Падіння Єрмака

Похмурого осіннього ранку 28 листопада ніхто не очікував, що цей день стане останнім для Андрія Єрмака на посаді глави Офісу президента. Президент Володимир Зеленський ще напередодні вперто відмовлявся звільняти свого впливового «сірого кардинала» на тлі корупційного скандалу. І навіть встиг призначити його керівником делегації на переговорах зі США щодо умов мирного плану з РФ. Але короткий осінній день швидко добіг кінця, настали сутінки і багаторічна ера правління Єрмака завершилася.

Дуже сумнівно, що колишній кінопродюсер і друг Володимира Зеленського будь-коли повернеться на вершину політичного олімпу. За майже шість років перебування на посаді Андрій Єрмак встиг накопичити не лише величезну владу і впливи, а й потужний антирейтинг. Незважаючи на всі старання підконтрольних інформаційних ресурсів, ексглаві Офісу президента так і не вдалося сформувати позитивний імідж. Українське суспільство на інтуїтивному рівні не сприймало Єрмака як видатного державника і політичного діяча. Навпаки, радше вважало його причиною багатьох проблем і прихильником авторитарних методів управління.

Ми не знаємо, якими будуть подальші стосунки Андрія Єрмака з антикорупційними органами. Чи отримає він підозру він НАБУ, чи уникне такої долі. Залишиться в Україні чи загадково покине її межі. Але Андрій Єрмак, безумовно, увійде в історію як людина, котра умудрилась створити в Україні систему дуумвірату. Доклала чималих зусиль для концентрації всієї повноти влади в Офісі президента та знищення інституційної незалежності Кабміну й Верховної Ради. І перевершила за впливом усіх попередніх керманичів адміністрації президента.

Різні люди очолювали президентську адміністрацію з 1991 року. Прізвища деяких майже нікому невідомі. Ці особи були здебільшого звичайними чиновниками, які виконували свої посадові обов’язки у визначених законом межах і завжди перебували в тіні президента. Дехто, навпаки, був доволі публічною і впливовою політичною фігурою. Намагався плести інтриги і впливати на баланси у вищих ешелонах влади. Але ні Віктор Медведчук, ні Володимир Литвин, ні Віктор Балога чи Сергій Льовочкін ніколи не мали такої величезної влади, як Андрій Єрмак.

Звісно, військовий час серйозно впливає на роботу державного механізму. Це точно не найкращий період для тотальної демократії і ювелірного дотримання всіх законодавчих процедур. Війна змушує ухвалювати важкі рішення. І часто приводить до концентрації влади. Офіс президента на чолі з Андрієм Єрмаком ще до повномасштабного російського вторгнення отримав небачену раніше повноту владних повноважень в Україні. Після 24 лютого 2022 року вона досягла беззаперечного характеру. За певних умов це могло зіграти навіть позитивно і допомогти Україні відбити агресію.

У критичних ситуаціях повнота влади дає змогу ухвалювати швидкі рішення. Спрямувати всі ресурси для відсічі загарбнику. Швидко налагодити виробництво зброї і боєприпасів. Максимально сприяти і прискорити розвиток ракетної програми, виробництво дронів й інших засобів ураження. Безкомпромісно боротися з корупцією. Призначати на посади талановитих і порядних осіб за принципом меритократії. Масштабувати досвід успішних військових командирів на всі Збройні сили. Дослухатися до порад фахівців та експертів і довірити їм ухвалювати потрібні рішення. Усе це потрібно було і можна було зробити. Але зроблено не було. Тому Володимир Зеленський змушений говорити про 3000 крилатих ракет, які будуть виготовлені колись у майбутньому. А мав би коментувати факт їхніх ударів по території агресора. Та й Трамп не дозволяв би собі висловлювань на кшталт відсутності в України козирних карт.

Напевно, найближчим часом ми дізнаємось більше про управлінські методи Андрія Єрмака. Уже зараз у публічному просторі активно обговорюють інтерв’ю колишнього міністра закордонних справ Дмитра Кулеби та експрессекретарки Володимира Зеленського Юлії Мендель. Глава українського МЗС нарікає на те, що Єрмак заборонив йому налагоджувати контакти із зятем Дональда Трампа Джаредом Кушнером. За словами Кулеби, очільник Офісу президента нібито заявив, що «він нічого не розуміє у американських розкладах і Кушнер давно не при справах». Виявилось, що Єрмак абсолютно помилявся. Бо зараз зять Трампа бере активну участь у переговорах щодо України. У цій ситуації дивним є те, що глава Офісу президента міг давати прямі вказівки міністру закордонних справ. Цей факт підтверджує припущення, що Андрій Єрмак на своїй посаді монополізував чимало функцій та обов’язків, які не передбачені жодним законодавчим актом.

Ексречниця Зеленського Юлія Мендель була ще відвертішою. В інтерв’ю для «Радіо Свобода» вона розповіла багато цікавих подробиць про стиль роботи звільненого глави ОП. Та назвала Андрія Єрмака «дуже небезпечною людиною, яка була здатна створити великі проблеми кожному». Нацькувати правоохоронців чи влаштувати інформаційну кампанію з очорнення. За інформацією Юлії Мендель, Єрмак зіграв ключову роль у тому, щоб переконати Зеленського начебто війни з Росією не буде. Це безпосередньо вплинуло на підготовку до майбутнього вторгнення. Фортифікаційні споруди не будувалися, додаткові тренування для армії блокувалися, бо це могло «викликати паніку» серед населення. Цікаво, що у своїй книзі «Кожен з нас президент», виданій 2021 року, Мендель відгукується про Андрія Єрмака значно тепліше. Але вміння прозрівати заднім числом – риса, властива багатьом людям.

«Пан Єрмак – реальний потужний менеджер і не на словах, не блаблабла, а реальний патріот України, який дуже багато працює, 24/7 тільки заради України. Він прийшов зі мною, він піде зі мною. І не залишиться на будь-яких посадах», – казав Зеленський у червні 2021 року в інтерв’ю телеканалу «1+1». Як виявилось, президент глибоко помилявся у своєму соратнику. Андрій Єрмак не виправдав його сподівань. Він створив для Зеленського ілюзію контролю й ефективності. Сприяв втраті зв’язку з реальністю. Замкнув на собі всі важливі державні рішення і кадрові призначення. І у фіналі мінімізував шанси Зеленського вдруге стати президентом країни.

Звільнення Єрмака змушує ще раз згадати про те, що влада не вічна. Але це кадрове рішення президента ухвалене передусім під тиском зовнішніх обставин. Якби не корупційний скандал і плівки Міндіча, Єрмак майже напевно зберіг би за собою посаду глави Офісу президента. Такі обставини змушують до обережних прогнозів щодо майбутнього. Зміни на політичному ландшафті країни, безумовно, будуть. І все ж немає підстав вважати, що усунення Єрмака стане поштовхом до цілісного перезавантаження системи влади. Зміняться певні кадри. Будуть нові призначення і нові відставки. Можливо, Офіс президента послабить свій контроль над урядом і парламентом. Але чи зміняться правила гри? Чи покращиться якість управління державою? Чи будуть ухвалюватися мудрі і правильні рішення, необхідні для виживання країни? Щоб це сталося, владі спочатку варто визнати власні помилки і взяти відповідальність на себе.