Чому інноваційний проект готелю у центрі Львова спровокував скандал

Готельний комплекс на Вороного: усі «за» та «проти»

21:00, 26 серпня 2020

Ще один готель у центрі Львова. «Навіщо?» – скоріш за все, скажете ви. А може, краще кількарівневий паркінг або громадський простір? Цього дійсно бракує в історичній частині міста. А якщо і те й інше в одному архітектурному проекті? Мої вітання, це програма «Стінка на стінку». І я радий представити гостей студії: це головний архітектор Львова Антон Коломєйцев і представниця ініціативної групи мешканців вулиці Вороного Юлія Старчак.

Отож я закликаю глядачів коментувати нашу розмову на платформі ZAXID.NET. Там також стартує і наш інтерактив, тож голосуйте активніше.

Юліє, перше своє питання адресую саме до вас. В який момент ви як мешканці зрозуміли, що оцю пустку на Вороного планують якимось чином забудувати – і які ви бачите в цьому настороги?

Юлія Старчак: Взагалі це сталося приблизно роки три тому, і наші сусіди сказали: «Ви чули, готують громадське слухання і щось будуть будувати? Давайте підемо подивимося». Інші сусіди били на сполох, що там планують готель з якимось риттям котловану, і всі дуже переживали за свої будинки.

А ви зовсім поруч мешкаєте?

Юлія Старчак: Так. Оця ділянка, про яку ми говоримо, – Вороного, 4. А наш будинок навпроти – це Вороного, 5. Тобто буквально дорога нас розділяє. Відповідно, ми пішли на ці громадські слухання, де в подальшому познайомилися з мешканцями інших будинків. І почули, що справді цю комунальну землю планують забудувати приватним готелем з дворівневим підземним паркінгом.

Зі своїми зауваженнями ми виступили як на громадських слуханнях усно, так і написали свої зауваження, і в подальшому, як це пише закон, подали їх до міської ради: про те, що ми проти такого, і вимагали від міської ради гарантій цілісності нашого житла, цілісності історичного середовища загалом.

Бо варто зазначити, що вулиця Вороного – це позаду готелю «Жорж», якщо глядачі не знають. І щоби ви розуміли, банк, який стоїть обличчям – UKRSIBBANK, позаду – це ділянка, на якій планується будівництво, а лицева сторона банку виходить вже на зону ЮНЕСКО. Тобто ми знаходимося в буферній зоні ЮНЕСКО.

Антоне, взагалі поясніть, звідки ростуть ноги про мову, що там мав бути оцей багаторівневий паркінг? І власне чому місто відмовилося від цієї, як на мене, хорошої ідеї? Тому що паркінгів дійсно бракує.

Антон Коломєйцев: Доброго дня. В 2006–2009 роках така ідея дійсно розглядалася, навіть приймалася відповідна ухвала сесії міської ради про розробку проекту землеустрою. Але коли почали вже конкретно «садити» таку будівлю на ділянку, то виявилося, що є маса різних санітарних норм, правил, норм ДБН, які забороняють і унеможливлюють формування такого об’єкту в даному місці.

Більше того, 2019 року в жовтні місяці набули чинності нові ДБН (державні будівельні норми) щодо забудови території, в яких чітко вказано, що наземні багаторівневі паркінги неможливі в історичних частинах міста, в історичних ареалах. І ви знаєте, насправді ця будівля дійсно була би таким монстром з глухими стінами. Я думаю, це ні для туристичного потенціалу міста, ні, тим більше, для збереження історичного ареалу не йшло би на користь.

Юліє, ви сказали, що спочатку почули, що будуть громадські слухання, будуть забудовувати готель. Як ви дивитеся на оцей багаторівневий паркінг? Пан Коломєйцев вважає, що це буде якийсь бетонний монстр кількарівневий. Ваша позиція? Перед вашими вікнами фактично.

Юлія Старчак: По-перше, закон не забороняє – він лише не рекомендує таких споруд, тобто ДБН. Другий момент про те, що сьогодні архітектура пішла набагато далі, і я думаю, що це для пана Антона не новинка. І сьогодні паркінги, навіть якщо вони багаторівневі, – це можуть бути дуже цікаві архітектурні будівлі. Якщо це потрібно місту, ми як громада, яка відстоює позицію, що місту потрібно, ми – за. Головне, звісно, тут дивитися, щоб це не була, як ви говорите, коробка з глухими стінами, щоб це було цікаве вирішення цього питання.

