Кілька слів з приводу заяви «ми все знали, але боялись сказати» (з інтерв'ю президента Зеленського газеті The Washington Post – ред.).
Залишу в стороні філософське питання, чи припустимо таке, коли мова йде про неминуче вторгнення ворога? Але зауважу, що певною мірою, раціональне зерно в тому, щоб приховувати від нашого не зовсім зрілого і свідомого населення всю правду, є. Втім, як на мене, це не зовсім той випадок. Одна з функцій держави – в забезпеченні захисту своїх громадян. І в цьому випадку з цим не зовсім впорались, м’яко кажучи.
Економічне обґрунтування президента, на перший погляд, виглядає змістовним. Але є одна деталь – згадані ним наші сьогоднішні матеріальні втрати, перш за все, – від руйнування інфраструктури та промисловості російськими ракетами. Але в листопаді-січні бомбардуваннь не було. Тому матеріальні втрати все ж таки були б меншими, а не $5-7 мільярдів, як озвучено.
В цьому сенсі цікаво згадати, що Україна вже має досвід воєнного стану – кінець 2018, коли наші воєнні кораблі без пострілу здались росіянам в Керченській протоці. Тоді в прикордонних областях ввели двомісячний воєнний стан (який був суто на папері). Так ось, ніяких глобальних наслідків для нашої економіки, як і масової паніки, тоді не спостерігалось.
І головне, якщо «все знали», то чого ще в листопаді не оголосили мобілізацію резервістів першої черги (а її проголосили тільки 23 лютого) та реальний воєнний стан в прикордонних областях?
Розумію, що ці питання (як і інші подібні, які зараз звучать звідусіль) є риторичними. Притомної відповіді на це ми зараз не отримаємо, лише популістські заяви. Але в тому й сила риторичних питань, що попри відсутність обов’язкової відповіді вона напрошується сама собою.