Нещодавно Львівська міська рада проголосувала за уточнення назви вулиці у центрі міста – з Федорова на Федоровича. Насправді історичну постать, на честь якої названа древня вуличка, не міняють, лише повертають справжнє звучання прізвища львівського першодрукаря.
Іван Федорович був цікавою і багатогранною особистістю, хоч історичних джерел про нього збереглося небагато. Працював у Москві, Острозі, Львові. Крім книгодрукування, займався у Львові ливарною справою, виготовляв гармати, винайшов багатодульну мортиру. Історик, директор Львівської муніципальної бібліотеки Василь Кметь розповів Бюро спадщини у Львові про цю історичну постать.
Іван Федорович (з наголосом на друге «о») – один із перших східнослов’янських друкарів, гравер, інженер та ливарник. Його пам’ятають як укладача та друкаря 1574 року у Львові першого східнослов’янського посібника з граматикою «Буквар» та другого видання «Апостола». Цього року виповнюється 450 років з часу видання цих перших у межах сучасної України друкованих книг.
Іван Федорович народився 1510 року. До свого прибуття до Львова він працював у Москві та Заблудові (нині – Підляське воєводство Польщі). Однак про ранній період його діяльності збереглося мало історичних джерел.
«Походив він, ймовірно, з дрібношляхетського роду, про що свідчить герб “Шренява”, а також його називання у Московії по батькові Федоровим, як людини “неіменитої”. Натомість у період діяльності у Львові та Острозі Іван укладав угоди, боргові зобов’язання, був учасником та свідком у різних судових процесах, завдяки чому його ім’я згадане у документах в різномовних версіях – українською, латинською, старопольською. Автентичні джерела дозволяють ствердити його професійну самоідентифікацію – “Іван Друкар”, “Iwan Drukarz”, “Ioannus impressor”, за місцем, звідки прибув – “Іван москвитин”, “Iwan Moschus”, а також найчастіше вказання патроніма (як прижиттєво, так і пізніше) саме у давньоукраїнській формі – “Іван Федорович”, “Ivan Fedorowycz”», – пояснює Василь Кметь.
19 квітня 1564 року у сані диякона церкви св. Миколая Гостунського у Кремлі Іван розпочав друкування «Апостола». У післямові книги згадується, що друкар і його помічник Петро Тимофієв Мстиславець отримали на це гроші з царської казни. Наступного року вони видали ще два видання «Часовника». Дослідники відзначають надзвичайно високу якість друку – кращу, аніж пізніші спроби у Москві. Але тодішня еліта Москви не сприйняла новинки і друкарню спалили, а Федоровича звинуватили у «єресях». Він був змушений утікати до Великого князівства Литовського.
Зі своїм помічником він приїхав до Заблудова, де за сприяння гетьмана Великого князівства Литовського Григорія Ходкевича створив друкарню. Для цього гетьман передав друкареві в оренду маєток у Мізякові Брацлавського повіту і село Малинку з фільварком. Саме там у 1568-1569 роках друкарі працювали над «Євангелієм учительним». Потім Петро Мстиславець переїхав до Вільна, а Федорович 1570 року надрукував свій Псалтир з часословом.
Коли Ходкевич втратив інтерес до книгодрукування, Федорович вирішив перебратися до Львова, де мав певні знайомства.
«По-перше, в місті активно розгортався братський духовно-просвітницький рух, по-друге – велика кількість ремісників, на підтримку яких можна було розраховувати, по-третє – Львів був важливим торговельним осередком, місцем перетину дипломатичних шляхів, і по-четверте – ймовірно, тут вже були давніші друкарські традиції. Джерельні згадки про фундацію для львівського Свято-Онуфріївського монастиря міщанина Стефана Дропана дозволили архівістові Орестові Мацюку висловити припущення про можливість заснування там друкарні уже в 1460-х рр. Дослідження питання знайшло продовження у працях інших дослідників, здійснено спроби ідентифікувати можливі “дропанівські” друки», – розповідає Василь Кметь.
1572 року Федорович приїхав до Львова, оселився на вул. Краківській, де жили ремісники-ливарники. Там він продовжив українські друкарські традиції Львова (на його надгробку було написано «друкованє занедбалоє обновил»). Очевидно, тут він заклав 1573 року друкарню.
Першим друкарським верстатом там був гвинтовий прес, які спершу виготовляли з дерева і використовували світові першодрукарі Йоганн Гутенберг, Швайпольт Фіоль. З джерел історики знають, що друкарня налічувала:
- «прес з усім пристроєм з дерева»,
- латунний гвинт відливаний з нагвинтником і великою пластиною, «що буває під літерами, і пластиною, що нею притискають літери»,
- раму,
- олов’яні літери на один аркуш друку.
З матеріальними витратами для закупівлі устаткування друкареві допомогли передміщанин Семен Каленикович, настоятель Свято-Онуфріївського монастиря о. Леонтій, маляр Лаврентій Пухала, міщани Михайло Дашкович, Іван Мороховський.
Першими виданнями друкарні Івана Федоровича у 1574 році стали «Апостол» і перший український підручник – «Буквар».
Через рік Федорович перейшов під опіку князя Костянтина Василя Острозького, його призначили управителем Дерманського монастиря. У 1578 році він заснував друкарню в Острозі, де надрукував новий «Буквар», а 1580 року – Новий Завіт і Псалтир.
«У 1580-1581 рр. Федорович разом зі сином Іваном Друкаревичем, вправним інтролігатором (палітурником), видав повну слов’янську Біблію. Навіть сьогодні Острозька Біблія вражає кількістю використаних першоджерел (грецьких, латинських, сирійських, арамейських), якістю друку, є одним із найкращих прикладів перекладу й публікації у національній традиції», – розповідає Василь Кметь.
Згодом Федорович повернувся до Львова, але не зміг повноцінно відновити ремесло друкарства, зокрема й через борги. Він їздив у Краків, Відень, Дрезден з книготорговельною чи й дипломатичною місією.
Наприкінці життя Федорович зацікавився й навіть мав успіхи у ливарній та військовій справі, зокрема у сфері артилерії. Друкар почав виливати гармати, був винахідником багатодульної мортири. Саме її він показував імператорові Рудольфу ІІ у Відні. Свої артилерійські напрацювання пропонував австрійцям для війни з Московією.
Помер Іван Федорович 1583 року у Львові, його поховали у монастирі св. Онуфрія, де на той час працювала друкарня.
Пам’ятник Івану Федоровичу у центрі Львова встановили 1977 року, хоча така ідея виникла ще в 1947 році. Він постав біля Успенської церкви та місця, де колись була братська друкарня.
«Лейтмотивом було підкреслення тривалості “дружби українського і російського народів”, а сам Федорович був трактований як “русскій пєрвопєчатнік”, “сімвол русского кнігопєчатанія”, що розчиняв і нівелював всі національні відмінності та мав тяжіти “вєлічієм старшого брата” над колонізованим простором. Такий маркер був особливо важливим у Львові, але й саме у Львові його було чи не найскладніше інтерпретувати», – пише Бюро спадщини. Хоча насправді до Львова Федорович прибув як утікач з Москви, де його переслідували.
Саме у радянські часи друкаря почали називати на російський лад – Федоров. Прийшов час відновити історичну справедливість: вулицю у центрі Львова неподалік площі Ринок, яка досі називалася Івана Федорова, перейменували на Івана Федоровича.