«Укрпошта» ліквідувала головне відділення у Львові на вул. Словацького. Водночас цей день, 1 листопада, є пам’ятним для будівлі, адже в час листопадового чину і польсько-української війни за неї відбувалися запеклі бої. Коли інтернет ще не винайшли, пошта була важливим сервісом для швидкого обміну інформацією, тому Головна пошта у Львові була стратегічним об’єктом, коли влада переходила з рук в руки. Розповідаємо історію цієї будівлі.
Ділянка, на якій постала головна пошта, раніше належала греко-католицькій семінарії, яка працювала поруч (тепер – географічний факультет Львівського університету). На цій ділянці раніше був семінарський сад. Дирекція пошти купила її за 60 тис. золотих ринських і почала будівництво у 1887 році. Проєкт будівлі напрацював львівський архітектор Сильвестр Гавришкевич у стилі історизму.
«Міська влада довго шукала відповідну ділянку для побудови пошти, розглядала багато варіантів. Врешті обрала місце для побудови поштового будинку, типовий проєкт якого отримала з Відня. Львівський архітектор Сильвестр Гавришкевич з незначними змінами адаптував та реалізував проєкт віденського архітектора Зетца. Будувала пошту фірма львівських архітекторів Людвіка Рамулта і Юзефа Цибульського», – розповідає Центр міської історії.
На фотографії через п’ять років після побудови Головної пошти над головним входом помітно великий годинник, на рівні першого поверху – світильники, а ліворуч від головного входу – криниця, яку оминає трамвайна колія.
Під час польсько-української війни у листопаді 1918 року між ворогуючими сторонами йшла боротьба насамперед за важливі стратегічні об’єкти – управління залізниці і головний вокзал, цитадель та головну пошту як засіб зв’язку. Лінія фронту з перших днів пролягла вулицями Стефаника-Словацького і парком Франка. У ніч листопадового чину українці за кілька годин захопили серед інших об’єктів і пошту.
«Почта в наших руках – мужва держиться знаменито. Від початку обсаження почти службу телеграфічну і телефонічну повнять панни Оля і Галя Онацькі, видержуючи з незвичайною посвятою усі труди і прикрости воєнного положення», – писали у тодішніх фронтових зведеннях Української генеральної команди.
Польські підрозділи вдерлися з півдня до прилеглих будівель Греко-католицької семінарії. «Тоді на допомогу потомленим воякам, які охороняли пошту, прибув невеликий відділ Українських січових стрільців із кулеметами. Завдяки цій підмозі перші атаки ворога вдалося відбити. Спроба поляків в’язанками гранат висадити двері на подвір’я пошти з боку вул. Дорошенка не вдалася, оскільки їх надійно забарикадували великими поштовими возами», – пишуть автори путівника «Львів – місто наших героїв».
Не маючи змоги вдертися всередину, поляки підпалили одне крило пошти. Велика кількість паперу всередині і відсутність водогону сприяли розвитку пожежі. Для її гасіння сторони домовилися покинути споруду і впустити вогнеборців. А після цього поляки перші добралися всередину.
Після захоплення поляками Головної пошти вони відкрили кілька вогнетривких сейфів і викрали 3 млн крон, пишуть у путівнику «Львів – місто наших героїв». Їхній командувач Мончинський зміг повернути лише невелику частину вкраденого.
11 листопада після втрати головної пошти і телеграфу зв’язок уряду і командування Галицької армії з містами і повітами краю був слабким. Тоді головну роль зв’язківця на себе взяло відділення пошти на вул. Валовій. Там працював виключно український персонал, який виконував роль фактично головної пошти під час військових дій.
Споруда Головної пошти зазнала значних пошкоджень внаслідок артилерійських обстрілів під час цієї війни. Відтак у 1923 році знищену споруду перебудували за проєктом Альфреда Захаревича та Євгена Червінського. У внутрішньому подвір’ї добудували флігель, фасади набули рис модернізованого класицизму.
Цю важливу будівлю ще кілька разів змінювали у 1950-х і 1970-х роках. Її інтер’єр прикрашали скульптурні композиції Еммануїла Миська і вітражі Ярослава Серветника. Впродовж десятиліть звідти надсилали і отримували звісточки львів’яни, а в час цифрової епохи послуги пошти відійшли на задній план.