Не повірите! Митрополичі сади Святоюрського комплексу знову хочуть відібрати в Церкви. Саме так: у нашої Української греко-католицької церкви. Навіть попри рішення Верховного суду.
Не так давно, а саме 11 червня 2024 року, Верховний суд, здавалося, поставив крапку в тривалій справі щодо статусу Митрополичих садів у Львові: скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив Адміністрації держспецзв’язку та військовій прокуратурі у їхньому позові. Фактично визнав повністю правомірним рішення Львівської міської ради, яка 2020 року передала цю ділянку в користування Курії Львівської Архієпархії УГКЦ. Передала у постійне користування, що в перекладі на людську мову означає «назавжди».
Думалося, настав час усім заспокоїтися та дати церкві спокій. Адже ця земля споконвічно належала Церкві і має належати надалі. Але ні.
Оскільки Держслужба спецзв’язку вже вичерпала свої можливості в судах, тепер у боротьбу проти Церкви вступила… Львівська обласна військова адміністрація (ЛОВА). Саме за її листом було ініційовано новий судовий процес про вилучення цієї земельної ділянки з комунальної власності міста, а відповідно і з користування церкви (лист додаю в коментарях).
Це було би смішно, якби не було так сумно.
Яке духовна велич Львова та історична справедливість щодо Церкви? Усе банально-матеріально.
Всі пам’ятаємо, як міський голова Андрій Садовий торік із сесійної трибуни заявляв: «Спершу я думав, що це непорозуміння, але коли починають тут з'являтися посередники від забудовників, які думають, чи можна забудувати цю землю, – в мене це викликає шок».
На жаль, нинішні події це лише підтверджують. Забудовницький слід не виглядає нереально, зважаючи на те, що Спецзв’язок хотів отримати містобуди на масштабну забудову Лисиничів під Львовом. Врешті одержав відмову. Але про це за порядком.
Історія, методи та наміри
Собор Святого Юра, митрополичі палати та сади – це великий церковний комплекс, без перебільшення духовне серце Львова. Ще митрополит Андрей Шептицький тут молився за Львів, Україну, висаджував фруктові дерева в садах, щоб потім роздавати яблука і груші дітям-сиротам. Це наша з вами історія.
У радянський період на Святоюрській горі встановили радіовежі. Вони глушили сигнали «Голосу Америки» та «Радіо Свободи», а також з їхньою допомогою прослуховували громадян. Після проголошення незалежності України вежі опинилися у віданні Концерну РРТ, який належить до сфери управління Адміністрації Держслужби спецзв’язку та захисту інформації України. І так у цій історії з’явився Спецзв’язок.
Наприкінці 90-х Святоюрську гору офіційно визнають спадщиною ЮНЕСКО. І саме однією з умов ЮНЕСКО був демонтаж трьох радіовеж у митрополичих садах. Останню вежу було знесено 2016 року. Десь в той же час починається і боротьба за землю.
Про суди. І тепер уже за участі ЛОВА.
8 серпня цього року в Господарський суд Львівської області надходить цікавий позов: Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони в інтересах Львівської ОВА вирішила витребувати земельну ділянку у Львівської міської ради. Мова про понад 2 га на вул. Листопадового Чину, 28 – територію Митрополичих садів курії Львівської Архиєпархії УГКЦ. Перше засідання призначили на перші числа вересня.
Хто сказав, що наші чиновники працюють повільно?!
Свій вердикт Верховний суд виніс щойно у червні цього року. А вже в липні Львівська обласна військова адміністрація пише листа в прокуратуру з проханням «вжиття заходів реагування позовного характеру» - і за два тижні спеціалізована прокуратура подає таки в суд. Оперативність вражає!
Тобто за два місяці від вироку Верховного суду справа митрополичих судів знову опиняється в суді.
Очевидно, Спецзв’язку не дуже сподобалося постанова Верховного суду. Адже нею суд поставив крапку в роках судових тяганин: скасував попередні судові рішення та фактично залишив ділянку за містом, яку, нагадаю, місто передало Церкві.
Але навіщо Львівська ОВА замість Спецзв’язку включилася в нове коло судових процесів – відверто, для мене загадка. Адже попри те, що змінилися позивачі, суть цього позову та сама – забрати митрополичі сади у Церкви. Вкотре.
До чого тут забудова Лисиничів?
Та може, і ні до чого. Але те, що цей самий Спецзв’язок має амбітні забудовні плани в цьому селі – факт. Не раз вони подавалися на отримання містобудівних умов і обмежень до Львівської міськради (від часу створення Львівської ОТГ Лисиничі – компетенція Львова). І отримували відмову.
Причина банальна – члени виконавчого комітету просили чітке розуміння, що, окрім усіх тисяч квадратних метрів житла, яке вони хочуть звести, там буде відповідна соціальна інфраструктура. А головне – школа. Для дітей їхніх же працівників. Як вони декларували. Мешканці Лисиничів і Винників підтвердять: зі школами в цьому мікрорайоні ситуація дуже напружена.
Та ні гарантій, ні коригування масштабних забудовних планів не відбулося. Натомість з’явився новий позов проти міста, Церкви та Духовного серця Львова.
І ще з важливого. Ділянка Митрополичих садів немає жодного стосунку до оборонозданості. Там давно немає нічого, що було б корисним б у воєнних діях, які тривають.
Натомість частина верхніх садів часто приймає відвідувачів, тут відбуваються різноманітні заходи для підтримки соціальних проєктів, концерти. Нижні сади теж могли б бути відкритими і корисними для львів’ян.
А тому переконаний, що отакі юридичні рухи зовсім не додають до єдності та гуртування в боротьбі проти ворога. Тим часом цивілізоване передання ділянки Церкві сприяло б об’єднанню суспільства. Принаймні не додавало б аргументів для різних ІПСО чи вкидів ворога.