З 13 по 17 вересня у Славському за підтримки міністерства закордонних справ Швейцарії відбувся табір для підлітків з Донеччини New York Camp. Він став продовженням Нью-Йоркського літературного фестивалю, який у 2021 році заснувала письменниця зі Львова Вікторія Амеліна. Попри повномасштабне вторгнення вона говорила про Нью-Йорк і хотіла й далі підтримувати його громаду. Так з'явилася ідея New York Camp.
Вікторія не встигла сама реалізувати свій задум: вона померла після важких поранень, отриманих під час ракетного удару росіян по Краматорську 27 червня. Проте табір, який мав розпочатися в кінці липня, вирішили все ж провести у пам'ять про неї. ZAXID.NET розповідає, як це було.
Вересень-жовтень 2021 року
Як завше у темному одязі, поправляючи неслухняне світле волосся, Віка поспішає на зустріч до старшокласників. Вона просить не називати її Вікторією. Вона Віка зі Львова, яку з донецьким Нью-Йорком пов'язує родина.
Ще кілька місяців тому мешканців Нью-Йорка називали новгородцями. Вони боролися за повернення історичної назви селища. Віка запізнюється на півгодини. Старшокласники, яких заінтригували зустріччю з українською письменницею, втомилися чекати. Закінчився шостий урок, і вони мали бути вдома. На Віку також чекає журналістка та організаторка відомого на Донеччині фестивалю «Кальміус» Олександра Папіна, з якою вони разом готуються повідомити школярам новину.
Віка заходить до школи. Розповідає, що у Нью-Йорку буде фестиваль, ловить на собі кілька скептичних поглядів. Вона пропонує підліткам взяти участь у конкурсі есеїв і обіцяє повезти переможців в освітню мандрівку до Києва та Львова. Підлітки слухають уважніше. Тема есеїв – «Справжні імена. Справжні історії». Олександра й Віка просять дітей написати про повернення селищу історичної назви. Віка каже, що треба відкинути страх і писати. Хтось з дітей згодом ніяково перепитає у неї, чи можна в есеї називати Нью-Йорк не селищем, а містечком. Віка усміхнеться, кивне й постійно виправлятиме, коли хтось казатиме інакше.
У день оголошення результатів конкурсу на Нью-Йоркському фестивалі за Вікою ходить Павло. Він говіркий і харизматичний. Біля нього сором'язливо стоїть Аліна. Вони – одні з тих старшокласників, які писали есеї. До оголошення результатів приблизно година. Павло усміхається і каже, що знає – він не виграв. Віка здивовано дивиться.
«Я побачив грамоти й випадково піддивився. Мене там нема», – зізнається хлопець.
Віка просить не казати нічого нікому й не бути таким категоричним. Згодом виявиться, що Павло хоч не став призером конкурсу, але отримав спецвідзнаку.
Здається, попри всі скептичні настрої, нагородження чекають найбільше. У залі зібрався натовп старшокласників. Хтось прийшов з батьками. Перша реакція переможців – подив і сльози. Віка підбадьорює дітей і обіцяє скоро зустрітися. Але вже не в Нью-Йорку, а у Києві та Львові. Планувати мандрівку вона починає одразу після повернення до Львова.
«Слухай, ковід-ковідом, а нам треба таки їх привезти. Не затягувати, щоб вони не почали сумніватися й думати, що ніхто їх нікуди не повезе. Вони нам повірили, не можемо підвести. Весною? Слухай, та ні. Неясно, що тоді буде й чи доживемо. Треба зимою. Десь після Різдва. Вони побачать, який Львів гарний», – казала Віка, створювала таблички й розписувала програму освітньої мандрівки.
Січень 2022 – липень 2023
Перед самим повномасштабним вторгненням Віка таки встигла реалізувати освітню мандрівку. Наступною подією мав бути другий Нью-Йоркський літературний фестиваль.
«Ти питаєш, де мене можна зловити? Не знаю, дорога. Я в потязі живу. Приїжджай до мене в Київ», – писала Віка після 24 лютого 2022 року. Вона їздила з адвокаційними поїздками за кордон, говорила про війну на міжнародних фестивалях, а згодом почала документувати воєнні злочини.
