Харків – місто, відоме своїми творчими особистостями та літературним життям. Століття тому його культуру творили мешканці будинку «Слово», яких потім називали «розстріляним відродженням», зараз обличчям міста є нове покоління поетів, музикантів, художників. Одним з місць, де вони любили збиратися, був культовий для Харкова арт-паб «Старий Хем», або Old Hem. 12 років тому його відкрив юрист Костянтин Куц і назвав на честь американського письменника Ернеста Гемінґвея.
До закладу любила приходити молодь, творчі люди, там панувала затишна товариська атмосфера. 24 лютого 2022 року паб зупинив свою роботу через постійні обстріли міста, а 14 березня у будинок, в підвалі якого розміщувався заклад, влучила російська ракета. Майже рік «Старий Хем» існував лише у соцмережах та спогадах. Однак 5 березня 2023 року відбувся рестарт, і паб почав працювати в іншому місці.
ZAXID.NET поспілкувався з власником пабу Костянтином Куцом про виклики бізнесу в час війни і життя прифронтового Харкова.
Паб як осередок мистецького життя
До початку війни паб «Старий Хем» працював у підвалі будинку 1911 року на вулиці Свободи, 8, пам’ятці архітектури модерну. Він був улюбленим місцем молоді, там відбувалися концерти, літературні вечори, збиралася творча еліта. Того ж року, коли відкрили бар, біля входу встановили єдиний в Україні пам’ятник Ернесту Гемінґвею. Зараз його не існує – він теж став жертвою російської ракети «Іскандер».
«Чому “Старий Хем”? Старий – не означає вік Гемінґвея. Він не був старою людиною. Це таке фамільярне і ласкаве звертання до давнього друга – “старий”. Гемінґвей для мене і для компаньйона, з яким ми відкривали бар, це такий приклад чоловіка, який любив життя у всіх його проявах. Він любив алкоголь, любив жінок, любив подорожувати, він воював. Тобто такий дуже міцний та харизматичний дядько», – пояснює Костянтин Куц.
Костянтин вважає, що кожен бізнес чи втілення будь-яких бізнесових ідей – це реалізація своїх думок, міркувань, переживань, продовження себе. Він читав Гемінґвея в дитинстві. У барі висіли портрети й інших письменників, які вплинули на світогляд власника, – Едгар Аллан По, Скотт Фіцджеральд, Джек Лондон, Чарльз Буковський і Сергій Довлатов. Однодумці любили проводити там час. Популярність закладу власник скромно пояснює дружньою атмосферою: «Я думаю, що це прості і зрозумілі речі: у нас комфортно саме для молоді. Тому що нема якогось пафосу і помпезності в інтер’єрі, в обслуговуванні. І молодь почуває себе у своїй тарілці».
Останній робочий день пабу був 23 лютого 2022. Персонал відпрацював і роз’їхався по домівках з надією, що завтра повернеться і буде працювати далі. Але Харків щодня сильно обстрілювали, ворожі війська були у передмісті, тому заклад зачинився. А 14 березня будинок, в підвалі якого працював паб, зруйнувала російська ракета. Тоді загинули двоє людей.
Втім, навіть після руйнації цей будинок став місцем творчості. Відомий художник, який працює у сфері стріт-арту, Гамлет Зіньківський намалював на вцілілій стіні графіті «Час чує нас» – як нагадування про відповідальність за кожен вибір людини в часи змін.
Restart на новому місці
Власник пабу не відновлював його роботу впродовж року. Але потім з’явилася можливість орендувати інше приміщення, і 5 березня 2023 року Old Hem переїхав у колишній Patrick Irish Pub на вул. Університетській. Цей заклад після початку повномасштабного вторгнення закрився, і його власники поки не планують відновлювати роботу.
«В умовах війни, коли ти працюєш в прифронтовому місті і коли постійно прилітають ракети, дуже важко планувати своє майбутнє, взагалі важко жити. Але треба продовжувати жити, сподіватися на краще. Може, це банально звучить, що життя завжди перемагає смерть, але водночас це і не банально, розумієте? Людина – це творча особистість, вона має щось будувати, щось змінювати. І тому я вирішив, що треба далі жити, чимось займатися, працювати, заробляти кошти, давати робочі місця. Тому паб відкрився знову», – пояснює Костянтин Куц.
Під час обвалу будинку Old Hem втратив все майно. Вдалося винести лише частину кухонного інвентарю та обладнання. Свої збитки Костянтин Куц не підраховував. Каже, що ставиться до цього по-філософськи: «Люди більше втрачають у цій війні – власне життя, своїх близьких. Так, я будував бізнес не рік, не два, не три, а 10 років ми працювали на тому місці, і це також для мене істотно. Але життя триває далі».
Нове приміщення дещо менше, ніж попереднє, також Костянтин не спішить вкладати великі гроші в оформлення інтер’єру в умовах невизначеності.
«Грошей немає багато в принципі для того, щоб будувати щось нове. Ми використовуємо старий інтер’єр попереднього пабу, який був на тому місці, додали певні елементи декору, дизайну, того, що у нас було», – каже бізнесмен.
Але власник переконаний, що бар «Старий Хем» – це не приміщення, а люди. Це підтверджує гасло закладу: You'll never drink alone. Ті самі люди, які відвідували паб у старому місці, приходять і на нову локацію.
Поетка, прозаїкиня, перформерка Кассандра Луценко написала, що бар «Старий Хем» став для дуже багатьох харківʼян справжнім притулком української інтелігенції і культури: «Таких закладів не було і немає. “Хем” – святе місце, з яким навіки повʼязана серйозна частина мого життя. Десь і досі є фотки з Олегом Скрипкою і Ірванцем, коли я модерувала. Я на кілька днів у Харкові, і дуже щаслива, що ви знову відкрилися».
Також збереглася частина старої команди. З десяти членів довоєнного колективу дехто виїхав за кордон. Для відновлення роботи в Харкові було важко знайти працівників, але зараз у пабі працює приблизно така сама кількість.
Одним із нових працівників є Тарас родом з Рівненщини. «Завітавши до Хему перший раз ще в 2012 році, я одразу зрозумів, що хочу тут працювати», – каже Тарас, який здійснив свою мрію після переїзду пабу на нову локацію.
Прифронтовий Харків і бізнес
Відвідуваність закладу залежить від ситуації в місті. Коли є сильні обстріли, то люди стараються не їхати в центр, каже Костянтин. Він відзначає, що в Харкові зараз достатньо багато мешканців. Але війна і обстріли, безумовно, впливають на відвідуваність закладу.
Люди, які вирішили повертатись до Харкова, розуміють ризики, які з цим пов’язані. Ризики є щодня і всюди – вдома, на роботі, на вулиці, це небезпечно. Проте ситуація трохи змінилась у порівнянні, наприклад, з літом 2022 року, коли обстріли були щодня.
«Не можна сказати, що Харків – приречений. Ми всі оптимісти, і живемо з вірою в краще майбутнє, тому у нас немає відчаю. У нас тут відбуваються концерти, ми ходимо в кінотеатри. Коли є приліт по місту, звичайно, це сковує, ти не знаєш, що робити, що буде завтра... Але все одно ми перемагаємо цей страх. І продовжуємо жити далі. У нас в пабі завжди була дружня атмосфера, і відвідувач, так би мовити, вливався в колектив, можна було поспілкуватися з барменом. І зараз вона у нас є, тому люди приходять», – каже власник «Старого Хему».
Далекоглядних планів на майбутнє Костянтин Куц не будує. Хоча розуміє, що розвиток бізнесу потрібний: «Заклад – як дитина, він має постійно рости. Ви маєте щось змінювати, щось покращувати, робити якісь ремонти. У мене є своє бачення, певні вимоги до закладу, і я хочу його удосконалити. Я хотів зробити заклад таким, як він був на старому місці в плані дизайну, інтер’єрних особливостей. Але той заклад існував на одному місці 10 років. Зараз на новому він існує лише рік, тому треба певні деталі допрацьовувати».
Костянтин Куц зазначає, що його бізнес пережив різні періоди. Початковий, коли тільки ставали на ноги, був важким, еволюційним, розвивалися через власні помилки. Потім був дуже важкий період ковіду.
«Ми місяцями не працювали. І для мене було головне зберегти колектив, зберегти приміщення, треба було якось домовлятися з власником за простої. Але ми завжди знаходили спільну мову, і врешті-решт я був задоволений. У мене були сподівання, що після 2022 року, коли ковід закінчився, ми наберемо оберти і все буде добре», – каже підприємець.
Незважаючи на складні для бізнесу часи, підприємець, як і всі українці, не втрачає надії, зазначаючи, що віра і оптимізм – це головна зброя.
«Хем живий, і я буду» – написав на ревідкритті «Старого Хема» його бармен. Ця фраза є продовженням філософії The sun also rises Гемінґвея, автора, що писав про повоєнне покоління, яке шукало нові смисли у житті, надію і віру в краще майбутнє. Тепер ця фраза мотивує для боротьби і розвитку весь колектив і відвідувачів пабу.