Восени 2023 року незадовільні результати наступу на Запоріжжі збіглися з проблемами в отриманні Україною подальших пакетів допомоги від США та Європейської Унії. Окрім того, в Україні дедалі більше проявлялася політична напруженість, відповідальність за яку несе київська влада. Ключовим джерелом цієї напруженості є мобілізація військ для захисту України від російської агресії.
Призовники потрібні негайно
Починаючи з вересня 2023 року Сили оборони України, до яких входять не лише Збройні сили України, але й Національна гвардія, Державна прикордонна служба і добровольчі формування, стикаються з нестачею новобранців. Однак це не є наслідком важких втрат, яких українська армія зазнала до цього часу. У серпні 2023 року президент Зеленський наказав звільнити всіх воєнкомів обласних територіальних центрів комплектування. Деякі з них були звинувачені в корупції, зокрема в організованій практиці отримання хабарів від громадян, які хотіли уникнути призову. Проте використання колективної відповідальності дезорганізувало призов, а це підірвало процес поповнення, ротацію втомлених солдатів, накопичення резервів і підготовку нових підрозділів.
Генерал Залужний не приховував свого невдоволення рішеннями цивільної центральної влади. У розмові з журналістами «Української правди» один з учасників наради ставки, на якій були присутні президент і генерал, описав таку ситуацію:
«Влітку на засідання ставки приїхав голова Державного бюро розслідувань Сухачов і прозвітував про те, наскільки ефективно були звільнені начальники центрів комплектування. А далі слово отримав Залужний, який блискуче зауважив: “Я хочу подякувати правоохоронцям, тема корупції, тобто боротьби з нею, є важливою. Але я також хочу навести свіжі дані про наслідки мобілізації”. І там різке падіння призову в усіх областях».
Водночас український наступ на Запоріжжі втратив силу. Це дозволило росіянам перехопити оперативну ініціативу, що вилилося в наступ загарбників на Авдіївку. Росії також вдалося стабілізувати ситуацію шляхом поповнення втрат і створення нових підрозділів, які, однак, часто відправляються на фронт непідготовленими і недостатньо оснащеними. З приходом осені війна почала змінювати свій характер з маневреної на позиційну, як описав генерал Залужний у своїй відомій жовтневій статті для The Economist. Крім того, у Конгресі США активізувалася республіканська група MAGA (за гаслом Дональда Трампа Make America Great Again), яка виступає проти допомоги Україні. Водночас Угорщина почала блокувати чотирирічний пакет підтримки Ukraine Facility на 50 млрд євро. Зрештою угорці поступилися, і 1 лютого 2024 року фінансову підтримку Україні схвалили, але Віктор Орбан, ймовірно, саботуватиме інші європейські ініціативи для України. Також у жовтні ХАМАС атакував Ізраїль, що перемкнуло увагу громадськості з України на Близький Схід. Усе це разом сприяло створенню враження, що «Україна програє/програла війну».
Безповоротні втрати ЗСУ вбитими і зниклими безвісти (ймовірно, загиблими), на кінець січня 2024 року, за моїми оцінками, сягнули приблизно 70 тисяч осіб. Я спираюся на дані, зібрані Ярославом Тинченком і Германом Шаповаленком – авторами «Книги пам’яті полеглих за Україну», – додаючи кількість зниклих безвісти, яких я вважаю загиблими, а також враховую динаміку бойових дій на фронті. Подібні оцінки загиблих українців, але 13 листопада 2023 року, оприлюднив The Economist, а ще раніше, у серпні 2023-го, також The New York Times. Я вважаю, що стільки ж, тобто 70 тисяч, є інвалідами назавжди. До цієї категорії належать ті, хто втратив кінцівки, осліп або ніколи не повертатиметься на військову службу через стан здоров’я, а також військовослужбовці, які через важкі поранення більш ніж на рік звільнені з військової служби. Крім того, кілька десятків тисяч солдатів отримали легкі поранення, але вони повернуться до строю лише після кількох місяців, проведених у шпиталях. До того ж восени і взимку збільшилася кількість шпиталізованих через хворобу. Також у Збройних силах України є близько 30 тисяч бійців, які служать понад два роки. До цього рівня неминуче наближається час служби сотень тисяч інших українців.
Кожен втомився і хоче провести у відпустці більше, ніж два тижні, на які вони мають право. Цього часу недостатньо для повного фізичного і психічного відновлення, але після дезорганізації мобілізаційної системи просто не вистачало бійців, які могли б їх замінити на фронті. Командування намагається уникати відправки туди непідготовлених і незлагоджених новобранців, хоча такі поодинокі випадки були ще рік тому, повідомляли українські ЗМІ.
