170 років тому народився український історик, який не дав забути про козацьку славу. Справою всього його життя було дослідження історії запорозьких козаків. За це його називали «Нестором Запорожжя», тобто літописцем. Історію козацтва він збирав навіть в архівах Москви і Середній Азії, а також став прототипом одного з запорожців на славнозвісній картині Іллі Ріпина. ZAXID.NET розповідає цікаві факти з життя історика.
Нащадок галицької шляхти і три кохання Яворницького
Дмитро Яворницький народився 6 листопада 1855 року в с. Сонцівка Харківської губернії в родині дяка. Батько походив зі збіднілого дворянського роду, предки якого належали до козацької старшини. Паспортисти спотворили його прізвище, змінивши першу букву на «Е». Відтак він став «Еварницьким». Хоч він і писав, що рід походить з галицької шляхти, проте наголошував, що він українець.
Після повітового училища за родинною традицією навчався у Харківській духовній семінарії. Втім, все-таки вирішив стати істориком і вступив до Харківського університету. Там його навчав Олександр Потебня, який згодом допоміг з роботою. Альма-матер Яворницького не відпустила, і після закінчення він залишився на кафедрі історії позаштатним стипендіатом для отримання професорського звання. Однак йому запропонували досліджувати історію Фінляндії, а не запорожців. Історик виявив принциповість, за що його позбавили стипендії.
Він покохав дочку поета Якова Щоголєва Єлизавету. Однак батько віддав її заміж за титулованого князя. Єлизавета втекла від нього до Яворницького. За це батько прокляв їх обох. Втім, стосунки все одно не склалися. З першою дружиною Варварою Кокіною він також розлучився. Другою офіційною дружиною стала вчителька Серафима Бурякова. Дітей не було у жодному шлюбі.
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
«Батько козаків»
Щоліта впродовж 50 років Яворницький брав участь в археологічних експедиціях на запорожчину, під час яких розкопав понад 200 козацьких могил. Також там збирав фольклор, опитував нащадків козаків.
Перший том його фундаментальної праці про козаків вийшов 1892 року. Два наступні томи «Історії запорізьких козаків» опублікували впродовж пʼяти наступних років.
У 1902 році Дмитро Яворницький очолив Катеринославський обласний музей (м. Дніпро). За 30 років керівництва історичним музеєм Яворницький зібрав понад 75 тисяч артефактів запорожців – зброю, рукописи, предмети побуту, клейноди.
Під час перших визвольних змагань цілодобово охороняв музей від пограбування, навіть домігся «охоронної грамоти» від Нестора Махна.
Дмитро Яворницький товаришував з Іллею Ріпиним. Обох приваблювала тема запорожців. Історик консультував художника для відтворення історичних персонажів, а також став прототипом писаря на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Ilja_Jefimowitsch_Repin_-_Reply_of_the_Zaporozhian_Cossacks_-_Yorck.jpg){kind=link}
Під час експедицій Яворницький мав неабиякі пригоди: він перепливав на дереві Дніпрові пороги, неодноразово ламав руку, тонув у Дніпрі, його засипало землею в кургані.
У дружньому колі Дмитро Яворницький називав себе «козаком Байдою» або «запорозьким батьком».
Фольклор, словник і путівник Середньою Азією
Після революції у 1918 році Дмитра Яворницького обрали професором Катеринославського університету, де він очолював створену ним кафедру українознавства. Згодом він став академіком Всеукраїнської академії наук.
Яворницький записав понад 2300 українських народних пісень – колядок, щедрівок, веснянок, балад.
Ще однією збіркою були українські слова для майбутнього словника української мови. Він зібрав їх близько 50 тисяч, та словник зник під час Другої світової війни.
Деякий час жив в Середній Азії (Ташкент, Самарканд), досліджував тамтешню історію і допоміг відкрити музей. Яворницький уклав путівник Середньою Азією від Баку до Ташкента з археологічним та історичним ухилом.
Радянська влада звинувачувала його у «буржуазному націоналізмі». У 1934 році його звільнили з музею, до кінця життя він лишався безробітним. Йому довелося продавати на ринку речі, щоб мати гроші на життя.