Кам’яні баби зі степу

Нещодавно до історичного музею Дніпра його працівник Дмитро Романчук, який зараз боронить фронтир, привіз кам’яну статую. Тисячолітня пам’ятка, давно обезголовлена, стояла у селі Донеччини, і ніхто на неї там не зважав. Торік дві такі фігури привезли до Львівського історико-краєзнавчого музею. Ще одну реставрують львівські скульптори. ZAXID.NET розповідає, що це за древні кам’яні баби, чому вони так називаються, хто, коли і для чого їх встановлював у степах, а також де їх можна оглянути.

Дмитро Романчук і врятована ним скульптура (фото з Facebook)

Кам’яні антропоморфні скульптури встановлювали різні кочові народи в степах Європи та Азії. В Україні їх розрізняють за епохами. Найдавнішими є стели доби міді і бронзи (IV-II тис. до н. е.), яких між Дунаєм і Доном виявили близько 330.

Антропоморфна стела III тис. до н.е., знайдена на Дніпропетровщині, зберігається в історичному музеї Дніпра

За 300-600 років до нашої ери таку спадщину на території сучасної України лишили скіфи. Їхні скульптури – маленькі, це переважно бородаті чоловіки, мало оздоблені та однотипні. На стелоподібних скіфських статуях зазвичай зображені три-чотири предмети: ріг у правій руці на рівні грудей, сагайдак ліворуч, кинджал або меч у лівій руці на рівні пояса. Та найбільшу спадщину лишили половці.

Скіфські скульптури V-IV ст. до н. е. біля Кропивницького краєзнавчого музею (фото ZAXID.NET)

Чому «баба», якщо це воїн

Скульптури, які часто можна зустріти в незабудованих українських степах, називають «бабами», хоча вони уособлюють не тільки жіночі фігури, але й чоловічі, зокрема воїнів. Як пояснює наукова співробітниця національного заповідника «Хортиця» Ольга Борисенко у брошурі «Половецька скульптура», слово «баба» походить від тюркського «балбал», що означає предок, ідол.

Такі фігури встановлювали на могилах представники кочового народу половців (кипчаків), які примандрували у наші степи в XI ст. із Заволжя у пошуках пасовищ і поживи. Саме цим часом і датуються найдавніші фігури. Під впливом інших завойовників – монголів – половці у XIII ст. покинули територію сучасної України, залишивши у спадщину свої курганні могильники з кам’яними ідолами на них.

Скульптура з набережної у Дніпрі (фото ZAXID.NET)

Кам’яні статуї використовували також як позначки межі, придорожні знаки. Коли степ поволі почали заселяти люди, багато таких фігур знищили. Проте язичники теж поклонялися їм. Наші предки вірили, що жертвоприношення таким ідолам допоможе у дітонародженні та сприятиме родючості землі.

Згодом вчені завдяки детальному дослідженню змогли встановити вік фігур, їхнє зображення відрізнялося за одягом, прикрасами, зброєю, зачіскою. Половці мали вісім територіальних об’єднань – звідси і відмінності. Скульптури є стелоподібні, стоячі, сидячі та напівсидячі. Найдавніші мають мало рельєфних деталей.

Лапідарій на Хортиці (фото ZAXID.NET)

Кого різьбили і з чого тесали

Половецькі скульптури відрізняються від інших кочових племен тим, що зображають обидві статі. Їх вирізьблювали з пісковика, граніту, черепашника та вапняка.

Кам’яні чоловіки – із шоломами на голові, схожі на руські, з-під яких звисає довге волосся, заплетене у три коси. На сорочках і каптанах на грудях є бляхи з кріпильними ременями, на поясі можна розгледіти зброю та побутові речі. Рукави і низ каптанів оздоблені орнаментом. Науковці зазначають, що серед чоловічих фігур є як воїни, так і представники половецької знаті.

Баба біля нині окупованого заповідника «Кам’яна могила» (фото ZAXID.NET)

Жіночі скульптури відрізняються головними уборами – конусоподібними або схожими на капелюхи чи берети, прикрасами, багатшим орнаментом одягу.

«Обличчя половецьких скульптур вилицюваті, нерідко з важким, опущеним на груди підборіддям. Риси здебільшого монголоїдного типу. Серед чоловіків переважають статуї з вусами. Обличчя деяких статуй облямовують роги – вони, як вважають вчені, виконували не тільки роль декору, а й мали магічне значення», – пише Галина Крапивка у каталозі «Половецька скульптура».

Кам’яна скульптура у музеї Запоріжжя (фото ZAXID.NET)

Де зберігають

З освоєнням степів скульптури почали демонтовувати з первісних їхніх місць і переносити в музеї, а потім – і у приватні колекції. Багато баб є в Одесі, Криму. Найбільшу колекцію зібрав Дмитро Яворницький для історичного музею у Дніпрі. Зараз їх там близько сотні, 70 з них – половецькі. 26 фігур зберігає заповідник «Хортиця» у Запоріжжі.

Раніше велика експозиція таких скульптур була зібрана у парку-музеї антропоморфних стел і половецьких кам’яних статуй у Луганську. Однак місто від 2014 року окуповане, і зараз невідома доля колекції скансену.

Викрадена скульптура дитини з музею заповідника «Кам’яна могила», нині експонується в Криму (архівне фото ZAXID.NET)

Від початку теперішньої війни багато таких фігур, що стояли просто неба на своїх первісних місцях, зазнали пошкоджень снарядами. Одну з них, роздроблену на десятки уламків, перевезли зі села Сторожове на Донеччині до Львова. Відомо також про пошкодження скульптур баб біля Ізюма, їх спершу закрили щитами, а потім перевезли до Харкова. Багато кам’яних ідолів нелегально вивозять в Росію. Це практикують ще з часів Російської імперії, половецькі баби з українських степів масово експонуються у музеях та приватних колекціях.