Кілька місяців знадобилося для нормалізації роботи територіальних центрів комплектування. Окремі підрозділи ЗСУ (наприклад, 3-я окрема десантно-штурмова бригада) проводять ефективну призовну кампанію, а армія підписала угоди про співпрацю з кількома професійними компаніями з працевлаштування. Це частково покращило ситуацію з припливом нових людей на службу, але цього все одно недостатньо для забезпечення всіх потреб армії. Тим більше, що багато вказує на те, що війна триватиме ще кілька років, і росіяни хочуть збільшити чисельність армії вторгнення, незважаючи на втрати.
Оманлива чарівність телебачення
Попри те, що ЗСУ потребують призовників, політики, особливо влада, бояться порушувати питання про розширення й «ущільнення» мобілізації. Ідеться про те, щоб створити механізми, які суттєво ускладнять життя ухилянтам від призову, а також поширити його на чоловіків віком від 25 до 27 років. Чому політики бояться реалізації цього проєкту? Причин декілька, але всі вони зводяться до одного: збереження високого рейтингу популярності.
Після повномасштабної російської агресії за вказівкою Офісу президента було створено т. зв. Єдиний телемарафон, у якому беруть участь телеканали, пов’язані з владою чи олігархами. Незалежні канали чи канали, пов’язані з опозицією, наприклад Прямий канал, були вилучені з пулу. Метою «телемафону» було створення єдиного наративу про війну і державну політику, а також зміцнення морального духу суспільства. У деяких випадках він також виконував важливу інформаційну функцію, допомагаючи організовувати громадян, особливо у складний 2022 рік. Але з часом його роль змінилася на більш пропагандистську. Глядачів «телемафону» годували надто далекосяжним оптимізмом у висвітленні ситуації на фронті, а владу на чолі з президентом представляли як геніїв, до яких прислухалися правителі західних держав.
У результаті інформація про необхідність розширення мобілізації стала відром «холодної води», вилитої без попередження. Глядачі відчули себе втраченими, розчарованими, обдуреними або навіть розгніваними. Проте ці настрої не вплинули на ставлення до військовиків. «Об’єднаний марафон» досі показував армію героями, а українське суспільство досі пам’ятає успішну оборону Києва, Харкова та переможні українські наступи у другій половині 2022 року. Тому громадський гнів, викликаний планами збільшення мобілізації, був спрямований проти політиків і контрольованих ними ЗМІ. Деякі громадяни України пішли ще далі і в пошуках додаткової інформації опинилися у світі «альтернативних фактів», тим самим потрапивши на гачок російської пропаганди і внутрішніх капітулянтів у соцмережах.
Остання проблема, тобто пошук за будь-яку ціну альтернативного наративу рожевій реальності «об’єднаного марафону», призвела до створення у свідомості частини суспільства абсолютно протилежного образу війни – пекла, в якому перебувають непідготовлені українці, кинуті кровожерливими воєначальниками без зброї і навіть без одягу на укріплені позиції ворога, фатальні втрати в пів мільйона вбитих. І імідж пострадянських дурнів, які ними командують, а також цинічного Заходу, який використовує бідних українців для знекровлення своїх «братів-слов’ян». Ті ж люди досі вірили, що війна десь далеко, як і у 2014–2021 роках. І тепер є ризик, що їм теж доведеться взятися за зброю. Оскільки тим часом у них виникло переконання, що вони обов'язково загинуть на фронті, то єдиним способом вижити є уникнення призову.
Мобілізація з політичною грою на тлі
На жаль, багато українських політиків дуже бояться реакції потенційних виборців на розширення мобілізації, що може негативно вплинути на обороноздатність України. Хоча політики краще обізнані про стан справ на фронті, мало хто з них виявляє ініціативу інформувати про це громадськість. Опозиція справляється із цією роллю краще, ніж правлячий табір – слід похвалити в основному депутатів партій «Голос» і «Європейська солідарність», а також політиків націоналістичних партій, які залишаються поза парламентом.
Частина опозиції, своєю чергою, бачить у цій ситуації можливість послабити позиції Зеленського і його партії «Слуга народу». У цьому контексті пропозиція партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко не була дивною. Її депутати досі дотримуються стратегії роздачі грошей, адже партія колишньої прем'єрки славилася численними соціальними проєктами. Тож тепер вирішили, що для заохочення військової служби достатньо просто підвищити платню. Своєю чергою «Європейська солідарність» подавала свої законопроєкти, знаючи, що влада традиційно їх ігноруватиме. Вони не мають наміру підтримувати державні проєкти, але справедливо вказують на їхні слабкі місця. Здається, це найбезпечніший спосіб лавірувати між потребами держави і боротьбою за електорат.
