протестів під ЛОВА Святославом Літинським

10:44, 8 листопада 2023

Уже дев’ять тижнів тривають пікети «Спочатку дрони – потім стадіони» під стінами Львівської ОВА. За цей час одиночний пікет львівського волонтера Святослава Літинського перетворився на масовий мітинг за участі понад 300 осіб. А до вимог суттєво збільшити фінансування армії з обласного бюджету додався ультиматум щодо відставки голови ЛОВА Максима Козицького.

ZAXID.NET поспілкувався з ініціатором протестів Святославом Літинським про ефективність мітингів, настрої протестувальників, їхню комунікацію з чиновниками та його особисті політичні амбіції. Також активіст відповів на звинувачення в замовності протестів.

«Вийшов на пікет, бо не знайшов розуміння з боку влади»

Що вас змусило почати пікети «Спочатку дрони – потім стадіони» під ЛОВА? З чого, власне, все почалося?

Почалося все за два місяці до повномасштабного вторгнення, коли я створив петицію про можливість використання 1000 гривень за вакцинацію не тільки на книжки чи ліки, а на купівлю «Джавелінів» для армії. Тоді та петиція не знайшла підтримки уряду та президента, але буквально за 10 днів після повномасштабного вторгнення дозволили те, що я просив.

2022 рік фактично в нас усіх був, як в тумані, бо всі старалися щось вирішити, якось допомогти армії. Ми загалом ввезли і передали армії 180 автомобілів, основну частину з яких (близько 140) у 2022 році.

У 2023 році ми почали дивитися: а куди ж держава витрачає наші податки? Я з дружиною порахував, що ми в 2022 році десь від 20 до 30% нашого сімейного доходу витратили на допомогу армії. А держава тоді планувала фінансувати з державного бюджету 600 млн грн на дорогу до приватного курорту біля Буковелю. Державне підприємство, яке обслуговує спортсменів, хотіло добудовувати їдальню за 88 мільйонів гривень. Причому там їдальня нова, але їхня основна претензія була така, що вони можуть обслуговувати одночасно 300 спортсменів, але якщо прийде 400 спортсменів, то вони за годину їх не обслужать. Така маячня у воєнний час.

Потім подивилися у Львівській області – лижеролерна траса. Вона безумовно потрібна для дітей і для спортсменів. Але у воєнний час – це невідповідна витрата. У той час, коли кожен десятий допис у соцмережах – прохання допомогти зібрати гроші на дрон чи на пікап для військової частини.

Коли порівнюєш те, куди ти витрачаєш гроші, на що навколо люди збирають гроші, і куди держава витрачає гроші – виявляється розходження інтересів.

У червні ми написали петицію до уряду з проханням ухвалити рішення про обмеження некритичних витрат і скерування грошей на допомогу армії. Відповідь уряду була фактично ні про що. Тобто, петиція не дала ніякого результату. Потім я спробував якось приватно виходити на людей, які ухвалюють рішення в місті та області.

Хто ці посадовці, депутати?

Не хочу конкретизувати. Ці обрані чи призначені на посади люди мали би очолити цей процес, щоб з бюджетів допомагати більше армії, а не витрачати на повну маячну у воєнний час. На жаль, розуміння я там ніякого не знайшов, і після того зрозумів, що потрібно виходити на пікет.

А що вам відповіли?

Були відповіді, міркування в термінах мирного часу. Що потрібно забезпечувати розвиток громад, що це наше майбутнє.

Наприклад, у Ходорові хочуть за 86 млн грн будувати новий спорткомплекс. Вони говорять, що туди будуть ходити діти військових, і це дуже потрібно. Навіть зібрали підписи вчителів, що той спорткомплекс потрібний. Тобто адміністративний тиск, плюс стараються маніпулювати потребами, пов'язаними з армією.

Оскільки розуміння я не отримав, тоді я повідомив, що почну виходити на одиночний пікет. Це був десь початок вересня. З другого чи з третього разу суттєво більше людей почало долучатися до пікетів. Я почав реєструвати повідомлення про мітинги, фактично теж розбивши скляну стіну, бо більшість думала, що мітинги під час воєнного стану заборонені. Ніякої заборони немає. Заборонити може суд чи у воєнний стан додатково військова адміністрація.

Пікетувальники під стінами ЛОВА вимагають збільшити фінансування армії (усі фото зі сторінки «Спочатку дрони – потім стадіони» у Facebook)

«Бенефіціаром наших мітингів називають Львівську міську раду»

Ви почали з одиночних пікетів, а зараз збираєте кілька сотень людей. А хто ці люди, які вас підтримують?