«Що буде з НЛФ? Я не бачу сенсу його переносити в інше місто. Буде у Нью-Йорку після перемоги. Але це ж не заважає робити нам інші штуки від НЛФ для ньюйоркців», – казала Віка і весною 2023-го почала планувати табір для підлітків у Карпатах.
На New York Camp Віка запросила молодь з Нью-Йорка. Вона казала, що за ініціативу не карають, а винагороджують, і на табір поїдуть підлітки, які не лише виграли конкурс есеїв, а й були учасниками. Головною організаторкою табору Віка запросила київську письменницю та журналістку Олю Русіну. Вона повторювала, що Оля робить дуже багато, а її роль невидима і з цим треба щось робити. До New York Camp залишався приблизно місяць, коли росіяни вбили Віку.
«Нам ще Лєніна валити в Донецьку. Не забувай. І другий фестиваль в Нью-Йорку робити й купу всього, що напланувала Віка», – скаже після похорону історикиня Олена Стяжніка.
Табір запланували на осінь. Віці таки вдалось зібрати ньюйоркців разом.
«Можливість і вчитися, і просто побути разом»
На пустій платформі головного залізничного вокзалу Львова стоять троє підлітків. Це Міра, Єгор і Артем з Нью-Йорка, які зараз живуть на Чернівеччині. Наступна їхня зупинка – Славсько, до якого ще кілька годин електричкою.
Пагорби й гори змінюють рівнини за вікном електрички. Сонні підлітки розглядають краєвиди. Їхні одинадцять однолітків з Нью-Йорка вже приїхали до табору й розмістились в креативній резиденції MC6.
Втомлені спекою і дорогою Міра, Єгор й Артем долають круті сходи до резиденції. Їх здалеку помічає Оля Русіна й махає рукою з ґанку першого будиночку резиденції: «Там такі сходи!». Біля неї письменниця й перекладачка Катерина Міхаліцина та поетка й радіоведуча Олена Гусейнова, які й організаторки, і лекторки табору.
На пагорбі будиночок, де житимуть підлітки. Він порожній. До приміщення заходить співорганізаторка табору Христина Шевченко. Це вчителька з Нью-Йорка й голова ГО «Ініціативна молодь українського Нью-Йорка». У 2021 році Христина допомагала робити літературний фестиваль.
У коридорі чиїсь кроки. Це Настя й Маша. Вони були серед тих школярів Нью-Йорка, які перемогли в конкурсі есеїв. Зараз Настя у коледжі вивчає харчові технології, а Маша – в університеті арабську мову. До будиночка заходять й інші діти. За розкладом – відпочинок, вечеря, знайомство з лекторами та розмови.
У лекторії тиша. Підлітки сидять півколом. Перед них виходить Оля Русіна. «Під час повномасштабної війни, коли не можемо провести фестиваль у Нью-Йорку, Віка дуже хотіла, щоб проект жив в інших втіленнях, які б допомагали нью-йоркській громаді й давав можливість зустрічатися. Щоб це була можливість і вчитися, і просто побути разом. Після смерті Віки ми не знали, чи варто щось робити. Були величезні сумніви. Проте вирішили продовжити, бо ми хочемо, щоб Віка жила в цьому. Поки ми пам'ятаємо, що людина зробила, доти вона з нами», – починає Оля.
Вона проведе для молоді майстер-клас з креативного письма та розповість про гумор в історіях. Оля пропонує іншим спікерам розповісти про те, що чекає на молодь найближчі чотири дні.
Катерина Міхаліцина крім письменства й перекладу також створює ілюстрації. Для підлітків вона приготувала заняття з арт-терапії.
«Придумувати різні цікаві штуки здається дитячим заняттям, але це не так. Воно зачіпає все, що у нас глибоко заховано, дає можливість зосередитися або розосередитися, насолодитися процесом, коли на білому папері з'являється щось», – говорить Катерина.