Однак якщо в нас була петиція нещодавно, яку підтримала за 10 днів необхідна кількість людей (тобто понад 500 людей), в якій ми вказували, що якщо місто все ж таки не бачить там багаторівневого паркінгу – ми проти підземних паркінгів і ми хочемо бачити там однорівневий паркінг, який би забезпечив і громаду, яка там живе поруч, і певну кількість гостей міста. А на другому рівні ми бачимо там простір спортивний, громадський, цікавий простір, який можна сьогодні в дуже цікавих архітектурних формах подати. Який був би теж не лише притяганням міщан, які могли би забезпечити якісь свої культурні спортивні потреби, але також туристів. На що нам місто сьогодні вже говорить: «В нас немає таких грошей».

Ми пропонуємо, щоби це була ділянка, яка має 14 соток, яка є сьогодні вільною, яка є землею громади. Щоб її поділили в якихось пропорціях (можливо, 50/50) – був, наприклад, сучасний спортивний майданчик з цікавими формами і також паркінг, який би забезпечував принаймні громаду, яка живе поруч, в сусідніх районах.

Пане Антоне, а чи є там оцих 14 «соток», про які каже пані Юля? Тобто можете розтлумачити, що на сьогодні є в приватній власності, а яка частина залишається комунальною землею?

Антон Коломєйцев: Фактично на цій території на сьогодні стоїть будівля. Це така будівля історична, релікт, але вона є малоцінною історичною забудовою, яка колись в радянські часи використовувалася як Будинок працівників торгівлі. На сьогодні вона належить підприємству «Ательєр», і фактично під нею є 7 сотих землі. Це земля в користуванні цього підприємства під будівлею.

Це приватна власність?

Антон Коломєйцев: Так. Натомість міська земля є тільки на 6 сотих. Це там, де є отой хаотичний паркінг вздовж вулиці. Так само є ще, якщо не помиляюся, 5 сотих землі, які відведено фактично під сервітутне користування «Ательєру», а також «Укрексімбанку», «Арсену».

Це дорога?

Антон Коломєйцев: Так, це така дорога, яка використовується для підвезення, обслуговування, завантаження і так далі.

Тобто фактично ми говоримо про 6 «соток», так?

Антон Коломєйцев: Комунальних зараз на сьогодні вільних є 6 сотих. Решта – це складові інші.

Пані Юля каже, що їхнє побажання – зробити там однорівневий паркінг. Але от ми піднімалися дроном – і згори ми чітко нарахували там до 40 машин. Тобто чи правильним є використання цієї землі в центрі Львова на 40 оцих автомобілів? А якщо ми ще говоримо поруч про громадський простір, то це куди менше.

Антон Коломєйцев: Я можу навіть з вами посперечатися, тому що якщо ми зараз ці місця розставимо згідно з ДБН-ами, згідно з правилами безпеки, то там 40 не поміститься. Ми робили таку аналітику, що там 25 по ДБН-ах встане. Там, в принципі, нерідкі випадки, коли хтось когось зачепив, від’їжджав. Знову ж таки, виїзд з паркінгу є дуже небезпечним для тих самих пішоходів.

Ми маємо наразі пішохідну вулицю позаду – Руданського, ми маємо вихід із Руданського на Вороного. І там є тераси кафе, там є пішохідна вулиця, діти бігають – і безпосередньо тут є паркінг ненормативний, хаотичний, де люди здають задом, виїжджаючи на проїзну смугу без хідника навіть по тій частині нормального і зі смітниками. Як на мене, це є точно тою точкою хаосу, яка має бути усунена в межах міста.

І на питання, чи можливий там однорівневий паркінг – це, знову ж таки, те саме будівництво, це формування будівельного об’єму. Найцінніше для громадського простору – перший поверх – стає автомобільним, коли він має працювати на вулицю: там можуть бути заклади громадські, там можуть бути різні установи. Але він, відповідно, буде паркінгом. Зверху пропонується громадський простір. Як на мене, це нераціональне використання такої території і з точки зору міської землі, і з точки зору інших частинок землі, які на сьогодні є в користуванні.

