Львів осиротів… Осиротіла вся Україна. Для мене Іван Вакарчук – уособлення ідеалу професора, науковця. Ми дякуємо йому за зовнішнє незалежне оцінювання. Він був одним із основних його архітекторів, який запровадив цей антикорупційний крок, що змінив усю освітню систему.
Пригадую, вперше дізнався про Івана Вакарчука як про дуже доброго професора, викладача, патріота, коли наше Студентське братство включилося до виборів ректора Львівського національного університету. Тоді ЛНУ очолював комуніст Чугайов, і усі студентські братства міста (Національного університету, Торговельно-економічного інституту, Політехніки) взялися активно агітувати за Івана Вакарчука в самому університеті та по цілому Львову, бо це був злам старої комуністичної криги в університетському правлінні. Гордий з того, що ми тоді взяли активну участь і допомогли студентам та працівникам Університету обрати таку гідну людину на посаду ректора.
Ми всі дуже сумуємо.
Попросив своїх друзів, які були лідерами студентських братств на початку 90-х у Львові, коли обирали ректором Івана Вакарчука, поділитися спогадами про цього Великого Львів’янина та Українця.
Андрій Салюк, голова Студентського братства Львівської Політехніки (1990-1991)
Пригадую такий випадок. Свого часу досліджував каплицю Боїмів і ми поставили риштування всередині аж до самого куполу, працювали весь день. Десь о 8 вечора виходжу, закриваю каплицю і дивлюся – Іван Вакарчук іде. Ми привіталися, він запитав, чому я так пізно затримався. Кажу: “Маю тут риштування, поставили, щоби дослідити. Заходьте, другої такої нагоди, аби то все побачити, вже не буде”. І ми полізли, ще півтори години лазили по тих риштуваннях: він розглядав, цікавився усіма деталями, сюжетами, розпитував, я йому розповідав. Як людина інтелігентна, він розумів, що таке мистецтво і в чому його цінність. Іван Вакарчук був статечним професором і водночас таким відкритим.
Світлий і дуже людяний! Він любив людей і науку! Відкритий у розмові до нових думок та ідей, без огляду на статус особи, яка ці ідеї висловлює. Як Ректор, він надзвичайно високо цінував силу студентської активності і боляче сприймав студентську байдужість. Іван Вакарчук хотів розвитку суспільства, але системного, глобального! Тихий і врівноважений, він спокійно і системно міняв цей світ до кращого!
Андрій Паляниця, голова Студентського братства Львівського національного університету ім. І. Франка (1991-1992)
Він був першим провідником змін у Львівському університеті, першим демократично вибраним ректором, реформами якого ми пишалися і пишаємося. Він був чесним, працьовитим і старався впроваджувати зміни, які випередили свій час. Я мав честь співпрацювати з ним і пізніше, коли він обіймав посаду міністра освіти. Він був ключовою людиною, кому ми завдячуємо впровадженням ЗНО та руйнацією тотальної корупції при поступленні у вищі навчальні заклади. Щирі співчуття його родині та близьким. Вічна пам’ять.
Аскольд Сандурський, голова Студентського братства Львівського національного університету ім. І. Франка, голова Колегії студентів Вченої Ради університету (1992-1993)
Відійшла у Вічність не просто людина, а ціла епоха. Інтелігент, який у революційні часи розпаду імперії думав як творити те про що мріємо, а не руйнувати, те що ненавидимо. Професор Вакарчук мав унікальний талант інтуїтивно розпізнавати людей, з якими вартує мати справу. Такої особистості вже не буде, та впевнений що він мав час виховати цілу плеяду Кращих.
Вічна Пам’ять!