Радіоведуча й поетка Олена Гусейнова проведе майстер-клас зі створення подкастів. Крім цього, вона пропонує підліткам записати власний.
«Я щаслива тут бути, але є гірке відчуття. Дякую всім, хто приїхав. Дякую тим, хто не опустив руки й зробив табір. Мені щосекунди тягнеться рука написати Віці про вас. Віка хотіла, щоб про Нью-Йорк говорили, і зробила у жовтні 2021 року неймовірне. Такі люди, як я, змогли побачити Донеччину. Ми приїхали й побачили ваш дім. Зараз же сподіваюсь на ваші голоси й те, що ви зможете поділитися своїми історіями», – каже Олена.
Письменниця та журналістка Олена Максименко навчатиме підлітків писати історії: «Хочу з вами провести майстер-клас зі сторітелінгу. Сподіваюсь, що нам вдасться поспілкуватися й ви почнете працювати над власними історіями. Якщо все буде гаразд, ці історії будуть опубліковані».
Оля анонсує інших лекторів, які приєднаються до табору наступними днями. Про культурний менеджмент розповість програмна директорка BookForum Софія Челяк, тренінг з акторської майстерності проведе режисерка Марина Степанська. Про журналістику говоритиме французький журналіст Себастьєн Гоберт, який до повномасштабного вторгнення написав книгу репортажів про Нью-Йорк.
Підлітки створюють закони й правила, за якими житимуть у таборі. Візуалізувати все допомагає маленький Артем. Це брат Насті й син вчительки з Нью-Йорка Олени Тішкової, яка також приєдналася до табору як наставниця. У Карпати сім'я приїхала з Дніпра, куди евакуювалася після 24 лютого 2022 року. Катерина бере Артема на руки: «Що малюємо? Собаку! Буде у нас не дерево, а собака законів!». Артем, який соромився, з усмішкою дивиться на Катерину. Пізніше хтось пожартує, що Катя діє на всіх дітей, як м'ята на котів.
Далі знайомство, де кожен має розповісти про себе. Один з хлопців виходить із лекторію. До нього біжить Христина Шевченко. За кілька хвилин повертається і каже, що хлопець не бачив людей з рідного містечка півтора року, він хвилюється. Христина говорить, що всі можуть його обійняти, й додає – він не проти. Підлітки й дорослі наввипередки обіймають. Він усміхається.
Перед тим, як піти спати, всі сідають колом. Христина Шевченко запалює свічку, яку згодом передасть кожному, хто захоче висловитися. Вона робитиме так на завершення кожного дня New York Camp.
«Щодень у нас завершуватиметься таким колом. У кожного є те, що болить, і є те, заради чого ми тут, про що мріємо. У нас є свічка, яку наповнюватимемо лише позитивною енергією. Я пропоную, щоб ми говорили чесно і відверто. Хочу, щоб ви казали про свої очікування, зауваження, але закінчували враження від дня на позитиві», – каже Христина.
«У Нью-Йорку залишилися старі листи»
Наступний день, як і всі інші, розпочинає Каріна Варфоломієва з «ГО Ініціативна молодь українського Нью-Йорка». Дівчина вмикає музику на портативній колонці на колесах та штовхає коридором: «Підйом! На зарядку!» Соні підлітки та лектори виходять на ґанок. Позаду них туманом куряться гори. Потім вже не такі сонні всі йдуть на сніданок.
Маша говорить, що має дві протилежності – любить читати й співати. Їй 17, і за своє життя через війну вона безліч разів змінювала домівку. Спочатку Донецьк, потім Кам'янське, Дубай, український Нью-Йорк, Дніпро і тепер готується до переїзду в Київ. Вона зізнається, що боялася їхати у Карпати, знайомитися з новими людьми й в останні дні хотіла відмовитися.