Треба розуміти, що цей обєкт може бути загосподарьовано тільки комплексно. Взяти окремо 6 сотих – на них неможливо нічого зробити відповідного з точки зору міста. Тобто тут має бути консенсус використання всіх трьох (умовно) ділянок, одна з яких, звичайно, сервітутна – тобто все одно на ній має бути відновлений той проїзд до банку включно. Але інші ділянки – це має бути комплексна візія з тим, що буде задовольняти і умовного інвестора, і насамперед місто і мешканців.

Коротенько ваша відповідь.

Юлія Старчак: Важливо розставити правильно акценти. Ми не точково хочемо бачити чи не бачити тут якогось об’єкта. Ми хочемо, щоби місто мало таку політику. По-перше, центральними мають бути воля й інтереси громади. Знову ж таки, я трошки відійду в сторону – немає жодного за три роки обґрунтування, навіщо там готель. Комплексність питання можна вирішити зовсім іншим способом. Немає архітектурної основи того, що там можна чи не можна.

Пані Юлю, от я вас хочу доповнити з приводу того, що там планується. Непросте, але цікаве завдання перед архітекторами поставив інвестор – зізнаються зодчі. Ми зустрілися з командою АБМК, це львівська архітектурна компанія, яка спеціалізується на розробці креативних будівельних проектів вже понад 10 років. Приміром, автосалон Audi на Липинського та BMW у столиці – це з-під їхнього пера робота.

Пропоную почути команду архітекторів, які тривалий час працювали над розробкою проекту готельного комплексу на Вороного. Як їм вдалося втілити щось нове у древній частині Львова?

***

Данило Кінаш (головний архітектор компанії АБМК): «Частково ми, звичайно, дивилися на якісь приклади європейські. Зокрема в Данії, в Копенгагені популярно використовувати покрівлі для всяких громадських, спортивних і оглядових майданчиків. Але, з другої сторони, ми власне надихалися пішохідним простором вулиці Руданського, яку зараз реалізували. Тобто вона стала дуже популярною, і ми хотіли цей простір якось продовжити, відобразити в фасаді нашого будинку і продовжити цей громадський простір на ділянку, яка зараз фактично стихійною парковкою виступає».

Петро Підсаднюк (керівник компанії АБМК): «Йшла мова про те, що якщо ми вже втручаємося в центральну частину міста і проектуємо там щось, є зміст думати про те, щоби пробувати зробити певну синергію інтересів і інвестора, і громадян. Тому що в будь-якому випадку забудова в центрі займає певні вільні площі. Хоча вони є невпорядковані, але ми хотіли, щоби ці площі натомість отримали нове життя і були доступними для громадськості.

Чому би, окрім готелю, не запропонувати поєднати ідею вулиці Руданського – зробити певну таку композицію терасну з активним, динамічним підйомом через цілу мережу терас (ми її назвали вертикальний сад) і потрапити на покрівлю, з якої відкривається краєвид на місто. І не просто зробити це черговою терасою з кафе, а зробити це зоною відпочинку, зробити це активним простором. Ми там додали ще такий літній амфітеатр, в якому можна проводити художні презентації, щоби це додало місту значимого громадського аспекту».

***

Ну от, Антоне, не знаю, чи прийнято серед архітекторів обговорювати проекти один одного, але вас (все ж таки, як головного архітектора) попрошу прокоментувати те, що ми побачили. Чи таке вже було у Львові? Як на мене, це щось нове, такого ще не пропонували.

Антон Коломєйцев: Ви знаєте, насправді архітектори до нас зверталися перед тим, як працювати. І важливо, що ми поставили таку ціль…

Разом із мешканцями?

Антон Коломєйцев: Разом із мешканцями, реагуючи на вимоги мешканців. Сформувати, окрім комерційної складової, дуже важливо паркінг, і все-таки сформувати його в тій частині, яка дозволена ДБН. А так само громадський простір на даху для того, щоби в такій вузько забудовані, щільно забудовані території історичного міста забезпечити те, що мешканцям найбільш необхідне – це свіже повітря. І вже не десь в низині, затиснуте між тими фаєрмурами міськими, а зверху – там, де є доступ до сонця, де є прекрасний вид на львівське середмістя, на дахи. І фактично вони це забезпечили.

Більше того – вони зробили цей простір доступним для маломобільних груп, тобто пропонується створити такий ліфт, який буде спеціально піднімати людей на верхню терасу. Щодо самої композиції фасаду – там є цікаві елементи. Я думаю, що нема потреби на таких деталях зупинятися, як спарені вікна, характерні для Львова, чи якісь інші елементи суто фасадної частини.