Це люди, яким небайдужа доля держави. Якщо ми не будемо фінансувати армію, у нас будуть внутрішньопереміщені особи, поранені, вбиті. У нас будуть мультипліковані витрати на усунення наслідків війни. Це багато людей розуміють і підтримують. Я поширюю інформацію у Facebook. Мене підтримав ветеран Артур Кирєєв, який отримав поранення на війні, і його друзі. Так воно поширилося.

Але ви, напевно, аналізували, хто приходить на ваші міти? Це молодь, старші люди, студенти?

Люди віком 25-45 років – це ядро, яке приходить, мені так здається.

Ці люди розуміють, що потрібно у воєнний час виділяти більше грошей на армію. На вашу думку, чому цього не розуміє влада? Чому треба змушувати владу це робити?

Я дуже цьому дивуюся. Мені здається, що в них є два міркування. Перше міркування, яке переважає над всім, що цей мітинг організовано за чиїсь гроші. Конкретно називають, що бенефіціаром наших мітингів є Львівська міська рада в особі Садового. Умовно кажучи, що Садовий платить Літинському та Кирєєву для того, щоб приходили до обласної військової адміністрації. Мені здається, що в людей, які все життя бачили, що саме так це робиться, є блокування і переконання, що це правда. І їм здається: «Він прийшов за гроші, а ми будемо йому прогинатися?». Мене таке їхнє бачення дуже дивує, що це політична боротьба, а не боротьба за державу.

А друге міркування, чому це не робиться, – це якась інерційність. Голів громад обрано, а начальника ОДА призначено для забезпечення господарки. Якщо людина емоційно не переймається, а логічно міркує, що її функція забезпечення господарки, а зараз прийшло море коштів від ПДФО військових, то вона взялася ту господарку належно забезпечувати. І виходить така пастка інерційності.

Я постійно відкидаю від себе думку, що ці люди заробляють на будовах і отримують відкати. Журналісти «Наших грошей» з Києва зробили огляд, куди витрачаються гроші програми «Безпечна Львівщина», яка безпосередньо розроблена для того, щоб допомагати військовим. 33 млн грн запланували витратити на побудову центру безпеки в гірському селі, а ціни там завищені у півтора раза.

У мене знову закрадається думка, що вони крадуть з тих грошей, які отримують від військових. Але постійно відкидаю її від себе. Не може такого бути у такий час.

Пікетувальниці з плакатами на мітингу під ЛОВА

«ЛОВА купила нуль дронів, нуль автомобілів»

Ви провели вже дев'ять досить масових пікетів під обласною адміністрацією. Про які результати на сьогодні можете говорити, чого вдалося досягти?

Короткотерміново нам вдалося досягти того, що до 96 млн грн, які планували виділити армії з обласного бюджету, додано ще 50 млн грн. Це дуже мало, оскільки лише військового ПДФО Львівська ОВА отримує 1,5 млрд грн. А весь бюджет цього року понад 7 млрд грн. Тобто, менше 2% обласного бюджету ЛОВА виділяє на допомогу армії. Це разюче в порівнянні з Львівською міськрадою.

Львівська міська рада запрошує до себе на презентації, показує, куди витрачають гроші. Порівнюючи Львівську міську раду і Львівську ОВА, ми мимоволі стаємо адвокатами Львівської міськради. Але цифри говорять за себе.

Львівська міська рада має бюджет майже вдвічі більший, ніж ЛОВА, і безпосередньо на допомогу військовим у формі купівлі товарів і прямих субвенцій грошима передбачила 1 млрд грн. Відповідно, якщо б ЛОВА передбачила 500 млн грн, то це би було б на рівні, а вона передбачила 96 млн грн. Львівська міська рада купує і передає дрони, автомобілі – будь-які товари, які потрібно військовим. ЛОВА купила нуль дронів, нуль автомобілів. У той же час ми бачимо акцію від ЛОВА «1000 автомобілів свободи».

Тоді звідки ті авто, які чиновники ЛОВА публічно передають військовим?

Вони закуплені іншими людьми. Зараз я знаю, що відбувається непрямий емоційний примус до багатьох підприємств: купіть пікап, дайте нам гроші на обладнання того пікапа, і ми передамо це все ППО. І вони вже хваляться, що 30 пікапів передано ППО. У той же час, отримані від військового ПДФО гроші витрачаються на тендери, які не є критичними, з ціною товарів, збільшеною у півтора рази.

