Суперечка між традицією і сучасністю з'явилася на Заході у XVIII столітті і посилилася в XIX сторіччі. Індустріалізація і науковий прогрес сприяли ослабленню традиційного бачення світу. Розвиток конкретних наук, революційні відкриття Дарвіна і Фройда, а також незліченні винаходи (електрика, телефон, радіо, двигун внутрішнього згоряння) завдали удару по світоглядам, які опиралися на надприродні чинники, і сприяли ослабленню позицій колишніх релігій. Людина навчилася літати та спілкуватися на відстані. Колись ці навички були божественними якостями. Почався процес секуляризації. Багатовікові ролі священників почали поступово переймати інші фахівці, як-от чиновники, лікарі, судді та психологи. Величезна перевага в царині впровадження інновацій і знань дала змогу західній цивілізації швидко і жорстоко експансувати на інші континенти. Ліберальна глобалізація для європейських держав була історією успіху, але в позаєвропейських регіонах вона мала імперський, колоніальний і расистський присмак.
Водночас наприкінці XIX століття спостерігалися протилежні процеси. Уже романтики прищепили масовій культурі захоплення таємницею і неприязнь до раціоналізму. Багато постромантичних митців вважали, що з поліпшенням умов життя настає епоха відродження духовності. В архітектурі й мистецтві з'явився історизм, а в гуманітарних науках – історіософія. Обидва ці напрями вказували на духовний характер й та інтелектуальної культури. З'явилися також різні релігійні й магічні рухи, натхненні стародавньою езотерикою та східною філософією. Традиційні релігійні інституції, з одного боку, були обложені сцієнтизмом і позитивізмом, а з іншого – атаковані новими, еклектичними релігіями, що посилалися на інші джерела пізнання, ніж наявні теологічні доктрини. Особливо велику зацікавленість викликали східні мотиви, що пропагували численні практики переживання й перетину свідомості.
Та епоха не закінчилася щасливо. Поєднання нових технологій, ідеологій і націоналізму призвело до виникнення світських політичних релігій авторитарного характеру (фашизм, нацизм, комунізм). Результатом усіх цих процесів стали світові війни, які поховали глобальну домінацію Європи й опосередковано призвели до хаосу в Африці й Азії. Ескалація ірраціоналізму у глобальному масштабі спричинила тривалий політичний пат, який називають холодною війною. І Сполучені Штати, і Радянський Союз намагалися пропагувати матеріалістичне бачення світу, що вплинуло на процеси секуляризації в багатьох регіонах.
Як лібералізм, так і марксизм були просякнуті світським баченням виправлення світу і прагнули використовувати раціональні інструменти пізнання реальності. Однак саме економічні успіхи Заходу привели до перемоги в холодній війні і поглинання колишнього східного блоку глобальною економічною системою капіталістичного характеру. Після 1989 року в новому світовому порядку лідирували світські демократичні держави. Саме там було спроєктовано світ, який існував протягом останніх десятиліть і який, імовірно, вже добігає кінця.
Що принесла глобалізація?
Глобалізація принесла проєкцію західної візії сучасності на решту світу. Як зазначив американський психолог Алекс Інкелес, головними складниками західного мислення про сучасність у XX столітті стали такі ідеї, як секуляризм, позитивізм і меритократія. Натомість у західній свідомості він виділяв такі ключові риси, як раціоналізм, активізм і відкритість. Ці явища найшвидше прогресували в демократичних країнах і були пов'язані з ідеями лібералізму. Сама демократія була сформована як нерелігійна інституція. Демократичний лад не був описаний у жодній з наявних досі священних книг. Це має велике значення і сьогодні, оскільки в сучасних демократіях релігії також мусять змагатися за підтримку вірян, що сприяє ослабленню їх універсалізму й авторитету.
