Copy/Past – чи може: Copy & Paste
IQ

Copy/Past – чи може: Copy & Paste

Про виставку Андрія Боярова в львівському Центрі міської історії

Анна Костирко, 19 квітня6910

Ми дуже призвичаїлися стандартно славити Львів. Постійно використовуємо ті самі образи. Повторюємо ритуали. Не нахиляємося, щоб підняти позначену зусиллям спробу пізнання або розуміння. Львів став схожим на роками незмінну музейну експозицію – завжди така сама, покрита порохом, триває в сталій тимчасовості. Без проблем відтворюємо послідовність експонатів і їхнє місце в просторі.

Очевидність, що застигла. Повторюваність. Ігнорування. Джерело пам’яті – джерело забуття. Знаки – факти. Знаки і факти. Невидимість через свідомий вибір небачення. Незгода розплющити очі. А прецінь десь там і тут, і зараз на нас чекає приємність пізнання, перетворення, віднайдення і загублення, і знову віднайдення того, що називають культурою нашого міста. І якщо б я мала назвати когось, хто такий виклик приймає, то назвала б Андрія Боярова.

Виставка Copy/Past, що недавно відкрилася в львівському Центрі міської історії, продовжує низку його дій, які пропонують реінтерпретацію творчості львівських митців. Андрій брав участь у роботі над виставкою «Львів 24-го червня 1937. Місто, архітектура, модернізм» (Lwow 24 czerwca 1937. Miasto, architektura, modernizm) в Музеї Архітектури у Вроцлаві, був співкуратором виставки «Монтажі. Дебора Фоґель і нова легенда міста» (Montaze. Debora Vogel i nowa legenda miasta) – в Музеї Мистецтва в місті Лодзь. Цій львівській поетці і теоретикині мистецтва він присвятив одну з виставок, яка є частиною фотографічного циклу «Гра в міста». Вона демонструвалася кілька років тому в Центрі міської історії. Актуально Бояров готує цикл заходів пов’язаних з візитом до Львова у 1933-му році Філіппо Томмазо Марінетті – «батька» італійського та світового футуризму.

Copy/Past була створена в межах проекту Art-Work для київського Мистецького Арсеналу влітку 2017-го і вже там стала незалежним і окремим «буттям». У Art-Work були показані знімки Яна Отко (Jan Otko), Тадеуша Порембського (Tadeusz Porębski), Ярослава Коваля, Олександра Моха, Ярослава Савки, Романа Інґардена (Roman Ingarden), портрет Ванди Діаманд (Wanda Diamand) Александра Кшивоблоцького (Aleksander Krzywobłocki) чи передвоєнні вуличні фотографії з преси анонімних авторів. До Львова виставка повернулася в дещо зміненій формі і адаптована до меншого простору.

Андрій Бояров користується методом запозичень візуального матеріалу, в певному сенсі апелюючи до практики американського покоління appropriation art. Конкретно йдеться про Шері Левін (Sherry Levine), яка виставляла перефотографовані знімки класика Вокера Еванса (Walker Evance) і підписувала їх своїм прізвищем. Одну фотографію з цієї серії було показано в Києві (вже за власним підписом).

Експонуючи копії знімків інших фотографів, Бояров створює ауру, яка змінює їхнє сприйняття, визволяє, здавалось б, невловимі нові вартості. Таке поновлене використання спричинює суміщення візуальної субстанції. Зв’язок між оригіналом і копією зберігається, але слабшає. Репродуковані фотографії мають схожий до оригіналів вигляд, але їхнє інтерпретаційне значення змінюється.

В порівнянні з попередніми виставками, каталог використаних зображень звужений в часі і географічно – до тем запозичених зі світу створеного львівськими міжвоєнними фотографами. Цього разу автор ховається ще більше, ніж звичайно, за працями інших митців. Свідомо ставить їх на перший план. Я не без підстав переформувала назву проекту з Copy/Past на Copy/Paste, бо так більш виразним стає аспект, в якому автор не тільки по-мистецьки присвоює, змінює, але й ділиться конкретними творами конкретних творців, вмонтовує їх в нашу іконосферу. Повторює процес – знову копіює і знову вмонтовує – щоб ми засвоїли, щоби запам’ятали. Глядач, навіть випадковий (адже виставку експонують поза галереєю Центру міської історії), під впливом цієї експозиції розширює власну візуальну пам’ять. Автор одночасно використовує і «дається використовуватися», щоби впровадити в дискурс забуті імена. Обирає тих, чия творчість зачіпає універсальні теми. Обирає тих, кого цінує – тому так багато фотографій Владислава Беднарчука (Wladyslawa Bednarczuka). Обирає тих, які можуть також стати основою майбутнього канону модерністичної фотографії Львова. Не йдеться, зрештою, про те, щоб до нас промовляли прізвища: Мєжецка, Ромер, Фіголь... — важливо, щоб їхні праці функціонували в музеї нашої уяви, щоби продовжували жити разом з нами. Якщо автор переформовує зображення за допомогою зміни формату, то і глядач в змозі це робити.

Моє сприйняття піддається наміреній провокації. Бо зміненими стали як форма, так і функція об’єктів. Те, що було репортажним фото – стало ілюстрацією складної історії (Ное Ліссa / Noe Lissa), те що було допоміжним в науці – стало зображенням символічним (Яніна Мєжецка/ Janina Mierzecka), те що було невеличким екслібрисом – стало виразною рекламою (Данило Фіголь).

Щоби мати змогу «копіювати», треба не тільки знати, що робити, як це робити і для чого це робити, але й мати звідки це робити. Очевидно, що можна використовувати функціонуючі архіви. Не без причини Бояров при кожному об’єкті розміщує детальну інформацію про походження зображення. Зараз цим джерелом залишається передусім архів фотографії Національного Музею (Muzeum Narodowe) у Вроцлаві. Частину матеріалу також надала для проекту родина Вітольда Ромера. Його онука Барбара з двома синами вперше відвідала рідний для Ромерів Львів минулого літа – стараннями Андрія і на запрошення Центру міської Історії. Над архівом Вітольда, що перебуває також у Вроцлаві, запланована глибша праця і його ширша презентація вже цієї осені.

Не без причини так мало об’єктів на виставці «походить» з львівських збірок. Причина банальна. Такі збірки не є доступними. Хоча й розпорошені, але вони існують. Лежать десь у Львові сховані за замкненими дверима державних інституцій або приватних помешкань. Знаємо про архів Юліана Дороша, переданий бібліотеці ім. Стефаника, знаємо, що існує архів Фіголя, десь мав би залишитися архів Коваля. Знаємо про те, що такі архіви існують, але самих архівів не знаємо. Наприклад, інформація про міжвоєнну львівську фотографію українців й надалі базується на каталогах виставок і тогочасних статтях в пресі – але не на оригіналах. І оскільки навіть їх є небагато, або власне тому, що їх є мало – їх треба знайти, впорядкувати і зробити доступними для широкого загалу.

Виставка Copy / Past відкрита до 30.06.2018 в приміщенні кафе, конференц-залу та подвір`ї Центру міської історії – вул. акад. Богомольця, 6.

На веб-сторінці Центру буде доступний також текст Адама Соботи, головного зберігача відділу фотографії Національного Музею у Вроцлаві, «Львівська фотографія міжвоєнного періоду» та відеозапис його лекції, виголошеної у ЦМІ перед відкриттям виставки.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук