Губертус фон Фосс: «Це злочин, щоби в лікарнях були такі туалети»

Стимулом до інтерв’ю з одним з провідних німецьких лікарів-педіатрів доктором медицини, доктором філософії, почесним професором Національної медичної академії післядипломної освіти ім. Шупика, Губертусом фон Фоссом стали дві абсолютно різні події.

Перша відбулась у Києві 9 серпня цього року: видатний лікар, перший із зарубіжних медиків, отримав «Орден Святого Пантелеймона» в номінації «Міжнародне співробітництво в охороні здоров’я».

Нагорода більш ніж заслужена – адже завдяки Губертусу фон Фоссу в Україні створено понад 100 реабілітаційних центрів для дітей з ураженнями нервової системи, у яких пройшли лікування та реабілітацію понад 20 тисяч дітей. За 25 років його співпраці з українськими медиками були впроваджені численні проекти, загальна вартість яких склала €25 млрд.

Губертус фон Фосс перший із зарубіжних медиків отримав «Орден Святого Пантелеймона»

Друга подія не має нічого спільного із основним фахом доктора фон Фосса, але цілком логічно вписується у його життєтворчість: на Міжнародному форумі «Моцартіана: європейський та всеукраїнський аспекти», що відбувся в рамках фестивалю LvivMozArt, він виголосив доповідь про багатющу колекцію музикалій родини фон Фоссів і про історичні долі виконання «Страстей за Матфеєм» Йоганна Себастьяна Баха.

Тож така багатогранна особистість, якою є професор фон Фосс, німецький аристократ з давнього роду, великий друг України, видатний вчений і меценат, неодмінно повинна була привернути увагу журналістів. Пропонуємо його роздуми про свою родину, друзів, ідеали, про завдання та стан медицини в сучасній Україні та про те, чи потрібна лікарям музика.

Перше моє питання природно спрямоване до витоків.

Який вплив на Ваш життєвий вибір мала родина? Чи у Вашій родині були лікарі?

Ні, я був першим лікарем серед фон Фоссів. В моїй родині – а рід фон Фоссів відомий ще з ХІІ ст. - здебільшого переважали офіцери, юристи, державні чиновники. Але в чому моя родина дійсно мала колосальний вплив на мене – це в поняттях честі.

Мій батько Ганс-Александер фон Фосс був знаним антифашистом. Вже написана книга про трагічну історію його життя, її автором є мій шваґер Гергард Рінґсгаузен. Вихований на християнських і національних культурних цінностях, батько ніколи не прийняв злочинного нацистського режиму. Ще в 1941 р. планував застрелити Гітлера в Парижі – але той не приїхав. Тоді Ганс-Александер фон Фосс долучився до групи офіцерів Генерального штабу на чолі з Клаусом Штауффенберґом, які планували вбити Гітлера. 20 липня 1944 р. замах провалився, більшість учасників були арештовані і страчені. Батькові вдалось втекти, проте його вистежили: один з друзів зателефонував йому і попередив про небезпеку. Щоби не видати під тортурами нікого з товаришів, він застрелився.

Я тоді був ще немовлям, тому батька особисто не пам’ятаю. Мене виховала мама, Ґізела фон Фосс, уроджена Штюльпнаґель, та дідусь і бабуся. Дідусь, Йоахім фон Штюльпнаґель - генерал німецької армії в Першій світовій війні, в 20-х роках до приходу Гітлера був на державній та військовій службі. Як і вся родина, ніколи не прийняв нацистської ідеології, за що в 1944 р. був навіть заарештований і провів певний час в концтаборі.

Тоді зрозуміло, звідки походять Ваші гуманістичні переконання й ідеали. З такими родичами не могло бути інакше. А хто ще справив найбільший вплив на Ваші життєві позиції?

Я завжди дуже захоплювався філософом, лікарем і музикантом Альбертом Швейцером, його пошаною до всього живого (один з основних постулатів філософії Швейцера – благоговіння перед життям, - Л.К.). Як і він, схиляюсь перед музикою Баха. А ще моїм життєвим прикладом був шведський економіст, політик і поет Даг Яльмар Гаммаршельд, один з генеральних секретарів ООН, який у важкі 50-і роки намагався стримати воєнні конфлікти на різних континентах. Очевидно, він був занадто позитивною і доброю людиною для тих жорстоких років, бо в 1961 р. його вбили, інсценізувавши авіакатастрофу.

І все ж повертаючись до медицини: що стало поштовхом до вибору Вашої професії і як склався Ваш шлях у медицині?

Коли мені було 9 років, я дуже важко захворів, мама і бабуся не відходили від мене, бо моє життя було у великій небезпеці. Тоді мене врятували прекрасні лікарі і медсестри, тому коли видужав – твердо вирішив, що неодмінно стану лікарем-педіатром.

Навчався в Мюнхені, а докторську дисертацію захистив у Дюссельдорфі. Там же почав свою професійну кар’єру, причому в символічному місці: діаконії Кайзерсверт, де за сто років до того навчалась легендарна Флоренс Найтінгейл. Впродовж 10 років я був головним лікарем цього шпиталю, що носить ім’я Найтінгейл. А потім, в 1990 – 2008 рр. завідував кафедрою соціальної педіатрії та молодіжної медицини Університету Людвіґа-Максіміліана та був головлікарем дитячого центру в Мюнхені.

Тепер керую приватним інститутом соціальної педіатрії та молодіжної медицини в центрі гуманістичної генетики та лабораторної діагностики в Мартінсріді коло Мюнхена.

Любов Кияновська та Губертус фон Фосс у Львові

Соціальна педіатрія передбачає особливу увагу до психологічного стану хворої дитини, який, як відомо, має надзвичайно важливе значення для успішного перебігу лікування. Дитина вже самим фактом хвороби позбавлена радостей життя; якщо ще оточення невідповідно до неї ставиться, особливо ж батьки, які також зазнають стресу через те, що не можуть реалізувати свої плани щодо дитини, то на чисто фізичні страждання накладаються ще й емоційні та психологічні навантаження.

Вже доведено: дитина, яка знаходиться у важких побутових умовах, яка зазнає агресії чи байдужості з боку батьків, набагато важче видужує. Це один з основних факторів. (одна з монографій професора фон Фосса«Розуміння важко хворих і вмираючих дітей» -присвячена цій найболючішій темі, натомість в ряді інших його праць розглядаються засади догляду немовлят в перший рік їх життя – Л.К.)

Щодо гуманістичної генетики, то треба пам’ятати, що 60% формування особистості припадає на вроджені нахили і здібності, проте 40% - на т. зв. «епігенетику», тобто на його реакцію і пристосування до існуючих умов. Тобто, вплив найближчого оточення, соціальні умови, культурні традиції – все має значення для становлення індивіда, тому гуманістична генетика вивчає не лише вроджені властивості організму, але й займається тим, як можна їх позитивно змінювати через зовнішній вплив.

Наприклад, якщо дитина мовчазна і залякана, то це здебільшого через те, що батьки з нею мало розмовляють, не спілкуються, не прислухаються до того, чого вона потребує. Тут спрацьовує принцип, аналогічний до акустичного резонансу – резонатор відгукується тільки на ті коливання, які сам отримує.

Якщо батьки хочуть виховати успішних і щасливих дітей, то вони повинні любити їх, довіряти, спілкуватись з ними якомога більше, скеровувати їх інтереси, мотивувати до діяльності. І ще: я застеріг би від надто активного втручання дідусів і бабусь у процес виховання внуків. Все-таки основна роль має належати батькам.

Дідусі і бабусі нерідко мають застарілі уявлення про виховання, неактуальні у світі, який надто швидко змінюється (знову повертаємось до епігенетики), крім того, вони схильні розпещувати внуків і потурати їм. Тому спілкування внуків з дідусями і бабусями, хоч і необхідний елемент становлення молодої людини – бо ж як іще забезпечити живий зв’язок поколінь і перейняти родинну пам’ять? – але батькам належить вирішальне слово у вихованні.

Ви 26 років приїжджаєте в Україну і співпрацюєте з нашими медиками. Що Ви можете сказати про стан української медицини?

Я дуже вдячний своїм колегам, доценту кафедри дитячої неврології та медико-соціальної реабілітації Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика Володимиру Мартинюку та професору, генеральному директору Міжнародної клініки відновного лікування в Трускавці та Реабілітаційного центру «Еліта» Володимиру Козявкіну.

Разом з ними ми здійснили багато важливих проектів, і надалі продовжуємо працювати над новими завданнями. Це першорядні фахівці, Володимир Козявкін – один з провідних сучасних лікарів у нашій галузі.

