У п’ятницю, 30 вересня, в селі Прилбичі Яворівського району демонтували радянський пам’ятник, встановлений на місці зруйнованого родинного маєтку Шептицьких, де росіяни у 1939 році розстріляли частину цієї родини. Пам’ятник простояв десятки років, а місцева громада наважилась його знести лише тоді, коли Росія почала нову війну проти України.
ZAXID.NET розказує історію цього місця.
«Не було переломного моменту»
Що це за пам’ятник у сквері біля будинку культури у с. Прилбичі – ніхто напевне не знає. Це скульптура радянської жінки, колгоспниці, яку вже встигли розмалювати синьо-жовтими відтінками, а поруч таблиця з прізвищами воїнів «Великої вітчизняної війни».
«Поміж прізвищами місцевих, які боролися з нацизмом, на символічних плитах є імена чекістів, які катували наш народ. Їхні діти і внуки 24 лютого прийшли робити це знову – в Бучі, Ізюмі, Маріуполі і Бородянці. Поки наше військо б’ється з окупантами, ми маємо зачистити тил від ворога, який криється у символіці, а через неї – у сприйнятті нашого простору, в наших спогадах про села і міста. Думаю, ні в кого не виникає бажання і далі носити квіти руским “альошам і ванькам”, якими маркували свій простір совєтські окупанти в наших містах і селах», – пояснив Назар Мединський, представник ініціативи «Локальна декомунізація», яка й спонукала громаду до знесення монументу.
фото ZAXID.NET
Пам’ятник у Прилбичах не має охоронного статусу, відповідно, питання його демонтажу належить до повноважень місцевого самоврядування. Чому цей пам’ятник на місці жорстокого вбивства простояв десятки років, з них – 31 вже за незалежної України, ніхто не може відповісти. Голова Новояворівської ОТГ Володимир Мацелюх, виправдовуючись, пояснює, що громада утворена недавно, він очолює її лише два роки. І вже впевненіше додає: «На території ОТГ є кілька таких пам’ятників. Зокрема, у с. Добростани ми вже повалили до 9 травня. Сьогодні тут і в Бердихові ще знесем. Попередньо обговорили це з громадою, порадились з священиками».
Жителька Прилбичів, директорка місцевого дитсадка Надія Гевало каже, що до цієї війни не було такого переломного моменту, щоб зважитись на демонтаж. Пам’ятник навіть розмалювали синьо-жовтими кольорами. Але ж комуністичний монументалізм не сплутаєш ні з чим.
Ще один представник громади, місцевий пенсіонер, який прийшов на знесення пам’ятника, пробував трохи обурюватись, мовляв, тепер всі забудуть прізвища, вигравірувані на радянській таблиці, але дальше бурчання під синхронну роботу екскаватора його невдоволення не пішло.
Гніздо Шептицьких
Прилбичі було родовим маєтком родини Шептицьких ще з середини ХVІІІ ст., коли ці землі придбав перемишльський єпископ Атанасій Шептицький. У 1872 році його нащадок, тато майбутнього митрополита, граф Ян Шептицький збудував для своєї сім’ї родинний палац, а його дружина, художниця Софія Фредро, виростила біля нього затишний парк. Там народились семеро їхніх синів – зокрема і Андрей Шептицький.
У перші ж дні окупації заходу України, у вересні 1939-го, бійці НКВС розстріляли у маєтку 62-річного графа Леона Шептицького – брата митрополита Андрея. Разом із ним вбили його дружину Ядвігу і католицького священика Маріуша Скібневського. Перед розстрілом їх змусили власноруч копати могилу. Директор Музею митрополита Андрея Шептицького, отець Севастьян Дмитрух припускає, що священика Скібневського могли сплутати з отцем Климентієм, ще одним братом Шептицького.
Росіяни тоді пограбували весь маєток, вивезли твори мистецтва, велику бібліотеку, спалили цінні документи. А через два роки, 23 червня 1941 року, перед відходом від німців радянські сапери заклали вибухівку під палац графів Шептицьких і підірвали його. Уже після війни на місці зруйнованого палацу збудували сільський будинок культури, а замість скульптури Богородиці встановили радянський монумент.
Після масового вбивства чекісти скоїли наругу над родинною усипальницею, яка існувала з XIX ст. і де на той час були поховані дев’ять осіб з родини Шептицьких – батьки митрополита, дідусь та бабуся, брати і племінники. Радянські солдати для розваги розстріляли на усипальниці герб родини, саркофаги розграбували, а саму каплицю згодом перетворили на склад отрутохімікатів.
«Я сюди приїжджав ще в радянські часи, десь в 80-х, усипальниця була засипана смердючим дустом. Двері були відкриті, домовини і останки порозкидувані. Герб і двері простріляні кулями. Ми позбирали кістки і перезахоронили», – згадує о. Севастьян Дмитрух.
Вже за незалежності усипальницю Шептицьких відновили і перепоховали там останки розстріляних Леона та Ядвіги Шептицьких, а також отця Скібневського.
Після демонтажу символіки країни-агресорки, що досі воює з українцями, місцева громада має намір встановити на цьому місці нову скульптуру Богоматері, яка стояла там до Другої світової війни.
Нагадаємо, 20 вересня Львівська обласна рада прийняла рішення про остаточний демонтаж усієї радянської символіки на території Львівщини до кінця 2023 року. Але в області 177 пам’ятників радянської доби мають охоронний статус, їхній демонтаж треба погоджувати з владою.