У затишному районі Львова Софіївка сто років тому сусідили Михайло Грушевський та Іван Франко. Ми знаємо їх як видатних діячів, публіцистів, політиків. Але кожен з них мав свій затишний будиночок поміж розкішного саду, де відпочивали разом з родиною та друзями, ходили один до одного в гості, ділилися думками. Багато своїх праць Михайло Грушевський написав саме на веранді своєї садиби, милуючись садом, а часом і сам доглядав за насадженнями.
Старша наукова співробітниця Меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Ольга Тернавська провела авторську екскурсію «Родинний сад Грушевських», на якій показала дерева, що пам’ятають першого господаря обійстя, та розповіла цікаві історії з його життя. ZAXID.NET переказує про 150-річний бук з графіті, потрійну тую, порічкову алею та президентський сад біля кам’яниці Грушевського на вул. Франка, 154.
12 років життя у власній віллі
Михайло Грушевський приїхав з Києва до Львова викладати на кафедрі всесвітньої історії у Львівському університеті. Тоді йому було 28 років, згодом він одружився із Марією Вояківською, з якою у них народилася єдина дочка Катерина. Сімейне життя вимагало осілого способу, тож Грушевський задумується про власне, а не орендоване помешкання.
«У 1901 році Грушевський купує частину землі на тоді ще околиці Львова – Софіївці. Частину ділянки він відступив Франкові, який збудував свою садибу поруч. Згодом Грушевський був присутній на закладанні фундаменту будинку Франка. 1902 року родина Грушевських переїхала у свою віллу. Але, звичайно, як господар, що має велику парцелю землі, він думає, що має бути коло хати. Не може вона бути зовсім порожньою, нічим не загосподарьована. Так потрохи починає з’являтися довкола хати і сад», – розповідає Ольга Тернавська.
У своїй львівській віллі Грушевські жили з 1902 до 1914 року. Яким був їхній побут, науковці дізнаються із приватного листування, спогадів та щоденника. У цих документах Грушевський писав, хто його відвідував, – найчастішими гостями були сусід та колега в НТШ Іван Франко, художник Іван Труш та письменник Денис Лукіянович, який один зі своїх творів присвятив дружині Грушевського Марії.
Веранда за часів Грушевських була критою. Історик часто любив на ній працювати, якщо дозволяла погода. Про це він згадує у своєму щоденнику. Його донечка Катерина, яку тато лагідно називав Кулюнею, любила бавитися на подвір’ї із собакою.
150-річний бук та потрійна туя
Уся територія обійстя Грушевських – 3800 м2, з них 1500 м2 – це зелені насадження. За часів Грушевського тут росло багато фруктових дерев, які господарі дуже любили, ягідні кущі – чорна смородина, порічки.
Із тих, що пам’ятають Михайла Сергійовича, Марію та Кулюню, – старі сосни, червонолистий бук. Йому близько 150 років. На крислатому дереві є мітка, яку могли зробити діти Грушевського і Франка.
«Звідки ми знаємо, що він є того часу? Тут є дуже цікава мітка: на стовбурі вишкрябаний 1911 рік. Ось вам і документ», – показує Ольга Тернавська.
Перед самим будинком – туя з трьома стовбурами. Старе дерево наче символізує трьох членів сім’ї Грушевських. А ще донедавна посеред саду росла давня грушка. Після того, як вона загинула, на її місці представники товариства Холмщина (звідки походив і Грушевський) посадили нову.
На в’їзній брамі до обійстя збереглася хвіртка з вензелем Грушевських і тризубом. Під’їзд до будинку досі вимощений старою цеглою. Ольга Тернавська каже, що місцеві білочки облюбували її колупати. Взагалі у садку багато птахів – їм є де розміститися на крислатих деревах.
Нинішні рослини висадили працівники і студенти лісотехнічного університету. А 1999 року у дворі Грушевського висадили цілий президентський яблуневий сад. Тоді у Львові відбувся з’їзд очільників держав Центрально-Східної Європи. Свої яблуньки поруч з іменним деревом Леоніда Кучми висадили президенти Польщі, Угорщини, Словенії, Австрії, Німеччини, Румунії, Чехії, Болгарії. За 25 років ці яблуньки вже дають непоганий урожай.
За будинком працівники музею облаштували арку кохання з в’юнкої троянди і порічкову алею, а також задню хвіртку, якою Михайло Грушевський виходив на прогулянку до Стрийського парку.
Сонячні ванни і корчування порічок
Із записів Михайла Грушевського дізнаємося, що господар не тільки працював інтелектуально, але й для різноманітності займався фізичною працею: «Я трохи починаю робити в городі і паралельно після того іду і читаю коректу».
Видатний політик та історик любив влаштовувати собі на подвір’ї сонячні ванни та працювати на свіжому повітрі: «Правлю на сходах, на подвір’ю і дуже мені добре».
Ольга Тернавська розповідає, що Грушевського часто турбував головний біль. Тому він шукав спеціальних умов для праці – в холодній хаті, на веранді або взагалі у підвальному приміщенні, багато гуляв.
А ще Грушевський «трохи рубав тріски», «косив траву і зложив маленьку копичку», «пересаджував рожі і магнолію», «корчував рядок порічок» та «пробував трохи робити на городі, але скоро змучився».
В одному із записів він звітує, що «ходив на виставку купувати дерева і накупив дуже багато. Був дощ, і я під дощем вертався за ними кілька разів». А ще автобіографічні записи перераховують вишні, груші і малину, яку господарі самі збирали.
Дім, де творилася історія України
Меморіальний музей Михайла Грушевського відділився від музею Франка і став самостійним у 1998 році. Якщо у радянські часи про Франка ще можна було говорити, то про Грушевського лише перемовлялися пошепки. Як колись двоє видатних українців жили поруч, так зараз сусідять їхні музеї. На початку роботи заклад мав 600 експонатів основного фонду, тепер він налічує понад 27 тисяч.
У садибі Грушевського за поверховими планами відтворили інтер’єр відповідно до тієї епохи, в якій жив історик, зібрали меблі та предмети того часу. Оригінальною є бібліотека науковця. Шість експозиційних зал музею відтворюють практично всі етапи життя та праці вченого. А сад відновлюють за топографічною картою і макетом студентів лісотехнічного вишу.
Цікавою залою є робочий кабінет Грушевського, де за письмовим столом творилася історія України та писались численні наукові праці. Також там зібрана величезна бібліотека. «Зал лілії» названий за віднайденими розписами на стінах – це кімната, присвячена єдиній доньці Михайла та Марії – Кулюні. Там є її портрет авторства Івана Труша, фортепіано, світлини та особисті речі. У гуцульській кімнаті стоїть піч з косівських кахель фабрики Левинського, зібрані етнографічні речі мешканців Карпат: Грушевські мали дачу у Криворівні і постійно там відпочивали.
Катерина Грушевська померла за нез’ясованих обставин у Сибіру, куди радянська влада відправила її в табори. Дітей вона не мала. Спадщина Грушевських тепер є державним надбанням. Відвідувачі львівського музею можуть поринути в епоху початку XX століття, УНР та Центральної Ради, відчути ту любов і прагнення до сильної незалежної держави та надихнутися на теперішню боротьбу за ті ж цінності. Меморіальний музей Михайла Грушевського працює на вул. Івана Франка, 154, детальнішу інформацію, фото експозицій та 3D-тур дивіться на сайті.