Вперше за історію незалежності на ринку праці України зафіксовано найнижчий рівень безробіття. У центрах зайнятості з’являється дедалі більше вакансій. Скажімо, лише у Львівській області на 13 тис. безробітних – понад 6 тис. вакансій. Це приблизно дві людини на місце. Хоча ще донедавна у розпорядженні центру зайнятості щоденно було всього до 10 вакансій у райцентрах та трохи більше у великих містах області. А кількість охочих на одне робоче місце сягала від 25 до 70 осіб.
ZAXID.NET продовжує серію публікацій, підготовлених у співпраці з «Інститутом Просвіти», про важливі для українців проблеми.
***
Про зменшення рівня безробіття, який на перший квартал 2018 року становив 9,7% (нині – близько 6,8%), вказують і дані Державної служби статистики України. У центрі зайнятості Львівської області зізнаються, що такої сприятливої ситуації для охочих знайти роботу, як сьогодні, за часів незалежності ще не було. Серед запропонованих вакансій – 20% це робота із заробітної платою понад 10 тис. грн, решта – у середньому 6-8 тис. грн.
Втім, статистика українських центрів зайнятості щодо найбільш затребуваних сучасних вакансій оголила іншу проблему. В Україні катастрофічно бракує «технарів» та людей робітничих професій. Саме їх нині активно шукає роботодавець і пропонує чималу зарплату.
Сьогодні у тренді високооплачуваних вакансій – токар, фрезерувальник, кранівник мостового крана, зварювальник, електрик-налагоджувальник устаткування, слюсар з ремонту металорізального обладнання тощо. Серед працівників сфери послуг: продавці, швачки, кухарі, офіціанти, охоронці, медсестри. Досить затребувані серед працівників сільського господарства трактористи, птахівники, тваринники, робітники з обслуговування сільгосптехніки. Це так звані трендові вакансії, однак саме на них і найбільший дефіцит. Так, станом на сьогодні, скажімо, у Львівському центрі зайнятості 600 вакансій швачок, однак на обліку перебувають лише 60.
Про «дипломовані» професії
За словами директора Львівського обласного центру зайнятості Василя Барилюка, ситуація, яка склалася на ринку праці, є показовою. Вища школа часто-густо не орієнтується на реальні потреби ринку праці. Це проблема не одного дня. І назрівала давно, ще коли навчальним закладам надали можливість змінювати свій статус без належних на це можливостей. Саме тоді багато училищ перетворилося на вищі навчальні заклади. А диплом про вищу освіту отримав надмірно престижний статус.
Нині ж зафіксовано кваліфікаційно-професійний дисбаланс, коли 70-80% випускників шкіл намагаються вступити до вищих навчальних закладів і менше як 30% отримують професійну освіту. І це тоді, коли зв’язку роботодавця із вишем немає. Тож випускники отримують диплом і, як правило, працюють не за фахом.
«Сьогодні ринок праці гостро потребує працівників технічних і робітничих професій. А модним стає не наявність диплома про вищу освіту, а якісно та професійно зроблена робота – чи ти лікар, чи автослюсар», – наголошує Василь Барилюк.
Проте значна частина українців, обираючи професію, ще не зважає на сучасні потреби ринку праці. Тож досі надає перевагу диплому про вищу освіту, мовляв, престижно. Хоча такій категорії знайти роботу стає дедалі складніше. Торік у центрах зайнятості серед осіб, які перебували на обліку, більшість були люди з вищою освітою. Для прикладу, у Львівському міському центрі зайнятості станом на 1 січня 2019 року безробітні особи з вищою освітою становили понад 80%. А попит на такі професії, як юрист, економіст, управлінці вищої ланки, страхові агенти, суттєво падає... До речі, саме юристів та економістів найбільше серед безробітних.
«Зростання ж потреби на ринку праці людей робітничих професій та "технарів" – це також показник розвитку українського виробництва. Річний приріст ВВП становить понад три відсотки. Торік ми спостерігали збільшення вакансій на виробництвах. Це також свідчить, що в умовах війни зростання економіки відбулося не за рахунок торгівлі з країною-окупантом, а за допомогою відновлення промислового виробництва та експорту до країн ЄС», – наголошує Василь Барилюк.
На підтвердження своїх слів керівник обласного центру зайнятості називає десятки потужних іноземних компаній, які вже працюють на Львівщині. Окрім зарплати, вони надають своїм працівникам соціальний пакет, забезпечують їх транспортом, а торік підвищили середню заробітну плату до понад 10 тис. грн.
Тому Василь Барилюк певен: причиною «голоду» на ринку праці у 2019 році буде не брак роботи в Україні чи актуальна нині трудова міграція. А власне нестача кваліфікованої робочої сили.
Боротьба за українського мігранта
За інформацією Міністерства соціальної політики, від 2,5 до 4 млн українців, залежно від сезону, працюють за кордоном. За іншими даними – понад три мільйони українців постійно проживають і працюють за кордоном, а дев’ять мільйонів щороку виїздить на сезонні роботи.