Окрім того, є повний провал комунікації. У нас були питання до Львівської міської ради, нашу ініціативну групу запросили. Минулого разу мітинг ішов від пам’ятника Шевченку, попри міську раду, до обласної ради. Від міської ради вийшли два заступники – прозвітували, що зроблено.

А ЛОВА висилає вже четвертого свого представника, який приходить і каже, що не розбирається в тому, бо він по інших питаннях. А чого ж він прийшов… Коли Іван Собко минулої п'ятниці прийшов, я боявся, що люди почнуть на нього здійснювати фізичний вплив, бо він просто почав їх ображати. Це просто в голову не вкладається.

Яку кінцеву мету ставити перед собою цими пікетами, коли вони можуть бути припинені? Чи не боїтеся, що людям набридне постійно ходити і не бачити результату?

Щоразу я боюся, що людям це набридне. А ще більше боюся, щоб це не переросло в якісь незаконні дії, які скомпрометують рух. З одного боку люди бачать, що армія потребує багатьох речей. У кожного є знайомі, друзі чи родичі, яких війна торкнулася безпосередньо. А з іншого боку бачимо повну відсутність розуміння з боку обласної військової адміністрації.

Яка кінцева мета ваших пікетів?

На цей рік ставимо собі реальні цілі. Щоб до кінця року хоча би ще 300 млн грн було виділено на армію і чітко задекларовано, як у наступному році ЛОВА буде розпоряджатися нашими коштами.

Якщо Верховна Рада забере військовий ПДФО з місцевих бюджетів, то обласний бюджет зменшиться. Тоді слід виділяти хоча би 20% з коштів, передбачених на програми розвитку. Якщо ж військовий ПДФО залишать на місцях, то так, як ухвалила Львівська обласна рада, – 75% цих надходжень виділити на армію.

Хлопчик з плакатом на мітингу під ЛОВА

«Відбувається якесь ігнорування нас і повний провал комунікації»

На останніх ваших мітингах прозвучала вимога відставки Максима Козицького. Це тому, що вас не чують? Чи вважаєте його одноосібно відповідальним за ситуацію, чи, можливо, це системна політика на рівні держави?

Особисто я уникав будь-яких закликів про відставку начальника ЛОВА, бо це використовується як закид про політичну боротьбу під час воєнного часу. Це вперше прозвучало на восьмому мітингу, на дев’ятому вже питання руба стояло. Коли нас не чують, і кожну п'ятницю начальник ЛОВА знаходить якісь дрібні питання, щоб не бути присутнім на мітингу… Бачимо, що він роздає подяки, відвідує відкриття ярмарку сільгосппродукції. Це теж потрібно, але це непорівняльні проблеми з тим, що обласний бюджет не допомагає армії. Фактично відбувається якесь ігнорування нас і повний провал комунікації.

Чи це є державна політика? Так само як питання про те, чи отримують вони відкати на будівництві, відкидаю думки, що по президентській виконавчій вертикалі, скеровано вказівки: давайте будувати стадіони, траси, бо будуть вибори, а не допомагати армії. Має бути розуміння, що хвалитися можна і тим, що ми допомогли армії. Думаю, такий керівник громади буде мати набагато більшу довіру, ніж той, який побудує стадіон чи спорткомплекс. Чомусь такого розуміння немає, проблема в багатьох громадах.

Усі рішення щодо обласного бюджету йдуть за підписом начальника ЛОВА. І в законі пише, що він несе одноосібну відповідальність за керування областю в воєнний час.

Учасниці протесту з плакатами біля пам'ятника Тарасові Шевченку

«Якщо скажуть: “Літинський, ти не виходь, а ми забезпечимо армію”, то я з радістю не вийду»

Чи вважаєте депутатів Львівської облради співвідповідальними за такий стан справ? Бо вони фактично добровільно віддали функцію формування і розподілу бюджету військовій адміністрації. А на останній сесії не змогли ухвалити рішення про обмеження некритичних видатків.

Мовчазна згода деяких депутатів до цього приводить. Бюджет на 2023 рік ухвалювався одноосібно за підписом начальника ЛОВА. Виходить, що ми обрали депутатів, делегували їм повноваження, але не всі з них хочуть відстоювати інтереси громад. На останньому мітингу ми звернулися до депутатів облради з проханням забезпечити виконання ухваленого ними рішення про виділення на армію 75% військового ПДФО, зробити перевірку, чи ЛОВА належно допомагає військовим, ухвалити рішення про пріоритетність витрат.