Що ж до стану сучасної української медицини… У вас є немало прекрасних талановитих лікарів, але, по-перше, висококласний фахівець, лікар не може працювати за зарплату 150 доларів, це просто неприпустимо; по-друге, складається враження, що чимало головних лікарів (не кажу, що всі, але, на жаль, достатньо!) намагаються чимшвидше зняти халати й шапочки і усунутися від проблем своїх лікарень. До них нерідко важко потрапити, можливо, вони зайняті приватними пацієнтами, припускаю, що корупція починається з їх кабінетів.

І третє: санітарно-гігієнічні умови в лікарнях не витримують жодної критики. Це злочин, щоби в лікарнях були такі туалети і душові (якщо вони взагалі є!). Чистота і нормальні умови утримання хворих у лікарнях – це такі ж засоби лікування, як і самі ліки (а ми ще не поговорили з професором про харчування в медичних закладах! – Л.К.)

Ми зараз працюємо над новим проектом щодо лікування важко хворих дітей, у ньому передбачили три послідовні кроки. Перший – відповідна підготовка лікарів за кордоном з обов’язковою вимогою повернення в Україну. Другий – надання потрібної апаратури (але тільки в такому порядку: спочатку підготовані лікарі, а потім апаратура). І третій – забезпечення відповідальності батьків за своїх хворих дітей.

А як щодо дотримання лікарської етики? Ми з тривогою помічаємо надто часте її порушення.

Так, тому що доволі часто лікарі забувають про п’ятий постулат «Клятви Гіппократа»: «Лікар повинен зменшувати страждання і лікувати хворих, а не мучити їх» (в Інтернеті знайшла трохи інше формулювання: «Режим своїм хворим приписувати задля їх блага, відповідно до моїх знань і мого розуміння, утримуючись від завдання їм будь-якої шкоди» - Л.К.). І якщо лікар допустився помилки, то він не лише повинен її визнати, але й бути належно покараним, інакше почуття безкарності приведе до наступних помилок, а насправді – професійних злочинів.

На форумі «Моцартіана: європейський та всеукраїнський аспекти» Губертус фон Фосс виголосив доповідь про колекцію музикалій родини фон Фоссів

Ви настільки заангажовані у своїй професії, що подиву гідне, як Ви знаходите ще час на заняття музикою?

Це теж родинна традиція. Адже музичні збірки родини фон Фосс, що містять 2.894 автографів, рукописів, теоретичних праць з музики (генерал-бас, вчення про композицію, скрипкові школи і т.д.), а також колекцію інструментів з 27 вартісних інструментів – належали до найбільш значних (від Палестріни до В.А.Моцарта та Й.Гайдна) в 19 ст.

Колекціонери були шанованими юристами та пруськими урядниками. Основну частину колекції зібрали Карл Фрідріх фон Фосс (1755-1823) та Отто Карл Філіп фон Фосс (1794-1836). Варто також в зв’язку зі збірками згадати Елізабет Амалію фон Фосс (1766 – 1789), згодом графиню фон Інґенгайм та її сина Густава Адольфа фон Інґенгайма (1789-1859).

Природно, що і для мене збереження родинної колекції та пам’яті про видатних меценатів нашого роду, які знали багатьох геніальних композиторів і музикантів особисто, стало одним із важливих життєвих завдань.

Крім того, я сам ще в 10 років почав навчатись гри на скрипці, до сьогодні дуже люблю музикувати (я мала нагоду почути, як професор фон Фосс грає на скрипці твори Баха – достатньо вправно, глибоким, чистим виразним звуком, цілком професійно, - Л.К.).

Протягом багатьох років мені не надто часто вдавалось займатись музикою через численні обов’язки в праці, проте останні десять років маю можливість щоденно повправлятись на скрипці та із задоволенням диригую. Останньо мав нагоду диригувати Третім та Четвертим Бранденбурзьким концертом Баха. Взагалі Бах – це найбільша музична пристрасть мого життя. У нашій родинній колекції зберігається немало артефактів його спадщини.

Тому й на конференції Ви говорили про невідомі обставини відродження «Страстей за Матфеєм» Й. С. Баха у 1828 р.?

Так, адже родина фон Фоссів мала у своїй колекції одну з перших копій цього бахівського шедевру. З родиною Фелікса Мендельсона-Бартольді, як і з тогочасним директором Берлінської Співочої академії Карлом Цельтером, котрий чи не найбільше прислужився до відродження спадщини Й.С.Баха, мої предки були добре знайомі і приймали їх у своєму домі.

І як же у Вашому житті поєднується музика і медицина?

Без музики не уявляю собі свого життя, та й в моїй медичній діяльності вона мені дуже допомагає.