У середу, 25 жовтня, ведучий ZAXID.NET Новин Андрій Дрозда розповість про те, як мешканці одного міста на Львівщині оголосили спротив декомунізації.
***
Почалося все з того, що в червні цього року Національна комісія зі стандартів державної мови рекомендувала перейменувати місто Червоноград та ще низку населених пунктів Львівщини, назви яких пов'язані із російською імперською політикою. Червоноград і справді отримав свою теперішню назву на початку 1950-х років. Історична назва міста – Кристинопіль, однак для багатьох мешканців вона сьогодні звучить незвично.
Нещодавно кілька десятків людей У Червонограді зібралися на громадське обговорення. Більшість присутніх виступили проти перейменування. Був там і перший заступник мера Дмитро Балко, який також підтримує збереження теперішньої назви. Зацитую його позицію: «В основному громада висловлювалася за те, щоб не перейменовувати або, якщо перейменовувати, то на Червоноград. Інститут національної пам'яті опирався на те, що місто було названо під час приєднання до СРСР. Відповідно громада запропонувала дати українську назву, але також Червоноград».
Тобто заступник мера в принципі підтримує перейменування Червонограда… на Червоноград, але український. Відчуваєте різницю?
Такий цирк дуже сподобався російській пропаганді, яка описує ситуацію в Червонограді із крикливими заголовками: «Западенскій бунт. Житєлі Червонограда воссталі протів дєкомунізациї». Насправді на громадському обговоренні було дуже мало мешканців міста, тож поки складно виміряти навіть середню температуру по палаті. Але провокатори вже працюють на повну.
Відомий своїми українофобними наративами й маніпуляціями блогер Юрій Романенко вже написав, що назва Кристинопіль – колоніальна за своїм походженням. Далі Романенко почав знущально пропонувати нібито патріотичні варіанти перейменування Червонограда.
З Романенком і його товаришем Арестовичем усе ясно. Для них потрібно було б заснувати окреме місто десь в умовній Республіці Комі, назвати його Болотногнильськом і відправити туди на вічне проживання. Хоча для такої мети підійдуть Воркута чи Сиктивкар.
Повернемось до перейменування Червонограда. Днями там засідала спеціальна робоча група, яка затвердила варіанти майбутніх назв Червонограда. Загалом комісія затвердила 14 варіантів можливих топонімів Їх подадуть на розгляд і голосування мешканців. Серед варіантів опинилися Бобинськ, Буг, Бужани та Бужанськ. Історичний Кристинопіль. Не бракує й ура-патріотичних пропозицій в дусі провокацій Романенка: Українослав чи Шевченко також є у списку. Якщо Шептицький чи Сагайдачний хоча б мають біографічний зв'язок з Львівщиною, то назва Шевченко виглядає доволі дивним варіантом перейменування. До речі, за перейменування Червонограда на Червоноград теж можна проголосувати.
Також містяни можуть підтримати варіанти: «проти перейменування», «не підтримую жодну з назв» і «перейменування не на часі». Це взагалі в нас улюблений підхід. Не на часі й все! Голосування проведуть на Платформі електронної демократії. Для тих, хто не зможе проголосувати онлайн, організують таку можливість у чотирьох міських бібліотеках. Триватиме процес до 2 листопада. Якщо ж громада і міська рада не визначаться, то кінцеве рішення має ухвалити Верховна Рада України на підставі рекомендацій Інституту національної пам'яті.
Через небажання частини мешканців Червонограда змінювати назву міста уже лунає різка критика і звинувачення цих людей у відсутності патріотизму і любові до радянщини тощо. Демографічно місто справді дуже змінилося у другій половині XX століття. З невеликого містечка воно стало індустріальним центром свого регіону, поселенням шахтарів, які приїхали сюди звідусіль. Однак дуже несправедливо вважати, що червоноградці непатріотичні чи несвідомі. Саме в цьому місті вперше в Радянському Союзі зняли монумент Леніну. Це сталося 1 серпня 1990 року за рішенням громади міста і депутатів міської ради. До розвалу «совка» залишалося ще майже півтора року.
Тож маю надію, що й теперішні дебати навколо перейменування завершаться рішенням, яке логічно завершить процес декомунізації Червонограда, що почався демонтажем Леніна на головній площі міста. А наразі бачимо, що декомунізація необхідна не лише на картах і в путівниках, але і в головах багатьох людей.