У Верховній Раді триває робота над законом, який регулює мобілізацію та умови проходження військової служби. Спочатку він мав бути проголосований у грудні 2023 року, а потім сподівалися, що депутати приймуть його у січні 2024 року. Обидва терміни не були дотримані. Натомість складається враження, що політики свідомо затягують процес. 1 лютого депутат від партії «Слуга народу» Єгор Чернєв заявив, що з нової редакції закону потрібно знову вилучити або змінити спірні моменти. Він також визнав, що були додані нові положення, які викликали сумніви. Можливо, у такий спосіб депутати створюють політичний театр, щоб у виборців склалося враження, що депутати роблять усе, щоб мобілізувати якомога менше громадян.
1 лютого 2024 року генерал Залужний прямо прокоментував відсутність політичної волі центральної влади посилити мобілізацію. Він заявив, що вони безсилі і не в змозі забезпечити Збройні сили України поповненням, необхідним для продовження оборонної війни. Раніше, 29 січня, Офіс президента безуспішно намагався відправити Залужного у відставку. Одним із яблук розбрату між Зеленським та його оточенням і головкомом ЗСУ стало питання мобілізації. Зрештою «залізний генерал» пішов у відставку 8 лютого 2024 року.
Нетактовність депутата Арахамії
Одним з найактивніших коментаторів мобілізації є народний депутат Давид Арахамія, голова фракції «Слуга народу» у Верховній Раді, який також є членом Комітету з питань оборони, безпеки та розвідки. Окрім коментарів, з якими важко посперечатися, він також прославився кількома сумнівними заявами – наприклад, своєю заявою для ЗМІ, в якій він говорив про необхідність мобілізації половини людей у країні та звинувачував військовиків у відсутності ідей.
Водночас в Офісі президента повідомили, що Генштаб попросив дозволу на мобілізацію близько 500 тис. осіб, вказавши на численні перешкоди, які мають завадити реалізації цього наміру. Цікаво, що під час свого першого брифінгу генерал Залужний не підтвердив таких потреб ЗСУ. Тож наведена цифра може бути елементом політичної гри президентського табору, спрямованої на те, щоб відбити симпатії громадян до військового командування.
26 січня 2024 року в соціальних мережах з’явилася заява Арахамії про кількість втрат, яку швидко оцінили як ознаку браку чутливості депутата: «Коли я йшов вулицею і запитував людей про [фатальні] втрати, я жодного разу не чув, що їх було менше 100 000 [вбитих]. Але наші втрати значно менші».
У цьому випадку наміри депутата були непоганими. На жаль, суспільство, яке дедалі більше втомлюється від війни, піддається капітулянським наративам, і частина його також схильна впадати з однієї крайності в іншу, від ейфорії до депресії, як влучно підмітив Дмитро Кулеба у своїй книзі «Війна за реальність». Арахамія правий, що фатальні втрати значно нижчі за 100 тисяч. Тому він запропонував владі повідомити, наскільки великими є втрати ЗСУ.
Проте заяву голови фракції «Слуга народу» не сприйняли. Його звинуватили в бездушності та применшуванні втрат. Дійсно, кілька десятків тисяч загиблих важко вважати малою цифрою, особливо якщо брати до уваги родини загиблих. Хоча Арахамія мав добрі наміри, він, безумовно, завдав болю багатьом громадянам, які втратили близьких.
Ідея публікації інформації про втрати також викликала невдоволення, хоча це призвело б до краху ворожої та капітулянської пропаганди. Річ у тому, що визнання реального розміру втрат було б для росіян цінною інформацією про ефективність їхніх дій. Одним із критиків заяви Арахамії був головний редактор новинного порталу «Цензор.нет» Юрій Бутусов.
Хай там як, у Арахамії теж є правильні, несуперечливі ідеї. Одна з них – пропозиція обов’язкової військової підготовки для депутатів і чиновників. Її проходитимуть «за сумісництвом», тобто без відриву від виконання постійних обов’язків. Це передбачало б участь у коротких тренуваннях на полігоні та, окрім вишколу, також спонукало б звичайних громадян до мобілізації.
У середині лютого 2024 року, схоже, ситуація з новим законом про мобілізацію добігає кінця. Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук повідомив ЗМІ, що головна причина зволікань – велика кількість поправок, запропонованих депутатами до попереднього тексту. Давид Арахамія погоджується з коментарями доповідача і звертає увагу на абсурдність і неконституційність деяких пунктів закону – зокрема: плани мобілізації інвалідів і заморожування банківських рахунків осіб, які ухиляються від військової служби. Можливо, ухваленню законопроєкту у Верховній Раді також сприятиме зміна головнокомандувача ЗСУ. Генерал Олександр Сирський не такий популярний у суспільстві та харизматичний, як його попередник. Він також не має політичних амбіцій і не звик вступати в офіційні суперечки з політиками, тому іміджева шкода, завдана мобілізацією, може перекластися на нього. У цьому випадку виграє і влада, і армія.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: „Gorący kartofel” ukraińskiej polityki