Особливістю сучасної демократії є те, що джерело влади є в руках громадян, оскільки виборні органи влади керують за згодою тих, ким вони керують. Ще одним важливим процесом, поряд з демократизацією, стала популяризація світської етики, заснованої на ідеалізмі Іммануїла Канта й утилітаризмі Джеремі Бентама. Її результатом стало раціональне планування світу і прагнення уникнути страждань. Оптимізм класичного лібералізму виявлявся в твердженні, що людина може вчитися і тим самим вдосконалюватися. Протягом останніх двох століть це привело до розвитку численних інститутів сучасного суспільства, як-от системи освіти й охорони здоров'я. Емпіризм, скептицизм і критицизм (пропаговані позитивістами, а пізніше Бертраном Расселом) спонукали сучасних філософів відмовитися від пропаганди метафізичних візій світу. Класичне ліберальне мислення було переповнене індивідуалізмом і прагматизмом. Держава має захищати особистість від небезпек, але сенс життя особистість визначає сама.
У третьому десятилітті XXI століття ми маємо результати досліджень, які дозволяють розглянути деякі наслідки зазначених вище змін. Безумовно, слід визнати, що світські західні держави досягли успіхів у якості управління, розвитку освіти й боротьбі з фізичними стражданнями. Багато із впроваджених практик відповідають засадам гегелівського пророцтва Френсіса Фукуями про «мету історії» (яку зазвичай помилково перекладають як «кінець історії»). Згідно з нею, можливо розробити соціально-політичний устрій, у якому громадяни користуються максимально можливою гідністю та суб'єктністю. Провідні місця ліберальних демократій у рейтингах якості життя та значне поліпшення економічної ситуації в країнах, що демократизуються, таких як Польща, поглиблювали враження про ефективність та успіх ліберального світогляду.
Чого не вистачило?
У третьому десятилітті цього століття Захід залишається потужною силою й експортує свої ідеї, але експансія ліберального світогляду сповільнилася. Ця історія почала викликати численні сумніви не тільки в інших культурах, а й у межах Заходу. Індивідуалізм ґрунтується на баченні сили особистості. Саме активна і відповідальна особистість надає сенс своєму життю. З іншого боку, лібералізм не порушив ширше питання ідентичності і не розв’язав задовільно такі проблеми, як нерівність, експлуатація чи потреба в духовності. Раціоналізм не приносить задовільних історій. Він не ієрархізує цілі чи цінності.
Ліберальна історія також виявляється важкою для реалізації в демократичній практиці. Як зазначав канадський психолог Шон Розенберг, демократичні системи вимогливі і схильні до хаосу. Демократія вимагає від людей поваги до тих, хто має інші погляди, ніж вони самі. Вона також зобов'язує громадян сортувати інформацію, відокремлювати добро від зла та відрізняти правду від брехні. Сучасна демократія цифрової епохи вимагає, отже, знань, уважності, дисципліни й логіки. Усі ці навички вимагають багатьох років навчання.
Конкурентом світського ліберального мислення знову стає консервативне мислення. Консерватори мають у своєму розпорядженні численні аргументи. Мислення в категоріях традиції може надавати індивідам відчуття цілісності, сенсу й ідентичності. Сильні популістські й релігійні ідеї протягом століть підтримують групову прихильність, етноцентризм, націоналізм, які в демократіях залишаються сильними. Як переконливо довів американський психолог Дж. Андерсон Томсон, консервативні й релігійні ідеї протягом століть охоче використовують навіть кілька когнітивних адаптацій людського мозку. Люди мають тваринну систему прихильності, яка спрямовує їх на зв'язки і створення постійних структур. Ми також маємо розумові здібності, такі як пам'ять, яка дозволяє спиратися на минулий досвід. Ми також володіємо мовою і маємо здатність модифікувати поведінку шляхом саморефлексії. Що важливо, люди наділені роз'єднаними когнітивними процесами, які дозволяють нам, наприклад, брехати або створювати вигадані візії реальності. Протягом тисячоліть людина також навчилася приписувати дію і мету речам, погоді чи тваринам. У своїй історії люди змогли вигадати тисячі цільово діючих істот (наприклад, богів, ангелів) з великою постульованою силою, з якими їх пов'язували різні зв'язки, хоча самі вони залишалися невизначеними. У минулому цей modus operandi застосовували всі провідні релігії світу. До основних рис визначення релігії належить співтворення соціальної системи, учасники якої декларують віру в надприродний чинник, схвалення якого потрібно отримати.
