Фільм Олексія Шапарєва «Крути 1918» зібрав у прокаті 3,5 млн грн за перший вікенд (картина вийшла у прокат 7 лютого). За кілька днів прокату картину подивилось 43,5 тис. глядачів. Вона посіла третій рядок у загальному бокс-офісі минулого вікенду.
Картину ось уже протягом року називали найочікуванішою прем’єрою. Що ж перешкодило їй сягнути успіху, наприклад, «Кіборгів» (8,2 млн грн за перший вікенд)?
Звичайно, для українського прокату показник у 3,5 млн грн є непоганим. Звичайно, успіх фільму не вимірюється лише одними касовими зборами. Очевидно, що держава має вкладати кошти в історичні фільми, які розвінчують радянські міфи, навіть якщо фільми ці будуть збитковими. Тема бою під Крутами у цьому є однією із пріоритетних. Проте водночас говорити на таку важливу для вітчизняної історії тему складно та відповідально. Батальний жанр через коштовні зйомки (і це стосується не лише України) створює творцям додаткові проблеми. Однак фільм містить так багато проколів, що сама лише важливість теми не здатна його порятувати.
Отже, фільм «за реальною історією бою на залізничній станції Крути взимку 1918-го року. На тлі доленосних подій в країні двоє братів Андрій і Олекса Савицькі закохуються у прекрасну Софію. Більшовики підступають до Києва, місто наповнене «червоними» агентами. Уряд УНР кидає на боротьбу з ворогом усі боєздатні частини армії, включно з юнкерами і студентами. Чотири сотні юнаків, серед яких Андрій і Олекса, стають проти 4-тисячного добре озброєного війська», - читаємо у синопсисі. Певним його неточностям дамо спокій, щоб обійтись без спойлерів. Вони не є головною проблемою фільму.
Кадр з фільму
Звичайно, якщо порівнювати його із «Таємним щоденником Симона Петлюри» Олеся Янчука (а порівняння напрошується через близкість теми), який не так давно побував в українському прокаті, то перемога залишиться за «Крутами».
Насамперед тому, що натурні зйомки є набагато емоційнішими та правдоподібними, ніж зйомки у павільйонах. Грим та костюми теж працюють на такий ефект (художник - Владлен Одуденко).
Аверкій Гончаренко (Олексій Тритенко) та Симон Петлюра (Дмитро Ступка)
Добра операторська робота (Сергій Півненко) також працює на емоцініше сприйняття подій. На чимало добрих слів заслуговують актори.
Виконавці головних ролей виглядають достойно. Те, як існують у кадрі Євген Ламах, Олександр Піскунов, Максим Донець, Олександр Олексенко, Андрій Федінчик та інші, змусить дівчаток-тінейджерів шукати своїх кумирів серед українських зірок. Олексій Тритенко, відомий за комедійним серіалом «Поки ти вдома», у ролі Аверкія Гончаренка виглядає зовсім по-новому. А виконання Віталієм Салієм ролі Муравйова, який робить зі свого героя інфернального монстра, є абсолютною удачею фільму.
Уже традиційно для українського патріотичного кіно в маленькій ролі ми можемо побачити міністра культури Євгена Нищука. Проте якщо у ролі Винниченка у «Таємнимому щоденнику Симона Петлюри» він виглядає смішно, то у «Крутах» його герой зворушливий та органічний.
Проблеми ж фільму полягають насамперед у сценарії. Спроби запхати відразу декілька різножанрових історій в одне кіно призводить до того, що жодна з них не проговорена до кінця.
Віталій Салій у ролі Муравйова є однією із найбільших принад фільму
З картини могла би вийти мелодрама (історія кохання на тлі переломних історичних подій, яка у фільмі є просто жахливою не в останню чергу через акторський провал телеведучої Надії Коверської). Міг би вийти захоплючий шпигунський трилер (історія Олекси Савицького та агента Берга). Навіть лише з історії другорядного персонажа, гімназиста Григорія Піпського, вийшов би емоційно сильний фільм. І, звичайно, сам бій під Крутами, його історичне місце та значення (ідеальним фільмом такого жанру є, наприклад, «Дюнкерк», де глядач відчуває себе учасником подій).
Проте те, як усі ці історії порізані та нерозкриті, шкодить й кожній із них, й фільму в цілому. Натомість паралелі з сучасною війною, які виникають з перших кадрів та зрозумілі відразу, режисер проговорює занадто докладно, розжовуючи для публіки й без того очевидні речі.
Найкращою ілюстрацією невдалого монтажу є одна із найтрагічніших сторінок битви, арешт студентської чоти, яка заблукала та потрапила в полон до більшовиків. Саме їх, жорстоко катованих та розстріляних, поховали згодом на Аскольдовій могилі, їм присвячували вірші та пісні. Проте у фільмі озброєні студенти невідомо де натикаються на Муравйова. Яким чином наркоман під дозою полонив хоч і недосвідчених, проте добре мотивованих та, головне, озброєних юнаків?
Режисер розповів на прес-конференції, що сцену довелось скоротити при монтажі через хронометраж. Проте у фільмі достатньо порожніх або прохідних сцен, без яких стрічка мало би втратила. Та й що робити глядачеві, якій не був на зустрічі із режисером?
Схожих проколів загалом не бракує. Щоб нормально розуміти, що ж насправді відбулось під Крутами у січні 1918-го і чому саме цій битві надають такого значення, потрібно довідатись це з якихось інших джерел. Тобто освітню та пропагандистську (а таке кіно теж потрібне у наших реаліях, не варто сором’язливо ховатися від цього) функцію картина не виконує.
З усім тим вона містить кілька справді емоційних сцен, які можуть зворушити глядача та змусити його прочитати щось такого історичного. Але цього замало. Хоча пісні у виконанні «Гайдамаків» та Христини Соловій здатні прикрасити будь-який плей-лист. А останні титри, які показують справжніх героїв Крут доводять до сліз навіть найстриманіших. От тільки такий ефект, який мають фінальні титри, мав би мати сам фільм.
Кадр з фільму
Нагадаємо, бюджет картини – 52 млн грн. Половину надало Держкіно. І якою би не була думка критиків чи істориків, завжди варто скласти власну, просто пішовши у кіно.