Я особисто як архітектор виступаю за фонову забудову, за те, щоб відроджувати якісну забудову другого плану – а цей обєкт саме таким і є. Тобто перлиною на цій вулиці залишатиметься готель «Жорж», збудований Фельнером і Гельмером на зламі ХІХ–ХХ століть. Натомість інші будівлі… Це – культурна, високоякісна, сучасна архітектура, яка стає фоном для тих пам’яток, які сьогодні на вулиці є. Тому мені цей підхід дуже імпонує, дуже подобається, я вважаю його доречним.

Юлю, чи імпонує вам такий підхід? Оцей підхід «3 в 1»: громадський простір, паркінг на 70 місць і готель. Які маєте зауваження?

Юлія Старчак: Знову ж, повертаюся до законодавчих моментів. Я просто за освітою юрист і дивлюся на це з професійною деформацією. Дивіться, в нас є 14 «соток» комунальної землі, які сьогодні місто планує передати безкоштовно забудовникові.

Місто каже, що менше.

Юлія Старчак: Ну, я вам говорю те, що написано в документах. Можу вам донести їх, а ви їх можете показати потім у студії – фотографії чи тощо. Тобто питання в тому, чому не за аукціону? Перше питання. Друге питання – про домовленість з громадою. Два рази ми пишемо свої зауваження – закон передбачає такі умови про створення погоджувальної комісії, де на юридичній платформі міська рада, спеціалісти, забудовник і міщани можуть домовитися в юридичній площині. Станом на сьогодні ми цього не бачимо.

Наскільки я знаю, був якийсь меморандум, який пропонував забудовник.

Юлія Старчак: Я повернусь якраз до забудовника. Третій момент – про забудовника, про громадський простір. Здається – така красива ідея, так?

Здавалося.

Юлія Старчак: Але ми маємо розуміти те, що будується готель. Це приватна будівля, і останній поверх – це теж приватний поверх. Те, що сьогодні забудовник сказав: «Ми хочемо зробити громадський простір», – завтра він може передумати, зробити ресторан – і це буде законно. І більше того вам скажу. На громадських слуханнях ми питаємо забудовника – дайте нам гарантії. На комісіях у міській раді ми питаємо – дайте нам гарантії. Добре, ви говорите про це – де гарантія?

Гарантії про те, що вас допустять на громадський простір?

Юлія Старчак: Так, що справді там буде громадський простір. І ви знаєте, яка відповідь? Її немає.

Антоне, як закріпити оці домовленості?

Антон Коломєйцев: Я хотів би доповнити трішки. Пані Юля вже другий раз згадує за ті 14 сотих. Все-таки треба, щоби телеглядачі розуміли: стоїть на сьогодні історична будівля, вона є у приватній власності. Люди купили її, наскільки я розумію, на вторинному ринку.

Перекупили.

Антон Коломєйцев: Тобто перекупили цю будівлю. Тобто наскільки місто сьогодні може претендувати, тобто використати без них землю, яка знаходиться під цією будівлею – 7 сотих? Це ж неможливо. Це насправді ця земля, яка є під будівлею, – вона є під будівлею. Саме тому я і кажу, що в спілці може народитися щось цінне для всіх.

І власне те, що стосується громадського простору зверху. Ми знаємо випадки, коли ще років 10 тому ресторани в центральній частині міста робили виходи на тераси. Ці виходи працювали фактично цілодобово, люди, туристи просто підіймалися, дивилися з дахів. Ясно, що це було зроблено в плані ще такому не настільки витонченому, не настільки архітектурно продуманому – але ці речі працювали. І сьогодні йде такий злам, зміна по суті технології, зміна культури громадських об’єктів у центральній частині міста.

Тобто ми прописуємо відповідні меморандуми, ми підписуємо відповідні документи, гарантійні листи при подачі на містобудівні, при формуванні власне меморандумів з мешканцями, де чітко юридично ці речі фіксуються.

Читайте також: «Я львів’янин, тут живу і хочу робити Львів кращим». Лев Підлісецький про новий готель у центрі міста

Але дійсно гарна ідея – що люди зможуть піти на оцей громадський простір, який буде на даху. Як це закріпити, щоби це було не на словах, пане Антоне?

