В український прокат вийшов новий фільм Рідлі Скотта «Гладіатор ІІ». Він є сиквелом його ж знаменитого «Гладіатора» з Расселом Кроу та Хоакіном Феніксом у головних ролях. Той, перший, фільм побачив світ у 2000 році та отримав декілька «Оскарів». Майже чверть століття знадобилося Скотту, щоб розповісти продовження епічної історії (хоча про те, що вона буде він заявив ще у 2001 році).
Отже, від загибелі Максимуса минуло 16 років, його син Луцилій (Пол Мескаль) вижив та живе в Нумідії, де ніхто не знає, ким він є насправді. Проте римські війська на чолі з генералом Маркусом Акацієм (Педро Паскаль) завойовують Нумідію. Дружина Луцилія гине, а сам він потрапляє в рабство. Його купує работорговець Макрініус (Дензел Вашингтон). Так головний герой стає гладіатором та опиняється у Римі, яким правлять двійнята, імператори Гета (Джозеф Квін) та Каракала (Фред Гегінґер). Їх правління – жорстоке та нікчемне, тож у самому серці Рима зріє заколот.
Як і у першому «Гладіаторі», у другому годі шукати повної історичної достовірності. Проте не бракує винахідливості. Рідлі Скотту вдається створити епічне видовище, яке захоплює від першого до останнього кадру. Дві з половиною години екранного часу минають непомітно.
Не встигли подивитися фільм у кінотеатрі? Не біда! Зі SWEET.TV прем’єри приходять до кожного додому. Насолоджуйтеся найсвіжішими кіноновинками на улюбленому дивані абсолютно легально та в найкрутішому дубляжі разом з онлайн-кінотеатром SWEET.TV.
Рідлі Скотт вдається до усіх можливих складових фільмів такого жанру: тут і масові бої на морі та на суші, і поєдинки з людьми та тваринами, інтриги, пафосні промови. Словом все, що потрібно для масштабної фантазії на античну тему. І навіщо обтяжувати себе науковими подробицями? Зрештою, на такі закиди Скотт уже відповів історикам, які висували йому претензії за «Наполеона».
Дует Пола Мескаля та Педро Паскаля можна було б вважати фонетичним жартом Скотта, якби не їх відповідність своїм ролям (ну хіба Мескалю трохи бракує брутальності). От тільки демонструють вони переважно ідеальну фізичну форму, адже про психологізм образів не йдеться. Знову ж таки, кіно не про складні рефлексії.
Щоправда, Дензелу Вашнгтону все ж таки вдається відвоювати собі трохи території для того, аби продемонструвати свій хист: його герой є чи не єдиним, чий образ має розвиток, а характер є неоднозначним.
Проте фільм, без сумніву, вартий перегляду. Він дає можливість відкинути занудство та дати магії кіно захопити себе повністю. Картина для великого екрану є абсолютним видовищем, створеним у найкращих традиціях великих голлівудських блокбастерів. Коли бачиш, як тебе дурять, але погоджуєшся на це з радістю.