Ще минулого року Новий рік розпочинав цикл зимових святкувань і застіль, тепер же він в календарі йде після Різдва. А наші предки взагалі зустрічали новий рік навесні.
ZAXID.NET розповідає про традиції українців, зміну календарів і обрядів на основі дослідження антропологині і фольклористки Дар’ї Анцибор «Під подушку чи під ялинку? Антропологічне дослідження свят», яке нещодавно вийшло книжкою у видавництві «Лабораторія». Першу частину про традиції Різдва читайте тут.
Навесні чи восени?
У часи Русі новий рік зустрічали навесні – 1 березня. Це було пов’язано з пробудженням після зими природи, початком сільськогосподарських робіт. Є певні відомості і про схожі дохристинські язичницькі обряди, які проводили у день весняного рівнодення, тобто 20 березня.
Відлік нового року з 1 січня українці почали у період Великого князівства Литовського – з 1362 року.
«Тому подекуди нововведення, які стали чимось справді незвичним для московитів, для мешканців Гетьманщини були буденністю. Можна говорити, що у XVIII столітті Різдво в Україні було ще дуже традиційним (кутя, узвар, колядки, дідух), а Новий рік сприймався хіба як привід сходити на вечерю до близьких і друзів. Могли грати в карти, з часом – у більярд. Ні про які ялинки тут іще ніхто не згадує», – пише Дар’я Анцибор.
Традиційний святковий ритуал – феєрверки – був популярний і в часи Гетьманщини, хоча тоді салютували на Різдво. Як пише дослідниця, салют запускала Генеральна артилерія. На нього витрачали майже половину річного запасу пороху. Козаки стріляли з гармат, фігурно викладаючи ініціали гетьмана та іменитих гостей із порохових свічок і ґнотів.
Візантійська традиція запровадила початок церковного року 1 вересня. А при черговому перенесенні нового відліку на січень зміна юліанського і григоріанського календарів навчила нас святкувати двічі – 1 і 14 січня.
Перші збірки донатів на благодійних балах
У XIX столітті на новий рік почали влаштовувати бали, маскаради, вечірки. Такі події мали благодійну складову.
«Перші волонтерські збори XIX століття виглядали так: влаштовуємо маскарад, із кожного беремо певну суму за квиток, придумуємо якусь лотерею чи аукціон, а виручені гроші відправляємо на якусь добру справу. Зазвичай – на подарунки для бідних дітей під ялинку: канцелярію, книжки або одяг», – пише у своїй книжці Дар’я Анцибор.
Так було до встановлення радянської влади. Спершу вона заборонила і «буржуазну» ялинку, і навіть Діда Мороза. Однак згодом, коли зрозуміла, що заборонити людям святкувати не вдасться, атеїстична ідеологія витіснила Новим роком релігійне Різдво. Відтак його святкували підпільно, а офіційні партійні заходи від дитсадків до підприємств влаштовували напередодні 1 січня. У той самий час почали культивувати і розвивати фольклорний образ Мороза. Дослідниця наголошує, що і Дід Мороз, і Снігурка існували в народній творчості в минулі століття, однак масово ці образи почали експлуатувати саме в часи СРСР.
Дід Мороз, Снігурка і пропаганда
Дослідниця пише, що образ Діда Мороза став популярним з казки Владіміра Одоєвського 1840-х років. Снігуронька теж з’являється в літературі у цей період. Перший ректор Київського університету Микола Максимович видає власну казку «Снігуронька», але зазначає, що почув її у Москві.
На офіційних заходах біля ялинок Дід Мороз з’являється наприкінці XIX століття як дарувальник подарунків. Масовості ця традиція набула 1935 року, коли у «Правді» вийшла стаття секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева про необхідність подарувати дітям новорічну ялинку.
Дар’я Анцибор зазначає, що у Другу світову війну Дід Мороз виконував пропагандистську роль. З 1939 року, коли у західних областях встановили радянську владу, Миколая забороняють. Ялинку дозволяли ставити лише на Новий рік. А Дід Мороз стає рупором пропаганди, уже відпрацьованої у СРСР. Дослідниця відзначає такий факт, що у період німецької окупації нацисти протиставляли Дідові Морозу з Сибіру Миколая, щоб показати свою лояльність до українців.
«Здійснення головного бажання кожної дитини, в якої тато на фронті, через метафору завершення сну і новорічного подарунка з ялинкою. Зимові свята ставали вдячним ґрунтом для пропаганди не лише в текстах чи професійних виставах. Методисти створювали сценарії до шкільних ялинок, під час яких якщо це були радянці, то вчили пісні про Леніна чи Сталіна, а якщо нацисти – то про Гітлера», – пише дослідниця.
У часи Другої світової діда Мороза деколи називали генералом Морозом. На новорічних листівках його малювали зі зброєю, на них він воював і брав у полон нацистів. Прикметно, що тоді на цих листівках на зброї чи мішку діда Мороза малювали прапори США, які допомагали СРСР з озброєнням і провізією.
Новий рік – сімейне свято
Із відновленням незалежності України персонаж Діда Мороза, який великій частині українців асоціюється з тоталітарною владою, потрохи витісняється святим Миколаєм. А дехто практикує обмін подарунками тричі впродовж свят: на Миколая, на Різдво і на Новий рік.
У посттоталітарній Україні все ж збереглися традиції, які були запроваджені ще в Союзі, – привітання з телевізора голови держави, бій курантів, шампанське, бенгальські вогні, перегляд тематичних фільмів і концертів. Однак згадаємо новий рік на Майдані – тоді владі Януковича не дозволили встановити традиційну ялинку. Втім, українці, які вийшли на Майдан, зустріли Новий рік згуртовано під українські патріотичні пісні, без святково прикрашеної ялинки і без промови президента.
Відколи в Україні триває війна, феєрверки та салюти заборонені, щоб не травмувати ветеранів та людей, що пережили бойові дії. А Новий рік поступово стає більше сімейним святом. Цьогоріч через комендантську годину, ворожі обстріли і, мабуть, через те, що українці вже трохи повеселилися на Різдво, відзначення Нового року пройшло дуже спокійно.