Антон Коломєйцев: Меморандум, гарантійний лист – юридичний департамент Львівської міської ради відповідні документи напрацьовує. Ми зараз з кожним об’єктом (це навіть можна бачити по останніх виконкомах міської ради) – приходить підприємець і просто на виконкомі підписує документ, згідно з яким він зобов’язується будувати й експлуатувати об’єкт саме так, як він зазначив у міському розрахунку. Якщо це буде не так, то це буде оскаржуватися в суді, і на цей архівний лист можна буде послатися.

Пані Юлю, чи готові ви підписувати такий меморандум?

Юлія Старчак: Ми вже бачили історію з рибками, «Океаном». Місто знає про цю історію. Давайте я вам ще раз говорю – я покажу вам документи, занесу в студію про те, що ми говоримо: під будівлею є 3,5 «сотки». 14 «соток» – це поруч земельна ділянка.

Якщо ми говоримо про меморандуми і гарантійні листи – юридичної історії вони не несуть. Якби в нас було поняття іміджевості компанії, яка не могла би собі дозволити зробити щось не так… Якби ми жили, можливо, в Британії, в якій би компанія завалила один раз проект – після того вона б ніколи не вийшла на ринок і ніхто б з нею не підписав жодного документа (ні муніципалітет, тощо). Можливо, тоді би ми могли жити в такій історії. Сьогодні меморандум не несе жодної історії – це один момент.

Другий момент. Нам забудовник приносив меморандум. І знаєте, як цей меморандум виглядає? 15 хвилин писали на коліні. Мало того, вони написали там тільки те, що зобов’язує їх закон зробити в принципі, і ще й обмежили наші конституційні права в тому плані, що вони написали: якщо ви підпишете цей меморандум (знову ж таки, можу принести текст), ви не можете після того заявляти жодних своїх на будь-якому етапі зауважень, ні писати звернень тощо.

І ще один момент. Львів’яни, прийдіть і подивіться. Якщо ви підете до якогось підприємця і захочете в нього послугу якусь – наприклад, якщо у перукаря буде погана зачіска, ви ніколи не захочете в нього робити зачіску. Так само і тут: прийдіть на Вороного, 4 і подивіться на цей обєкт нерухомої власності. Це власність, власність за законом вимагає – тобто ви маєте тримати її принаймні в санітарних нормах. Станом на сьогодні, коли ми говоримо про хаос, можливо, машини ставлять дещо не так, як там би мало бути розграфлено.

Зовсім не так.

Юлія Старчак: Але що там кидається в очі найбільше?

Бруд.

Юлія Старчак: Бруд. Це графіті, це дерева, які ростуть з тої будівлі (приватної власності), це тріщини. Станом на сьогодні недалекий той час, якщо за нею не будуть дивитися ще пів року, щоби на когось це не впало. Тобто як місто може довіряти забудовнику, який станом на сьогодні не експлуатує цю будівлю і не тримає її в належній формі?

Тобто сьогодні цей хаос породив також там і забудовник – можливий інвестор, назвем це так. Тому що це люди, які не дбають за свою власність. Вони можуть експлуатувати цю будівлю, це ж приватна власність. Якщо вони не експлуатують, то принаймні мають поважати місто – замалювати ці графіті. А обов’язок – тримати в санітарних нормах.

Пані Юлю, а от що на це кажуть львів’яни, які не заглиблені у тему забудови на вулиці Вороного настільки, як наші гості. Ми опитали простих перехожих та водіїв, що вони думають про цю ділянку у центрі міста. Почуємо.

***

Ірина Петрівна (приватна підприємиця): «Я думаю, що тут тільки має бути паркінг, і то багатоярусний. Такий, щоби трошки наше місто розгрузити. Приїжджаєш зранку 7:30, щоби поставити свою машину, тому що ти працюєш цілий день на роботі, а з місцями, з паркінгами в центрі Львова є дуже велика проблема».

Руслан (водій): «Обов’язково треба зробити паркінг дуже-дуже великий. Бо дуже велика проблема в нашому Львові – нема де припаркувати автомобіля, нема ніде. Львів – це є стародавнє місто, є вузенькі вулички. То є дуже велика проблема».

Олег (водій): «Якщо це буде готель з підземними двома поверхами паркінгу, то, відповідно, паркінг буде суто в готелі. Вони не дозволять заїжджати сюди просто так, як я – по роботі, мені потрібно було машину залишити. Я вважаю, що якщо така частинка території в центрі є, і вже стільки років – то її могли би залишити під такий самий соціальний паркінг».