Боюсь, що вам прийдеться вимагати ще й розпуску Львівської обласної ради, бо депутати демонструють неспроможність виконувати свої функції.

Думаю, депутати як обрані все-таки мали б дослухатися до того.

Вам закидають, що ви цими мітингами переслідуєте якісь особисті цілі. Чи є у вас намір здобути політичні бали цими акціями?

Я є у списку Української Галицької партії до Львівської облради і, здається, переді мною ще є троє осіб. Тобто моє потрапляння в облраду поки що виглядає дуже примарно. Які ще можу мати політичні інтереси? Підняти свою впізнаваність? Фактично це відбувається, так. Чи є це моєю метою? Безумовно, що ні.

Тому, якщо буде таке компромісне рішення: Літинський, ти не виходь, а ми забезпечимо армію – то я з радістю не вийду.

Ви вже згадали про Львівську міськраду. Вам дорікають, що не йдете з пікетами під міську раду. Водночас певні активісти пробували організувати пікет під ЛМР. Як сприймаєте їхні аргументи і мотивацію?

Я не засуджую інші громадські ініціативи, закликаю всіх брати цифри і порівнювати доходи бюджету, військового ПДФО і витрати бюджету. Я не проти того, щоб виходити навіть до громад, які належно забезпечують армію, для того, щоб бачили загальний настрій. Але, в першу чергу, треба йти до тих, які погано допомагають армії.

Найбільша увага зараз прикута до ОВА та Львівської міськради. Але завдяки децентралізації в області є багаті громади, які стали ще багатші завдяки військовому ПДФО. Хто має їх контролювати?

Один із закидів до нас: чому ви не їдете, умовно кажучи, в Ходорів і там не пікетуєте через виділені мільйони на спорткомплекс? Але ми не можемо йти до кожної громади. Більшість учасників теж мають свою роботу, і навіть вийти на мітинг у Львові в робочий час Львівської ОВА складно. Найвищим органом державної влади в нашій області є військова адміністрація. Відповідно до закону, вона відповідає за розподіл та ефективне використання фінансів на всій території області. Вона має пряник і батіг для впливу на громади під час воєнного стану. А більшість інфраструктурних великих проектів йдуть у співфінансуванні з ЛОВА.

Усе сходиться на позиції начальника ЛОВА, який одноосібно, за законом, несе відповідальність.

Питання критичних і некритичних видатків не прописане в законодавстві, і цим, напевно, користуються чиновники, які розподіляють бюджетні гроші. Як ви розділяєте ці два напрямки?

Чиновники дуже часто виправдовуються і кажуть: «Нам зверху не сказали, що є критичним, а що некритичним. Ми ж закону не порушуємо». У нас повномаштабна війна, є великі потреби. Чи можемо ми побудувати нову дорогу на приватний відпочинковий комплекс? На мою думку, якщо якийсь проект не допоможе державі протягом двох-трьох років, то його не потрібно робити. Так само будівництво спорткомплексів, розширення їдальні для спортсменів ніяк не допоможе нашій обороноздатності.

Мільйони передбачено в обласному бюджеті на якісь премії, нагородження за досягнення та інше. Треба публічно вийти і сказати, що не буде цього.

Чи аналізували ви запити військових частин? Вони здатні освоїти гроші, які їм виділять зараз, наприкінці року?

Є величезна проблема, яка штучно створена військовою адміністрацією. Бюджетний кодекс передбачає, що невикористані субвенції мають бути повернені назад в кінці року. ЛОВА чекала до останнього, а тепер, можливо, піде на наші поступки. Дасть гроші, а потім забере їх назад. Тому я написав звернення до ЛОВА з проханням передбачити можливість перенесення виділених на армію грошей на майбутній період.

Протестувальники йдуть ходою площею Ринок до ЛОВА

«Так виходить, що фінансування армії потрібно лише небайдужим»

Уряд пропонує вилучити ПДФО з місцевих бюджетів і розподіляти його на державному рівні. Відповідний законопроект планують повторно розглянути у Верховній Раді найближчим часом. На вашу думку, це є вихід з ситуації, яка склалася?

