«Черкаси»  чинитимуть опір
Культура

«Черкаси» чинитимуть опір

Що треба знати про новий український фільм

Катерина Сліпченко, 3 березня 1505 0

В українських кінотеатрах саме зараз можна подивитись фільм Тимура Ященка «Черкаси», у якому йдеться про останній український корабель, який чинив опір під час анексії Криму у 2014 році.

За сюжетом двоє хлопців з українського села з різних причин опиняються на воєнному кораблі «Черкаси» під час подій 2014 року. У той час, коли екіпаж тральщика проходить навчання, президент Янукович втікає з України, а Крим захоплюють «зелені чоловічки». Починається окупація Кримського півострова. Корабель повертається на базу, але порт уже втрачений. Тральщик «Черкаси» заблокований в озері Донузлав. Українські кораблі здаються один за одним, лише екіпаж «Черкас» чинить опір і продовжує відважну, хоч і безнадійну, боротьбу.

Режисер Тимур Ященко наважився взятися за тему, яку більшість його глядачів пережили зовсім недавно, спостерігаючи за «Черкасами» у випусках новин. Прем’єра фільму у кінотеатрах відбулась у річницю цих подій. Емоційності фільму додає і те, що у зйомках брали участь моряки з самого тральщика.

Головні ролі у картині виконали актори Євген Ламах, відомий за фільмом «Крути 1918», Роман Семисал («Кіборги»), Дмитро Сова, Олег Щербина та інші.

Фільм є повнометражним дебютом режисера Тимура Ященка. Консультантом фільму став командир «Черкас» Юрій Федаш.

Музику до фільму написав композитор Антон Байбаков, також у створенні саундтреку взяла участь співачка Катя Чилі.

Фільм «Черкаси» чекала непроста доля ще на етапі зйомок: прем’єра була запланована на 24 серпня 2018 року, проте картина була неготовою. Авторам забракло коштів, вони збирали їх зокрема і через краудфандинг. Загальний бюджет фільму – 40 мільйонів гривень, з яких підтримка Держкіно – приблизно 17,3 мільйона. Фільм підтримали ВМС ЗС України.

Долучився до зйомок фільму і не морський Львів: виробництво фільму підтримали управління культури Львівської міської ради, Львівська обласна адміністрація. Нагадаємо, що компанія MKK Film service, яка є одним із творців фільму (разом із польськими партнерами), є львівською компанією.

За перший вікенд прокату фільм зібрав приблизно 3,6 млн грн. Для порівняння, касові збори комедії «Наші котики» склали майже 3,5 млн грн. У випадку «Черкас» варто сподіватись на те, що глядацький інтерес не спадатиме. Адже, чого вже там, багато хто побоюється від фільму про такі свіжі та актуальні події надмірного пафосу. Проте попри певні сценарні прорахунки, фільм виконує головну задачу: він емоційно та чесно розповідає про те, як відбувалась анексія Криму.

Кадр з фільму

Побоювання, що фільм перетвориться на пласку пропаганду, не справдились ще під час прем’єри картини на Одеському кінофестивалі. Тоді режисер показав довшу версію. У прокат вийшла інша, 94-х хвилинна версія. Режисер переважно пожертвував сценами із мирного життя героїв, а також відразу означив головне гасло фільму: «Черкаси чинитимуть опір».

Вийшло не ідеальне, але чесне, емоційне та непафосне кіно. Однак саме простота та природність існування героїв говорять значно більше, ніж палкі промови.

Засоби режисер обирає досить скупі: більшість екранного часу глядач проводить разом із героями у замкненому просторі корабля. Тож головна відповідальність була покладена на акторів. І вони прекрасно дали раду. Підкуповує і природна мова, яка все частіше звучить в українському кіно.

ZAXID.NET поспілкувався із виконавцями головних ролей, які розповіли про власне ставлення до подій у фільмі та про те, як відбувалися зйомки «Черкас».

Євген Ламах (Мишко): «Нам вдалося уникнути тиску на глядача»

Актор відомий за фільмом «Крути 1918» та «Іловайськ 2014. Батальйон Донбас»

Ви зіграли в таких історичних фільмах, як «Крути 1918» та «Черкаси». Як ви ставитесь до ролі людини в історії?

Я думаю, що навіть одна людина може щось змінити в історії. Наскільки сильно, то вже інша річ. Якщо людина не говорить, а власним прикладом робить чесні речі, то рано чи пізно перемога буде на її боці. Але треба діяти.

Від подій фільму «Крути 1918» минуло сто років. Події «Черкас» відбулись практично вчора. Складніше чи простіше працювати у фільмі, який кожен глядач може порівняти з випусками новин?

З одного боку легше, бо ми прожили більшість знімальних днів фактично на кораблі. Ми о 4 годині ранку виходили з порту, перебували у відкритому морі та мали змогу спілкуватися з моряками. Склад буксиру «Корець», де ми знімали, десь на 50% складається з моряків «Черкас». Тож ми могли спілкуватись з ними, розпитувати про їхню мотивацію. Часом вони навіть робили нам зауваження. Хоча, звичайно, ми не перекручували історію, вона яка була, така і є у фільмі. Нам допомагав командир тральщика «Черкаси». Так що, мабуть, таки легше знімати про недавні події.

