Бродівський замок був потужною фортецею, яка завжди була на межі різних областей або держав. До його комплексу входять палац, бастіони з казематами та вали. Свого часу він прийняв багато боїв, зараз – у занедбаному стані. Про історичну оборонну архітектуру розповідають на сторінці Бродівського історико-краєзнавчого музею.
Вічний кордон
Те, що біля Бродів завжди був кордон, було зумовлене географічним розташуванням і стратегічністю цієї місцевості – у цьому місці був брід-переправа і межа Галичини та Волині, пояснюють у краєзнавчому довіднику «Броди. Міська абетка». Коли наші землі належали до різних держав, це була межа між Польщею та Великим Князівством Литовським, потім між Австрією (з 1867 р Австро-Угорщиною) та Росією. В той час Броди називали «східними воротами Австрійської імперії» або «складом товарів Сходу і Заходу».
«Через Бродівську митницю проходили великі партії товарів з Росії, Туреччини, австрійських та німецьких земель. Переїзд через кордон двох імперій був у вигляді великої площі, на якій стояв дерев'яний бар'єр. По обидва боки бар'єру були будівлі митниць – австрійської та російської, а також прикордонні застави. Австро-російський кордон був місцем, де процвітали корупція та пачкарство (контрабанда). Ще довго після закінчення Першої світової війни в народі ходили легенди про подвиги безстрашних пачкарів, які не боялися ні жандармів, ні прикордонників», – пише автор довідника «Броди. Міська абетка» Василь Стрільчук.
Далі місто ділило дві українські держави – ЗУНР і УНР. У міжвоєння – Тернопільське і Волинське воєводства. В роки німецької окупації там проходив кордон між генерал-губернаторством і райхскомісаріатом Україна, а в радянський час і тепер – ця межа всього лиш розділяє області України.
П’ятибастіонна фортеця
Вважається, що перший дерев’яний замок у Бродах заклав засновник міста Любич белзький воєвода Станіслав Жолкевський-старший ще 1586 року. Хоча дослідники припускають, що на цьому самому місці розташовувався і дитинець давньоруських Бродів, адже місто існує з XI ст., згадане у «Повчанні дітям» Володимира Мономаха під 1084 роком. Назва Любич не прижилася, місто почали по-старому називати Бродами.
Наступний власник Станіслав Конєцпольський 1633 року почав перебудову замку бастіонного типу, звів фортецю і почав укріплення міста. Збережені її залишки датуються саме цим часом. До робіт він долучив інженера Гійома де Боплана та будівничого Андреа дель Аква.
Замок був схожий на п’ятикутник, кожну гілку якого утворював бастіон, оточений куртиною (валом), в середині яких містились каземати. Замок оточили ровом з водою, а в’їзд у фортеці був через звідний міст. До середини XVIII століття там був дерев’яний будинок, у якому жили власники міста і коменданти фортеці, а також каплиця. Місто оберігали фортифікації з десяти бастіонів, загальна протяжність яких становила 4 км.
Ті самі будівничі зводили місто Броди за концепцією «ідеальних міст». Вона передбачає правильне розпланування вулиць у вигляді шахової дошки. Місто мало дві ринкові площі.
Існує легенда, що під час оглядин нового Бродівського замку у 1633 році, на які запросили місцеву шляхту, Богдан Хмельницький сказав: «Гарний замок, але збудований людськими руками, ними ж може бути і здобутий». Вже як гетьман він підійшов під стіни Бродів у 1648 році і тримав гарнізон в облозі 12 тижнів.
Кандидатка архітектури, доцентка Львівської політехніки Ольга Оконченко зазначає, що 1659 року вперше згадується архітектура замку, Броди порівнюють з неприступними фортецями казематного типу Замостям, Несвіжем, Ляховичами. Такий тип укріплень, як у Бродах, відносять до староіталійської школи. З тих часів збереглися каземати, залишки оскарпування і одного бастіону.
«У разі небезпеки люди могли переховуватись в замкових мурах. Так було у 1672 року, коли турки завоювали усе Поділля. Тоді велика кількість мешканців з Кам’янця, Бучача та Язлівця переселилась до Бродів. Зросла кількість населення міста також у 1676 році, коли турецький воєначальник Ібрагім-паша “Шайтан” напав на Поділля», – розповідають на сторінці краєзнавчого музею.
У 1750-х роках на подвір’ї фортеці Потоцькі збудували двоповерховий палац, а над в’їзною брамою – високу прямокутну вежу з вмонтованим годинником. Однак довго цією розкішшшю власники не тішилися.
Як військовий об’єкт на межі територій замок завжди був під прицілом. Його обстрілювали російські війська під час війни за польську спадщину у 1733 році, в період наполеонівських війн 1812 року його практично зруйнували. Свій слід залишили і дві світові війни XX ст, замок використовували військові.
Після радянської окупації в казематах ремонтували автонавантажувачі, а палац згодом став школою. Від первісної могутньої фортеці мало що залишилось, однак те, що є, є свідком великої історії і багатьох подій. Її треба зберегти для нащадків.