Є великий страх, що гроші військового ПДФО заберуть з місцевих громад. Вони підуть в центр, де ми їх взагалі ніяк контролювати не зможемо. Якщо було б ідеальне міністерство оборони і не було скандалів щодо закупівлі яєць по 17 грн, літніх курток за ціною зимових, то це був би прекрасний вихід. Вважаю, що якусь значну частину військового ПДФО потрібно залишити у громадах. Видатки у час війни мали б чітко регулюватися на рівні постанов Кабміну. Ніяких капітальних ремонтів доріг, тільки ямковий ремонт, ніякого будівництва стадіонів, спорткомплексів і так далі.

Якось так виходить, що фінансування армії потрібно лише небайдужим людям, це дуже демотивує.

Ви вже згадали, що забезпечили багато автомобілів для військових. А зараз які запити є у бійців щодо волонтерської допомоги?

З того, що я знаю, найбільше потребують дронів та автомобілів.

Зараз люди так само щедро жертвують на армію, як це було у 2022 році, на початку війни, чи щось змінилося?

Я маю чітку статистику. За 2022 рік люди задонатили особисто мені 16 млн грн (у цій сумі є понад 1,6 млн грн коштів моєї родини). За цей рік – 3,4 млн грн, з яких понад 1,4 млн грн гроші моєї родини.

Чому така ситуація?

Перш за все, реально доходи людей впали. Є обурення, що держава ігнорує це питання. Перші три-чотири місяці волонтери підтримали, далі держава мала би сказати: «Дякую вам, волонтери» та скерувати всі гроші з великого будівництва на армію. Можливо, слід збільшити податок. Мене дуже дивує, що ФОПи звільнені від сплати військового збору. Я працюю викладачем в університеті, написав заяву в бухгалтерію, щоб всю мою зарплату переказували на армію. Також працюю як підприємець і жодного військового збору не сплачую. Мені така політика держави незрозуміла.

Можна закинути, що наші мітинги в воєнний час працюють на розвал держави. Але я пробував без мітингів вирішити, мені цього не вдалося. А питання фінансування армії є базовим питанням нашої безпеки.

Відповідно до постанови уряду з 1 грудня зміняться правила ввезення та обліку гуманітарної допомоги. Чимало волонтерів кажуть, що це ускладнить їхню роботу. Ваша думка з цього приводу?

Я дивуюся, що держава ще й з такого боку послаблює армію. Покращений облік гуманітарної допомоги, безумовно, потрібний. Але якщо це унеможливить ввезення гуманітарної допомоги, то це буде біда. Введення даних в електронну систему розглядаю як позитив. Але передбачається, що наперед слід подати дуже багато фактів, які тобі невідомі. Постанова в правильному напрямку, але її треба більше пропрацювати з різними групами.

Наприклад, ми ввозимо автомобіль на громадську організацію чи благодійний фонд, доремонтовуємо. У нас є два автомобілі, які ми фактично майже півтора року не можемо доремонтувати через серйозні проблеми з запчастинами. А там передбачено, якщо ти не передав, здається, протягом трьох місяців, тебе позбавляють можливості ввезення гуманітарної допомоги. На момент ввезення авто ми не маємо запиту від військової частини, а передаємо, коли воно вже готове. Виглядає, що всю інформацію слід наперед подати, а це неможливо зробити.

Держава майже за два роки повномасштабного вторгнення не спромоглася розмежувати волонтерську та гуманітарну допомогу – допомогу, куплену за гроші, і допомогу, яка кимось безкоштовно передана. Волонтерська допомога купується за гроші, зібрані в Україні.

І останнє запитання. Боротьба за дотримання мовного законодавства, викладацька робота, мітинги під обласною адміністрацією, волонтерство. Як вам вдається осягнути стільки напрямків діяльності? Звідки черпаєте сили?

Напевно, неналежно виконують якісь покладені на мене функції. Може, гірше готуюся до лекцій, ніж міг би. Гірше підприємницькою діяльністю займаюся, ніж міг би. З сім’єю проводжу менше часу.

Мотивує те, що допомагають багато людей навколо. Бо ці ініціативи не тільки мене одного хвилюють. Сили з'являються з розуміння: якщо не я, то хто? Якщо не зараз, то коли? Якщо бачимо проблему і про неї поплачемося на кухні дружині в плече, то ця проблема не вирішиться і навіть не почне вирішуватись. Потрібно хоча би вдарити пальцем об палець. Якщо щось робити, не обов’язково досягнемо результату, але якщо нічого не робити – ми точно його не досягнемо.