Як ви для свого героя мотивували його рішення залишитись на «Черкасах»?

У мого героя було кілька переломних моментів. Не хочу зараз розкривати подробиці сюжету, бо не всі ще бачили фільм. Звичайно, головний переломний момент для нього стався, коли загинув Лев. Тоді для нього взагалі все життя змінюється.

У фільмі відкритий фінал. Але ви для себе знаєте, куди пішов ваш герой в останній сцені?

Звичайно, з режисером ми обговорювали різні варіанти. Але ми хотіли, щоб фінал був відкритим, щоб кожен сам собі уявив подальшу долю героя.

Можливо, через мого персонажа режисер показав долю України. Ми не хотіли тикати глядача носом у готове якесь рішення, нам важливо було, щоб він сам для себе вирішував.

Як ви потрапили у фільм? Чи після «Крут» вас уже запросили як зірку?

Зйомки «Черкас» розпочалися раніше, коли я ще вчився на четвертому курсі. Мене запросили на зйомки короткометражного фільму. Я пройшов проби, але фільм так і не зняли. Тоді я пробувався на фільм «Кіборги», але знятися там не вийшло. Але кастинг-директорка «Кіборгів» порадила мене Тимуру Ященку, який шукав нові обличчя. Ми поспілкувалися, я тільки почав грати сцену. Він зупинив мене й сказав: «Ми знайшли Мишка».

Я вчився на четвертому курсі, в мене саме була випускна вистава, диплом, і тут головна роль у такій історії! Я навіть не зрозумів, що сталося. Я не знав, що мені робити. Але все вийшло. Значить так і мало бути.

Так вийшло, що ви знімаєтесь переважно у кіно, яке заведено називати патріотичним. Це випадковість чи закономірність?

Річ у тім, що просто активно почали знімати кіно. І це прекрасно. Для мого покоління якраз прийшов час, коли кіно вже є. Кожна країна має мати своє кіно. Звичайно, ми можемо співпрацювати з іншими країнами, але своє кіно має бути. Як музика, чи традиції.

А чому в мене такі ролі? Не знаю, може тому, що ми зараз це переживаємо, такі фільми є актуальними.

Я намагаюся максимально зі свого боку створювати арт-фронт. Я не люблю ура-патріотизму чи надмірної героїзації. Скільки б ми не давили, глядач все одно побачить те, на що саме він відгукнеться.

На вашу думку, «Черкасам» вдалося уникнути надмірної героїзації?

Так. Я не ідеалізую фільм, але нам вдалося уникнути тиску на глядача. Ми показали історію зі звичайними персонажами. Це історія про живих людей, які в переломний момент не хочуть та не можуть втратити себе.

Олег Щербина (Заяць): «Хочу, щоб в Україні ходили на Діму Сову, а не на Бреда Пітта»

У 2014-15 роках Олег був контрактником в зоні АТО в районі Мар'їнки в секторі «М». Грає у «Новому українському театрі»

Що спонукало вас, актора, піти в АТО?

Майдан. Я з Кривого Рогу, з російськомовної родини. Я в 2009 році переїхав до Києва, потім працював у «Новому українському театрі», ми їздили на гастролі до Москви. Потім розпочався Майдан. А театр розташований на Михайлівській, практично в центрі подій. Хочеш чи не хочеш, а все бачиш. Я ночував на Майдані, а потім разом зі своїм другом пішов до війська. Саме тоді я усвідомив себе українцем.

З вашої точки зору, які мали мотивації військові з Криму піти з «Черкас», наприклад, чи залишитись?

Це питання, яке обов’язково треба ставити. Але відповісти на нього не завжди виходить. В житті мені такого питання не ставили й відповіді на нього я не знаю. Я, напевно, залишився б. Я не розумію, як можна було піти. Але ж такі люди були, вони є, і в Криму були, і у Львові є.

Навіть моя мама часом каже: навіщо це все треба було?

І що ви їй відповідаєте?

Я відповідаю дуже безглуздо, мені здається. Я зрозумів, що є нація, яка вперше відбулась на Майдані. На жаль, не всі розуміють, що від самого початку все було налаштовано саме на знищення української нації, української інтелігенції. Адже на фронт пішли найкращі. У моїй роті був вчитель історії, журналіст, боксер, бізнесмени. Тобто люди йшли на війну цілком усвідомлено. Зараз, за шість років все губиться, бо нічого не міняється.

Кіно почали знімати. Це потрібно?

Звичайно. Я вважаю, що про такі події треба знімати щось схоже на «Врятувати рядового Раяна». Для мене в «Черкасах» якраз є просто історія, без пафосу. Або ти йдеш, або залишаєшся. І може ти не дофіга патріот, але ти чомусь залишаєшся.

Присутність реальних моряків з «Черкас» під час зйомок ускладнювала чи полегшувала роботу?