Ще однією рисою, яка полегшує консервативну реакцію на ліберальне мислення, є еволюційно сформована повага до авторитету, що уможливлює, наприклад, соціалізацію, підтримку соціальної ієрархії та забезпечення дотримання чинних норм. Усі ці адаптації сьогодні можна легко активувати й маніпулювати ними за допомогою сучасних соціальних медіа. Численні громадські організації створюють портали й інтернет-рухи, формуючи спільноти цінностей і поглядів серед незнайомих між собою людей. Тому консервативний виклик, який непокоїть лібералів, стає також викликом для наявного порядку.
Пророки нового консерватизму
Капіталістичний і ліберальний наголос на переживаннях і їх комерціалізації парадоксальним чином призвів до відродження багатьох нових правих рухів. Нові технології допомогли спілкуватися, ділитися історіями та просувати нетрадиційне бачення світу. Хорошим прикладом цього є успіх і популярність консервативного психолога Джордана Петерсона, який бере за зразок дослідження міфів відомого антрополога Джозефа Кемпбелла. Петерсон створює привабливі історії про міфічних героїв і пропонує сучасній людині бачення особистого розвитку, основане на традиційних і релігійних цінностях, які він визначає як аксіоми.
Новий консерватизм приймає той факт, що з'явилися десятки нових релігійних рухів, це спричинило фрагментацію старих інституційних релігій. Однак розміри всіх основних світових релігій постійно зростають, оскільки держави – демографічні колоси глобального Півдня – зростатимуть принаймні до середини XXI століття. Люди продовжують шукати сенс, якого не дає їм ліберальна розповідь про успіх активної особистості. Один з інтелектуальних лідерів ліберального середовища, Сем Харріс, визнав, що новий атеїзм, хоч і справедливо залишив простір для кращих розмов про майбутнє, не задовольнив потребу в особистому сенсі.
Багато нових релігійних течій також потрапили до Польщі. Прикладом, з одного боку, є зростання популярності ритуалів анімістичного походження, а з іншого – поп-релігійність, заснована на сучасній психології особистого розвитку. Божество, пророк або магічні персонажі представлені тут як зразки, супергерої, друзі, тренери або довірені особи.
Міфічні оповіді цікаві і не вимагають великих зусиль. Навіть високоосвічені люди віддають перевагу оповідям, а не сухим фактам. Посилання на цінності формують прихильність споживачів до продуктів, а аналізи, наповнені історіями й кейсами, є улюбленими для осіб, що ухвалюють рішення. Метафоричні історії можуть спонукати до роздумів і посилювати процес надання сенсу, навіть якщо людина не досягає значних успіхів в особистому і професійному житті. Достатньою нагородою є відчуття належності до більшого цілого або задоволення від часткової реалізації певного ідеалу.
Враховуючи все це, варто зазначити, що вимоги сучасного ліберального дискурсу, такі як прагнення встановити факти, критичність чи нейтральність, опинилися в скрутному становищі, оскільки в такій ситуації вони не в змозі навіть встановити спільну з опонентом дефініцію істини. Оскільки в ліберальному дискурсі, за зразком науки, переважає розуміння істини як відповідності думки дійсності (це має підвищити ефективність дії), то в релігійних і консервативних світоглядах переважає консенсусна візія істини. Істина «встановлюється» через дії й заяви певного авторитету. У першому підході ключовими для істини будуть вимірювані докази, а в другому – відповідні свідчення. Дуже важко переконати людину з першої групи в принципах, що панують у другій. Ліберал буде прагнути встановити матеріалістично зрозумілий фактичний стан речей, а консерватор шукатиме надійного свідка. Ключовим є віра, яка розуміється як «довіра до когось». Це пов'язано з етичною позицією (лояльність до авторитету), що ускладнює зміну думки. Ця позиція має коріння в когнітивних адаптаціях, про які ми згадували вище.
Чи має секуляризм відповідь на хаос?
У 2000 році соціолог Девід Воас висунув тезу, що у XXI столітті світ чекає так званий секулярний перехід (secular transition). У наступні роки Воас доводив, що процес секуляризації й відходу від релігії залишається досі незворотним. Спостереження за релігійними практиками в наступних поколіннях підтверджують, що люди не повертаються до релігії своїх предків і не приймають нових вірувань, у яких вони не були виховані. Найбільш розвинені країни світу залишаються світськими, і масштаби їхньої світськості лише зростають. Цей процес корелює зі зростанням тривалості життя і прийняттям наукових уявлень про світ, заснованих на фактах та освіті. Процес динамічної секуляризації відбувається також у США та Польщі, де він був уповільнений на кілька десятиліть через натхненний християнством спротив ідеології комунізму.