Андрій (водій): «Це він ніби безкоштовний, але я так підійшов і аж втішився, що я виїду. Тому що тут могла стояти ще машина біля жовтенького, і тоді вже важко виїхати. Мабуть, тоді парковка, я знаю… Дитячий майданчик – це раз, це номер один, що треба було би. Спорт – номер два. Ну і парковка – номер три. Готель… На грома той готель, не знаю. Так на мою думку їх достатньо».

Світлана (львів’янка): «То треба привести до ладу – і буде гарно, щоби відповідати європейському рівню. А то, вибачте, то помойка, сама настояща помойка. Самі розумієте, що то треба знести і привести до порядку. І всьо».

***

Пане Антоне, от нарікають водії, зокрема львів’яни-водії, які не мають де запаркуватися навіть за 30–40 гривень за годину. Кількарівневий паркінг – хороший приклад, про який ми говоримо. Але чому інвестори не поспішають братися за оці проекти у Львові?

Антон Коломєйцев: Ви знаєте, дуже наочні насправді ці зйомки з дрону. Я до цього їх не бачив, того паркінгу і хаосу, який там є. Ми розуміємо, що на сьогодні люди там кидають машину практично безкоштовно. Тобто це має, очевидно, коштувати гроші в центрі. Таке безкоштовне хаотичне паркування провокує апріорі користування автомобілем зайве, коли можна послуговуватися громадським транспортом, пройтися пішки і так далі.

Те, що стосується власне паркування, – то, наприклад, на вулиці Валовій, де ціна паркінгу є вища, оскільки це дуже центральна парковка, завжди є вільне місце, де можна припаркуватися. Знаю це і з власного досвіду, і з досвіду колег. Те, що стосується паркінгу тут, то очевидно (і ще раз повторюю): згідно з ДБН на такому відкритому майданчику їх було би вдвічі менше тих паркомісць, тому що там стоять попереду між машинами буквально два метри заїжджають і люди самі стверджують – вони не можуть виїхати з того паркінгу.

Що стосується готелю, попередній проект передбачає близько 70 місць у двоповерховому паркінгу. Насправді розглядається можливість (якщо геологія буде дозволяти) сформувати навіть трирівневий паркінг – тут нічого такого астрономічного немає. В центрі Відня біля Штефана святого собору бачимо фактично паркінг – 6–7 поверхів навіть, якщо не помиляюся, підземний. В тому випадку може бути три поверхи, два поверхи може бути спокійно – геологія дозволяє. Поруч збудовано банк, цей банк має підземні поверхи. Там є підземні поверхи. Більше того, коли робився проект «Укрексімбанку», робилася також геологія на цій ділянці, оскільки вона безпосередньо примикає. І там, відповідно до тих прорахунків, можливий паркінг двоповерховий спокійно. Там поміщається на сьогодні 70 паркомісць. Будь-який архітектор скаже, що для подібного готелю (як ми бачили на візуалізаціях, це 100–130–140 номерів) потрібно 20–25 паркомісць. Це максимум.

Тобто ми маємо ситуацію, коли навіть при оптимальному розмірі того паркінгу підземного ми 50 місць будемо мати для потреб мешканців, для потреб міста. А це більше, ніж там є сьогодні, суттєво більше, ніж є на майданчику.

Юлю, чи паркуються на цьому паркінгу мешканці? Ну, і ми так само почули від львів’ян їхнє бачення цієї захаращеної території. Чи не було у вас ідеї власне як у мешканців, вікна яких виходять на цю територію, хоча б якось прибрати ці пляшки?

Юлія Старчак: Дивіться, якраз за «Укрексімбанк» хотіла згадати. Коли вони будувались, то в нашому будинку (зокрема в кімнаті, де я живу) сталася тріщина. Тобто, здавалось би, така історія – слава Богу, що вона не пішла далі.

А тоді мешканці теж були проти чи ні? Коли будувався банк.

Юлія Старчак: Ви знаєте, я тоді була дуже малою.

А батьки ваші, сусіди?

Юлія Старчак: Всі були в шоці. Але тоді не було якоїсь такої правової культури. І навіть ніхто не знав, що таке громадське слухання, що вони існують. Але я ж кажу, такі завдалися шкоди нашому будинку, інша сторона будинку трошки просіла, і тому мешканці мають такі суттєві свої побоювання про те, що може статися, якщо будуть будувати підземний паркінг вниз. Це один момент. Другий момент про те, що ми говорили з паном Підлісецьким…

З інвестором.

