Загадковий вусатий козак, що сидить, по-турецьки заклавши ноги, курить люльку і грає на кобзі. Цей образ Мамая відтворений у культурі і мистецтві тисячі разів. Але чи існував насправді козак Мамай, образ якого масово тиражує народне мистецтво, чи володів він надзвичайними здібностями характерника і чому радянська влада заборонила його у культурі? Про це розповіли у заповіднику «Хортиця».
Таємничого козака Мамая вважають запорозьким воїном-характерником. Його образ став символом незалежного і відчайдушного запорожця. Скульптура Мамая стоїть при в’їзді на козацький острів Хортиця. Мамай є унікальним символом, запозиченим з буденного українського життя, він творився у тривалій боротьбі українців за свою волю і гідність.
«Козак Мамай вже більше як п’ять століть залишається одним із головних етносимволів української культури і улюбленим образом українців на теренах усієї козаччини і не тільки. У фольклорі жодного слов’янського народу ви не знайдете цього персонажа, як і не знайдете картин з подібним нашому “мамайським” сюжетом», – зазначають у заповіднику.
Як пояснюють дослідники, композиція картини про Мамая розкриває український світогляд, ідеал українця. На картинах є сакральна для українців символіка: кобза, що представляє національні культурні традиції; кінь, що завжди супроводжував воїна; дуб, котрий символізує могутність та генетичну чистоту роду. Інші символи пов’язані з життям та смертю козака: спис ставили на місці поховання, штоф і чарку клали в могилу.
«Це насамперед шляхетний козак-лицар, завжди готовий до бою (при повному військовому спорядженні, осідланий кінь напоготові) – світ ніколи не був безпечним і зброя є неодмінним супутником вільної людини. Мамай ошатний – гарно і зі смаком одягнений, з ліричною, мистецькою натурою (бандурист). Йому притаманний і стриманий гедонізм – любов до життя і насолод (є і чарка, і до чарки пляшка, є товариство)», – пишуть працівники заповідника.
Мамай традиційно зображений із виголеним на голові оселедцем. На більшості картин присутня люлька-носогрійка. В одному з куренів історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» на Хортиці облаштували експозицію «Козак Мамай та люлька», де зібрані справжні експонати.
Насправді слово «мамай» має східне походження (як і козак). Автори книжки «Острів скарбів. Легенди, міфи, казки і образи Хортиці» Павло і Володимир Супруненки пишуть, що татари називали «мамаєм» чудовисько, яким лякали дітей, іноді уособлюючи його образ з кам’яними ідолами на степових курганах. Тому ці стели-«баби» часто називали також «мамаями». Січовики любили давати своїм прізвиська, зрозумілі тільки у своєму середовищі, тому іноді запозичували їх з чужих культур. «Козаки ніби натякали степовикам: наш Мамай відважний і невловимий, ніколи не сумує, завжди виходить переможцем», – пишуть Супруненки.
Також «козаком Мамаєм» називали очільника гайдамаків, який вершить суд над ворогами, і часто зображали його на картинах з гайдамацькими сценами.
На думку інших дослідників, «мамай» вживалося як синонім «козак», «запорожець», «розбишака», «волоцюга», «відчайдуха» й означало не ім’я козака, а радше вказувало на його заняття. Мамаями себе називали тюркські батири, ногайські бії, беклярибек (емір) Улусу Джучі, який володів великою територією у степах Північного Причорономор’я. «Столиця» золотоординського Мамая – місто Мамаїв Сарай – була не на півострові, а на річці Öзю (Дніпро), у місцевості Улуг-Чаїр, яку всі знають під назвою Великий Луг Запорозький. Ще у ХVI ст. в пам’ять про нього Луг називали Мамаєвим.
«Після того, як Мамай у 1380 р. зазнав поразки від конкурентів, його син Мансур Кіят на землях сучасної Полтавщини та Харківщини заснував своє князівство й відновив міста Полтаву, Глинськ і Глиниця. Син Кіята, Олекса, у 1392 р. визнав владу великого князя литовського Вітовта й перейшов у православ’я. Так з’явився рід князів Мамаїв-Глинських, що пізніше уславились, як одні з організаторів запорозького козацтва. З іменем Богдана Глинського пов’язана одна з перших згадок козаків на низу Дніпра», – продовжують розповідь науковці заповідника «Хортиця».
Князь Богдан Глинський, намісник у Черкасах з 1492 року збирав перші козацькі загони українців для походів на південь. Саме його і називають найвірогіднішим прототипом персонажа картини, пише автор книжки «Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня» Олексій Мустафін. Відтоді таємничий персонаж народних картин носить ім’я Мамай. А на гербі князів Глинських є різновид тої самої тарак-тамги, що й на блакитному прапорі кримських татар.
Образ козака Мамая століттями був дуже популярний. Ним прикрашали селянські хати і садиби української шляхти, часто вішали поряд з домашніми іконами. Його вигляд іноді модифікувався, але завжди на малюнку були присутні кінь, дуб, кобза і люлька. Численні варіанти «мамаїв» малювали до початку ХХ століття. А коли прийшла комуністична влада, зарахувала картини з козаком Мамаєм до «буржуазно-націоналістичної» культури і заборонила їх продукувати та навіть знищувала.
У незалежній Україні, яка тепер знову зі зброєю відстоює свою свободу і незалежність, образ козака Мамая знову стає популярним. Його загадкова постать осучаснюється і досі є національним оберегом. В історико-культурному комплексі «Запорозька Січ» заповідника «Хортиця» відкрили експозицію, присвячену козаку Мамаю. На виставці створили особливу, трохи містичну атмосферу, де простір наповнений образами цього легендарного персонажа від його давніх зображень до сучасних дитячих малюнків.