Питання «що робити?» і «хто винен?» завжди актуальні. Настільки, що мало коли доходить до пошуку відповіді. Ці питання просто є – як неодмінний атрибут нашої дійсності. Тим не менше. Що робити країні з ВВП на душу населення, який теліпається навколо показника 3000 доларів? Безумовно – піднімати цей показник. Багатіти.
Теоретично, господарі життя (олігархи) мали б уже насититися і почати робити все, щоб ніякий новий перерозподіл їх не зачепив. Надбали собі, дітям і внукам забезпечили казкове багатство, тому зацікавлені в добробуті та стабільності суспільства. Так думають оптимісти, але так не є. Інакше б нам показували по телевізору в прайм-тайм передачі на зразок Polak potrafi – як інструкцію до виконання.
Спробую пояснити простіше. Успішні люди, які досягнули статусу та багатства, є прикладом. Дороговказом для тих молодих людей, які починають самостійне економічне життя. А їм показують шоу екстрасенсів, поганих співаків і Камельчука. Це топові теми. Поряд з якими повідомлення про якісь сміхотворні «історії успіху українських підприємців» виглядають чимось з розряду «інші дрібні новини».
До речі, про «феномен Камельчука» вартує поговорити докладніше. Не про нього самого, а про збірний образ сучасного українця, який «досягнув успіху». Можна довго дискутувати на тему «що таке успіх», але коли ти пишеш закони (принаймні формально), тебе тягають по телеканалах і в матеріальному плані все чудово – це таки воно. Принаймні так воно виглядає, і це головне (ми ж говоримо про приклад для молодого покоління).
Ще донедавна вважалося, що для «руху нагору» (якщо ти не «спадковий принц» мінімум районного масштабу) потрібно бути або дуже розумним, або дуже талановитим, або екстравагантно поводитися. Тобто чимось виділятися.
Виявляється, ні. Можна бути взагалі пустим як барабан. Останнє інтерв’ю демонструє дивовижну, як кажуть росіяни, «незамутненность». Феноменальну. Це якесь торжество абсолютно незакомплексованої посередності, сповненої впевненості у власній мудрості. Причому ця мудрість черпається, схоже, з якогось вайбер-чату провінційних домогосподарок.
Бізнес-тренер, який працює в комітеті Верховної Ради з питань енергетики і ЖКГ (що вже цікаво), розмірковує про китайську медицину, про лікування СНІДу і раку за допомогою плацебо. Він сміливо розповідає про вірус, про Лукашенка, про право на носіння зброї та багато чого іншого. Людина ділиться одкровенням, що всі породи собак виведені з однієї, а ще петрає в нюансах виготовлення вакцин. Повчає лікарів і вчених. І це все щедро пересипано тезами про «право вибору». Про те, що він нікого не агітує, і якщо йому доведуть протилежне, то він вибачиться.
Справді, він такий не один, багато хто думає і говорить в такому стилі. Але вони це роблять на лавочці навколо пляшки або десь за гаражами. Вони не пишуть законів і не проповідують з екранів телевізорів.
Пан народний депутат взагалі поставив високу планку. Не вчений, то ясно, але цим уже нікого не здивуєш. Але й не ексцентричний фрік. Не епатажний. Взагалі ніякий. Звичайний малоосвічений провінціал, який «всі розуми поїв». Тому, мабуть, і зручний. Причому зручний навіть для політичних опонентів, які запрошують його на ефір «Прямого» (можливо, щоб тамтешні «інтелектуали» нарешті відчули свою перевагу над «тупими зеленими», хто зна).
Це навіть гірше, ніж Остап Стахів. Стахів живе за рахунок епатажу, а цей вирішив «поділитися мудрістю» вже тоді, коли досяг своєї вершини. Тобто просто так, за покликом серця, щиро.
Ось це є українська історія успіху. Випадок. Так сі стало.
І поки у Верховну Раду будуть потрапляти такі «фасилітатори» (щоб потім ні в чому собі не відмовляти і відпочивати під час локдауну в Занзібарі), діла не буде. Хто пам’ятає прізвище львівського студента, який винайшов пристрій для допомоги незрячим? А прізвище «Камельчук» у всіх на слуху. Ото ж бо й воно.
І він повчає, ділиться мудрістю...
Такі «тренери особистісного росту», «фасилітатори» і «коучі» говорять, що дуже важливою є підтримка. Коли хтось вірить і підбадьорює. Я вважаю, що не менш важливим для суспільства є наявність людей і з протилежними властивостями. Тих, хто скаже «чоловіче, ти мелеш дурниці», «ти недовчений», «помовчи», «це не твій рівень». Щоб потім це вилилося в простий діагноз – «ти займаєш чуже місце» – у Верховній Раді, в ефірі, в якомусь комітеті. Ці місця – для розумних. Які зараз активно емігрують. Хоча на заробітки мав би поїхати ти.
P.S. До речі, нікого не хотів образити, і «якщо мені доведуть протилежне, готовий вибачитися»… Чогось можна і в бізнес-тренера навчитися.