Чи означає це, що виклик консервативної «контрреволюції» є тимчасовим? Здається, що ні. Зникнення інституційних релігій на Заході не означає зникнення консерватизму і згаданих нових форм духовності. Наразі секуляризація стосується приблизно 40–50 високорозвинених країн з демократичними системами правління, а решта 140–150 бідніших країн залишаються на стабільному рівні релігійної залученості. Цікавим є також факт розвитку нових західних політичних рухів, заснованих на консервативних ідеях. Протягом останнього десятиліття численні лідери популістської правої партії здобули значну підтримку консервативних і релігійних спільнот у США, Індії, Франції, Туреччині, Ізраїлі, Польщі, Угорщині, Словаччині та багатьох інших країнах.
Соціолог Раян Креґан наголошує, що основною цінністю у світогляді, заснованому на релігії, є послух. Люди слідують за лідерами, а авторитарні лідери апелюють до сильних колективних емоцій, не цураючись метафор, міфів і посилань на релігію. Тим часом ліберально-демократичні лідери апелюють переважно до розуму, суджень, доброї волі й совісті окремих осіб. Неважко вгадати, який із цих наративів дає змогу залучити більше виборців. У Польщі консервативний наратив також часто перемагає модернізаційний. Питання моралі викликають більше емоцій, ніж дебати про будівництво автомагістралі.
Хвилюючим побічним ефектом описаної суперечки є фіксація аналогій між кризами першої половини XX століття і процесами, які відбуваються зараз. Останній Global Peace Index вказує, що ми маємо справу з найбільшою кількістю та інтенсивністю збройних конфліктів у світі з 1946 року. Усупереч думкам багатьох політологів, таких як Джон Міршаймер, більшість воєн не ведеться за владу і панування над світом. Переважають невеликі міжнародні конфлікти, у яких значну роль відіграють етнічні й релігійні чинники. Тим часом посилення націоналістичних настроїв, пов'язаних з релігією, нагадує часи, коли демократії стали маргінальними системами, коли кілька провідних держав світу створили автократичні ідеології, які в кінцевому підсумку призвели до світової війни. Ліберальні лідери втрачають авторитет, а консервативні лідери намагаються сподобатися своєю діяльністю, ризикуючи спричинити глобальний хаос.
Якою може бути відповідь сучасного лібералізму і секуляризму на виклик консерватизму і «нової» релігійності? Прихильники цього напряму, такі як Філ Цукерман, переконують, що ключовим фактором успіху найбагатших сьогодні країн світу була освіта в царині фактів і надання людям можливості робити свідомий вибір у надії, що тоді вони виберуть раціонально, що дозволить збільшити їх суб'єктність і почуття відповідальності. У минулому лібералізм досягав величезних успіхів, які в західних країнах просто стали звичними. Нині ж лібералам треба звернути увагу на мільйони людей, яких вони не врахували в історії про індивідуальний успіх та особистий розвиток. Це не вимагає ігнорування фактів чи відмови від наявних ідей. Однак потрібно буде зробити висновки з успіхів консерваторів. Моральна автономія може бути більш суб'єктивною й надихаючою, ніж покірність авторитету. Відповідальність і креативність можуть бути більш моральними, ніж пасивність. Свобода може бути ціннішою, ніж залежність. І так далі.
Історія ліберальної ідеї також не потребує особливого посилання на магічних персонажів чи стародавні тексти, оскільки вона й так сповнена героїв, винахідників, творців, мандрівників чи лідерів, які можуть стати опорою для нової історії. Також тому висвітлення лібералами питань меншин, хоч і морально правильне, є політичною помилкою. Необхідно доповнити історію персонажами, з якими кожен може себе ототожнити. Нарешті, потрібно зрозуміти політику ідентичності, яка стала зброєю консерваторів.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Chaos, konserwatyzm i problemy liberalizmu