Недавно моя дуже добра знайома з Харкова, яка займається активним волонтерством (від трусів і цвяхів до автівок) написала пост приблизно такого змісту:
«Терміново треба автомобіль для евакуації наших військових з нуля, бо той, який ми їм доставили, попрацював два дні і його роз*башили. Може, хтось уже ввіз, то ми заберемо, бо біда і ад... якшо вам не так терміново, як тут, то поможіть... Гроші є».
Оскільки тут у Львові вже вилізла «спецоперація» з Олесем Дзиндрою, то я тоді написала їй, шо це дуже ризиковане звернення, особливо для тих, хто на нього погодиться.
Говорила ще з одним давнім знайомим, який увіз і передав для ЗСУ більше сотні автівок. Він сказав, що за день до того, що сталося з Дзиндрою, він вже був готовий передати дві автівки на емоційне і переконливе звернення «знайомого знайомого» про те, що хлопці гинуть на нулі вже просто в цю хвилину, відриває руки-ноги, нема чим перевозити, вивозити і довозити, бо ті, для кого він увіз, ще були на полігоні, а не на нулі, тож могли почекати. Тільки новина наступного дня про «спецоперацію» з двома пенсіонерами Дзиндрою і Музичуком зупинила його, а то мали б ще одного відомого «кримінальника».
Дзиндрі і Музичуку вручили підозру про продаж гуманітарної допомоги для ЗСУ – чотирьох автомобілів. Бо чоловік (ряжений мєнт, як виявилось) істерив, психологічно тиснув і емоційно заряджав, що його побратими розкидані по полях і хлопців от рве от прямо в цю секунду, коли Дзиндра ще думає, як помогти і шо зробити з замовленими і купленими уже автівками. Коротше, Олесь у свої 60 повівся і був жорстко підставлений, виюзаний, знеславлений і дістав у результаті підозру, підкинуту «куклу», хоча на той момент авта по акту були передані воєнкомату...
Закупівлею транспорту для ЗСУ займаються сотні людей по всій Україні. Займаються вони цим переважно, як фізичні особи – збирають кошти на власні рахунки, часом готівкою, від громадян України і громадян інших держав, шукають тих, хто має право перетинати кордон – пенсіонерів, жінок – і передають у підрозділи чи воєнкомати на запити або через фонди.
У перші тижні це все взагалі відбувалось без офіційних запитів – знайомий з фронту подзвонив, гроші зібрали, кобіта купила, сіла в машину, перегнала, запаковану ще всяким добром, і віддала з паперами під чесне слово. Те саме було і з оптикою, і з раціями, і з квадрокоптерами, і з медициною, і з шоломами.... з усім. Хто займався, той знає.
І вже аж пізніше, коли шал і адреналін трохи спав, почали розплутувати кому, коли, скільки, хто і за скільки...
Так з багатьма позиціями відбувається і зараз, бо у громадянського суспільства, яке діє на горизонтальних звязках, існують такі поняття, як репутація і довіра.
Чи є серед них ті, хто зловживає і наживається? Є. Чи належить до них Дзиндра? Ні. Чому? Бо має репутацію і довіру. І він не один.
Для чого такі «спецоперації» СБУ? Не знаходжу логічного пояснення. На тлі таких же безглуздих підозр у Луцьку, Ужгороді чи Одесі – це скидається на якийсь макабричний задум. Доки суспільство мовчить і не критикує владу, влада просто потрохи розперезується і починає випускати ікла....
Дзиндра все життя вкладав.
Заробляв на гутному шклі і підтримував культурні проєкти, Львів, годував у Трапезній переселенців і військових, возив авта для фронту... щоб на старість дістати таку «подяку» і «підставу» від «ряжених мєнтів».
Варто волонтерам задуматись і стати поряд, бо от де біда підкрадається... до кожного і кожної... Щоб одного дня не стати «псевдоволонтерами» один на один з псевдоправоохоронцями.