Юлія Старчак: З інвестором, так. В мене навіть є докази цієї зустрічі. Він стверджував, що станом на сьогодні (це було пів року тому) геології вони ще точно не знають – і ще не факт, що будуть два поверхи вниз. Тобто вони точно знають, чи це буде один поверх, чи буде два… Це слова інвестора, я не вигадала цього.

І тут така історія, що міська рада говорить одне, інвестор друге. А третє – це наше житло. Я не хочу опинитися на місці людей… Мені дуже сумно від історії, яка сталася в Дрогобичі, коли впав будинок і там були жертви. Чи в Одесі, коли там впав будинок – слава Богу, без жертв. Не хочеться опинитися на їхньому місці.

Але водночас ми не можемо стояти на місці і дивитися на цю земельну ділянку.

Юлія Старчак: Так, ми не можемо стояти на місці – тому ми і запропонували петицію. Ми теж як громада зібралися і зрозуміли, що ми там хочемо бачити. І ми хочемо там бачити те, що потрібно нам як громаді. Вибачте, але на карантині я шукала довго місце, де можу поскакати на скакалці. Ви розумієте, що це не обширний вид спорту. Я бачила дітей, які грають в футбол…

Як варіант – на Руданського.

Юлія Старчак: Ну, там люди їдять, ходять – не зовсім зручно. Інший момент, що я бачила дітей, які грають у футбол на дорозі – тоді машини не так їздили. Це сумно. Тобто це потрібно забезпечувати. На жаль, наш район є дуже бідний на такі інфраструктурні об’єкти і є бідний на парковки. Тому, напевно, це треба ставити таким ключовим питанням. Ми хочемо жити так само зручно, як живуть на Володимира Великого, на Рясному чи на Сихові. Там якось люди в цьому більше забезпечені. Тобто тут не тільки офіси, тут не тільки знімаються приміщення щодобово – тут теж живуть люди, діти тощо.

Тому ми як громада запропонували альтернативу. На жаль, місто навіть нас не чуло з цією альтернативою, поки ми петицію не написали. В цьому детальному плані, який розроблявся, навіть такого питання не стояло, попри те, що ми писали і відправляли в департамент пана Коломєйцева відповідні… Такі є поняття «будинкові збори», де ми писали свої пропозиції – і департамент мав би це розглянути.

Пане Антоне, коротенька репліка – будемо фіналізувати нашу розмову.

Антон Коломєйцев: Бачите, як багато є точок зору. От пані Юлія стверджує, що потрібен власне громадський простір – і місце їй на скакалці поскакати, і для дітей громадського простору. Ми не заперечуємо, саме такі задачі ми і ставили, це зазначено у всіх коментарях, у коментарях проектантів, на громадських слуханнях. Є мешканці, які вважають, що потрібно паркінг забезпечити і, більше того, збільшити паркомісця. В даному випадку в тому проекті, який ми бачимо, – це все враховано.

Що стосується конструктивної частини. Я хочу сказати, що будівельна галузь за останні 10 років просто наздогнала Європу, тому що ми маємо на таких об’єктах будівництва в центральній частині влаштування шпунтового ряду, в нас сьогодні такий ряд облаштовується на вулиці Дорошенка, де споруджується новий готель.

Так само буро-ін’єкційні палі, по суті не відбувається жодних вібрацій під час будівництва. Тобто заливається каркас, бетон – і на цій основі будується далі готель. Тобто в даному випадку загрози для історичного середовища як такої немає з тими технологіями, які є у нас на руках на сьогодні і які повсюдно використовуються.

Пане Антоне, дякую. На жаль, завершується наш ефірний час. Бути готельному комплексу на Вороного – чи кількарівневому паркінгу, як хочуть мешканці? А може взагалі чомусь третьому? Гарячі дискусії активно тривають, як ви могли бачити із нашої розмови. Ще своє вагоме слово мають сказати і міські депутати, а вони зараз особливо переймаються проблемами громад напередодні місцевих виборів.

Наразі ж крапку ставити у цій історії ще зарано, але взяти участь у нашому голосуванні та прокоментувати цей ефір ви можете на порталі ZAXID.NET. Я дякую за участь Юлії Старчак – представниці ініціативної групи вулиці Вороного та головному архітектору Львова Антону Коломєйцеву. А це був проект «Стінка на стінку». Далі буде, щасти.