Лише в Польщі, за різними даними, працює від 1,5 до 2 млн українців. Переважно це сезонні працівники, які користуються правом безвізового виїзду. Треба зауважити, що, за даними Державного комітету статистики, головною причиною міграції 71% трудових мігрантів назвав низьку зарплату в Україні. Хоча очевидним є й те, що останнім часом українці їдуть за кордон не лише через вищі зарплати, а й в пошуках більш якісного життя.
За даними Всеукарїнської асоціації компаній із міжнародного працевлаштування, 93% українців, які працюють за кордоном, зайняті в сфері фізичної праці. 43% українців, які хоча б один раз за останні 5 років працювали за кордоном, працювали в сфері будівництва та ремонту, 23% – у сільському господарстві, близько 10% – у сфері послуг (догляд за дітьми та людьми похилого віку). Найменша зарплата українського мігранта – 420 євро на місяць.
Наприкінці року, що минув, в Європі розпочали боротьбу за трудових мігрантів, зокрема і українських. У грудні 2018 року уряд Німеччини схвалив законопроект, покликаний істотно полегшити працевлаштування в країні кваліфікованих фахівців із країн, які не є членами ЄС. Фахівці назвали цей закон першим з моменту об’єднання Німеччини, який суттєво спрощує залучення іноземців на внутрішній ринок праці. Він набуде чинності через рік. Але вже зараз змушує поляків серйозно побоюватися втрати українських заробітчан. Українцям це обіцяє гарні перспективи: зарплати в Німеччині в 6-8 разів вищі, ніж в Україні, і в 2-3 рази вищі, ніж у Польщі. Тож українці мають непогані перспективи перебратися із Польщі до Німеччини.
Трудова міграція як стимул підвищувати зарплати в Україні
Такі зміни на міжнародному ринку праці – це ще один привід для чергового і ще суттєвішого підвищення зарплат в Україні. Торік саме через масовий виїзд українців за кордон роботодавці змушені були підвищити зарплатний фонд. А це можна розцінювати як спробу зберегти робочу силу в Україні. Як наслідок – сьогодні на українському будівництві можна отримати майже таку ж зарплату, як і у Польщі – від 800 євро, можливо, трохи нижчу.
Але не забуваймо про фактори ризику для нелегальних трудових мігрантів. Це жорсткі умови праці, банальна експлуатація, коли можна не отримати обіцяні гроші, відсутність достойних умов для проживання, висока ймовірність опинитися в рабстві. Плюс відсутність сплати соціальних внесків, часткова втрата соціально-економічних прав. І тоді виникає питання: що вони робитимуть на пенсії? За які кошти житимуть? А ще це розлука із сім’єю і життя поза домом.
Втім частина експертів наголошує, що українцям не варто боятися надмірного витоку робочої сили із України. Трудова міграція – процес закономірний і вже багатовіковий. А з відкриттям кордонів – і очікуваний. У сучасній глобалізованій економіці мігранти – невід’ємна частина світового господарства. Українці їдуть на заробітки до Польщі. Поляки, своєю чергою, до Німеччини, а німці до Данії, де, наприклад, німецькі лікарі отримують утричі більше, ніж на батьківщині.
Тож є й інший бік трудової міграції, які, наприклад, Україна вже відчуває.
Чимало українських заробітчан повернулося із заробітків на постійне місце проживання додому, а водночас привезли із собою, окрім грошей, бізнес-ідеї. І сьогодні в Україні дедалі більше господарств вирощують сезонні ягоди та овочі за закордонними технологіями. Такий обмін досвідом унаслідок трудової міграції лише на користь українцям.
Міграційний потік зараз має маятниковий, короткостроковий характер: більшість трудових мігрантів заробляє гроші за кордоном і воліє повернутися назад, в Україну.
«Я, можливо, скажу дещо дивну річ, але мусимо розуміти, що існує ще таке поняття, як патріотизм, – зазначає директор Львівського обласного центру зайнятості Василь Барилюк. – Коли в Кореї наприкінці 90-х була криза, люди не забирали з банків свої заощадження. Навпаки – приносили з дому коштовності, аби підтримати золотовалютні резерви країни. Скажімо, у сусідній Угорщині й нині місцеві не їздять на заробітки в інші країни. Вони розбудовують свою державу. І українцям треба скористатися історичним моментом, який зараз переживає наша держава, і нарешті зрозуміти, що ніхто за нас державу не побудує. Маємо унікальний шанс утвердитися на мапі світу як незалежна держава. Я переконаний, що жити та працювати треба на своїй батьківщині, а відпочивати – де душа забажає».
Цікаво зауважити
Якщо порівнювати регіони України, то останнім часом помітно покращилася ситуація на ринку праці у Львівській, Хмельницькій, Київській, Житомирській областях. При цьому найбільше безробітних українців, як і раніше, зареєстровано в Дніпропетровській області – 27,4 тис. за підсумками минулого року. Найменше безробітних у Закарпатській області – 5,2 тис.