«Моя прабабуся, бабуся і мама народилися в Нью-Йорку, а я вже в Донецьку. Там живе мій дідусь. Я дуже добре пам'ятаю Донецьк і дорогу, якою мені треба було ходити в садочок, а потім до школи. Коли з молодшим братом приїхали в Дніпропетровську область у 2014 році, мені було майже дев'ять. Ми їхали з маленькими рюкзачками. Виїжджали з самого Донецька. З бабусею приїхали до родичів, нам не подобалось, хотіли додому. Туди ж приїхала наша родина з Нью-Йорка. В сестри було поранення від осколка. Я почала ходити там в школу, освоїлась, але через чотири роки батьки переїхали в Емірати. І там почалося все заново. Я ночами плакала, бо хотіла до друзів. Вирішили з батьками, що дев'ятий клас закінчуватиму в Україні. І я поїхала до бабусі в Нью-Йорк. Але знову хотіла до мами», – каже Маша.
Перед самим повномасштабним вторгненням дівчина була в гостях у Дніпрі. Через місяць її дядько евакуював з Нью-Йорка до Дніпра бабусю й прабабусю. Маша попросила його взяти її книжки.
«У Нью-Йорку залишилися наші родинні листи, про які я писала есей для конкурсу. Вони дуже старі, деякі з XIX століття, і в адресі там вказаний Нью-Йорк. Це писав якийсь з моїх пра-пра-прадідусів. Все збирала моя бабуся», – каже Маша.
«Від мешканців Нью-Йорка з надією»
У майстер-класах, лекція, розмовах, співах, танцях та нью-йоркських обіймах минули три дні. На четвертий, у суботу, Маша й Настя дістають брендові хустинки Нью-Йоркського літературного фестивалю, які їм подарувала Віка. Такий аксесуар дівчата підготували на поетичні читання у народному домі Славського.
Завідувач Народного дому Володимир міряє фоє кроками й виглядає ньюйоркців. Він одразу погодився допомогти організувати читання, коли кілька тижнів тому організатори йому зателефонували. У залі народного дому синьо-жовті кульки, торт і прапор з написами «Незламній молоді українського Нью-Йорка».
«А тут є Христина Шевченко з Нью-Йорка? Мені потрібна Христина», – каже незнайомий чоловік і тримає у руках записку.
За кілька хвилин приїздить Христина. Підлітки стоять на вулиці, вона першою заходить до зали. Христина плаче. Чоловік дає їй у руки записку: «Від мешканців українського селища Нью-Йорк з надією». Люди, які живуть у фронтовому селищі, дізналися про подію та підготували цей сюрприз. Підлітки заходять до зали й розгублено роззираються. Після читань вони плакатимуть й обійматимуться.
«Як думаєш, що відчувала б Віка? Вона була б щасливою?», – запитують підлітки.
«Ти танцюєш зі всіма»
У Віки був вірш «Історія для повернення» з рядком «Коли Тім виходив з міста, підняв камінчик на вулиці». В останній день New York Camp 16-річний Тимофій або Тім каже, що справді взяв камінці, але з моря. Проте він не знає, чому Віка написала про них. Впевнений, що не говорив цього нікому.
«Я просто був на морі і знайшов камінець у формі літери "г". Він був красивий, гладенький. І ще знайшов трикутний шматок скла. І я чомусь забрав їх з собою додому у Нью-Йорк. А потім вирішив взяти, коли евакуювався до Києва. Ми замовили машину, зібрали всі речі, спакували, але машина не приїхала – зламалася в дорозі. На ремонт треба тиждень, а я хотів їхати вже. Вдалося знайти машину на наступний день. На той час у Нью-Йорку десять діб не було світла. З розваг – лежання на дивані. Минає кілька годин і вмикають світло. Я постелив собі на підлозі й дивився телевізор. Дивився тоді всю ніч і, здається, ніколи так не радів телевізору. Я заснув на підлозі, а наступного дня ми вже їхали під обстрілами», – згадує Тім.
Тім каже, що під час табору в Карпатах більше відкрився. Він порівнює свій досвід зі шкільною дискотекою: «Думаю, що я більше став говорити й робити того, що думаю насправді. У перший день мав відчуття ніби я на шкільній дискотеці стою осторонь і не хочу ні до кого підходити. А тут такого нема, ти танцюєш зі всіма», – говорить Тім.