Спрощувала. Вони такі прості пацани, як ми. Спілкування прямо на майданчику було дуже легким. Часом вони намагалися втрутитись та сказати, що так не могло бути. Але Тимур весь час відповідав: «Це художній задум».

А з приводу чого вони робили зауваження?

Та різні. Казали, наприклад, що у 2014 році не було кевларових касок на тральнику. Також ми знімались у нових броніках, які десь 7 кілограмів важать. А там були кілограмів по 12.

Але і кожен глядач пам'ятає цю історію з випусків новин як мінімум. Не боїтесь, що буквально кожен вам може сказати: не так було?

Насправді все було так, як у кіно. Деталі не мають значення. Наприклад, режисер казав, що на фільм його надихнула сцена, коли матроси співають «Воїна світла». Це було не на «Черкасах», а на «Ольшанському». Але ми зняли цю сцену. Звичайно, глядачі можуть сказати, що це насправді було на «Ольшанському». Але по суті все було правдою. Головне, що історія розказана чесно.

Чого ви чекаєте від прокату?

Та хай люди підуть та подивляться своє кіно. Бо в Британії йдуть на «1917». Бо то їхня історія. Я хочу, щоб в Україні ходили на Діму Сову, а не на Бреда Пітта. Я хочу, щоб в нас був свій український актор, у якого є свій глядач. Щоб ходили на Славу Довженка, на Євгена Ламаха. Але для того потрібен час.

Дмитро Сова (Лев): «Обожнюю патріотизм без пафосу»

Український актор театру та кіно, актор дубляжу, каскадер

Чому ви погодились на цю роль? Що вас привабило?

Мене дуже тішить, що ті сценарії, які я читаю написані дуже живою, справжньою мовою. Так було і з «Черкасами». Це мене підкупило від початку.

У вас дуже непростий персонаж. Такий трохи дивакуватий образ легше зіграти чи важче?

Для мене у професії нічого легкого немає. Але у випадку з Тимуром Ященком я відчував довіру до нього, до його задуму. Він весь час вимагав такого природного, навіть я би сказав, мало емоційного існування.

Це цікаво. Адже часто українському кіно закидають надмірну театральність. З чим це пов’язано?

Думаю, що це пов’язано з міфом про нашу українську театральну школу. Насправді ніякої української театральної школи та традиції немає. Коли я вчився, в мене був тільки один майстер, Тарас Денисенко, який вимагав існувати простіше, на відчуттях. А так в нас говорять щось раніше, ніж відчувають.

Події фільму відбувались буквально тут і зараз. Немає історичної відстані. Це легко чи складно?

Ті події в мені досі живуть. В нас же війна ще не закінчилась. Я завжди прокидаюся і в першу чергу читаю новини. Я був на Майдані протягом усього часу. Потім загинули хлопці, потім анексія Криму, аеропорт… Я спостерігав за тим, як «Черкаси» намагалися вийти з Донузлава, коли ті придурки затопили кораблі. Коли вони вже майже вийшли, я вболівав, як під час суперматчу, бо це ж рідні. Боліло дуже через несправедливість усього цього гопництва. Я вважаю, що ніколи нікого не можна ображати.

Потім ми з другом, який приїхав з анексованого Криму, пішли до військкомату. Але його забрали в армію, а мене – ні. Але я завжди там думками.

Чи мало для вас значення, що на зйомках були моряки з «Черкас»?

Мені до зйомок здавалося, що ці моряки мають бути якимось супергероями, а вони виявились простими зовсім пацанами. Я запитав у Антона Толмачова, який був на «Черкасах»: «Чому ти залишився?». А він відповів: «А я чомусь не міг вчинити по-іншому».

Коли перед тобою ціла навала, може статися все, що завгодно, їх могли просто двома ракетами знищити. А вони залишились. Бо не могли інакше.

А чому інші могли інакше? Їхня мотивація вам зрозуміла?

Мені особисто ні. Я розумію, що в них діти, їм пообіцяли гроші. Але для мене це не є мотивацією.

Те, що не було українського кіно, мови, культури тощо в тому ж Криму, те, що дивились переважно російські серіали, якось вплинуло на їхнє рішення?

Я гадаю, що ні. Я спілкувався з тими, хто поїхав з Криму. Вони кажуть, що процентів 90% були не за Росію, а просто такі собі аморфні.

Треба було просто чинити опір. Звичайно, міг би виникнути конфлікт, але він і так виник.

Яким має бути так зване патріотичне українське кіно?

Воно має бути таким, щоб ми ставили собі запитання: хто ми? що ми будемо робити далі? Нам треба якось домовлятись, чути один одного. Після виборів ми взагалі всі пересралися. А нам треба бути разом, в нас поруч стоїть така страшна махина, що ми просто не можемо собі дозволити між собою сваритись. Треба спілкуватись. І кіно має цьому сприяти.

Я є фанатом нашого фільму. Я обожнюю такий патріотизм без пафосу, люблю трушні історії. Я не можу розділити акторів та справжніх моряків. Ми як одна команда.

Фото: Facebook-сторінка фільму

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук