Вулиці Львова почали освітлювати наприкінці XVIII століття. Перші ліхтарі заправляли лоєм або олією, потім нафтовими продуктами. А з поширенням електрифікації на початку XX ст. на вулицях міста масово почали з’являтися електричні ліхтарі. Дослідник вуличного освітлення Дмитро Мойсеєнко розповів про види ліхтарів Львова з другої половини XIX століття до початку незалежності. Він виявив щонайменше 229 історичних ліхтарів, кожен з яких має свою історичну цінність і потребує збереження. Свої авторські дослідження він презентував під час зустрічі в межах проєкту «Кава на Професорській».
Перші ліхтарі у Львові почали з’являтися у кінці XVIII ст. Ємність всередині наповнювали лоєм або олією, і кожного вечора ліхтарники вилазили драбиною запалювати гніт. Завдяки видобутку нафти у Бориславі, в середині ХІХ століття вулиці міста вже освітлювали нафтовими ліхтарями. Приблизно тоді ж з’являється і газове освітлення. Німецьке товариство збудувало у місті газівню, її продуктом освітлювали вулиці. Газові ліхтарі були з трубкою підведення газу та вентилем для перекривання доступу у плафон. Таке освітлення давало блакитне сяйво.
Характерною рисою газових ліхтарів є типова чавунна опора і декоративний кронштейн на один світильник, розповідає Дмитро Мойсеєнко. Опори всюди були однакові, а кронштейни відрізнялися. Це могла бути або звичайна дуга без жодного декору, або декорована рослинними орнаментами.
Ліхтарі на площі Ринок первісно були газовими, які згодом адаптували під електричні, а ще пізніше у них замінили самі світильники. Такі ліхтарі були перед Галицьким сеймом (сучасним головним корпусом ЛНУ) і на площі Галицькій. До газових ліхтарів підставляли драбинку, працівник піднімався на неї і за допомогою вогню запалював ці світильники, до яких подавався газ.
Перша у Львові променада електричних ліхтарів з’явилася на теперішньому проспекті Свободи у 1908 році. Вона тягнулася від вулиці Городоцької до площі Соборної. Перші електричні ліхтарі були на електричних дугових лампах. За Австрії ці ліхтарі називались Bischofsstab, що перекладається як посох єпископа за схожістю вигляду.
«Ці ліхтарі були дуже потужними і потребували окремої лінії під кожен ліхтар. Одна лампочка мала напругу орієнтовно 300 вольт», – розповідає Дмитро Мойсеєнко.
Чавунний 14-метровий ліхтар був оздоблений у стилі сецесії. Місця зварювання приховували декоративні накладки, а встановлені кронштейни дозволяли тримати контактну мережу трамвая. Завдяки унікальній можливості ліхтаря світильники могли опускатися: спеціальний працівник міських електричних закладів відкривав дверцята у п’єдесталі ліхтаря і завдяки лебідці опускав світильник для заміни лампочки. Таке рішення було функціональне, оскільки історично перші електричні лампочки потребували частої заміни – вони мали вугільний електрод всередині.
Найбільш оздоблені віденські ліхтарі до сьогодні збережені у Львові на проспекті Свободи. За підрахунками дослідника, з 1908 до 1945 року у Львові існувало щонайменше 130 ліхтарів висотою 14 м у межах сучасного історичного ареалу. Вони освітлювали найбільш важливі і культові місця Львова – храми, Личаківський цвинтар, центральний проспект, вокзал, перехрестя або магістральні дороги.
Унікальними дослідник називає два ліхтарі біля Оперного театру, які поставили через півроку після його побудови, оскільки вони єдині не на чавунній опорі, а на кам’яній. Ще один ексклюзив стояв біля залізничного вокзалу. Тамтешні ліхтарі були вищими ніж ті, що в центрі, їх було тільки чотири і вони проіснували до 1960-х років.
«Я проводив паралелі з іншими містами Європи і мені не вдалося знайти нічого навіть наближено схожого до цих об’єктів. Вони мали декорований п’єдестал на чотири ніжки, оздоблений в сецесійному стилі, високу чавунну щоглу опори і зверху корону на два світильника з підведенням зовнішнього електроживлення», – описує втрати Дмитро Мойсеєнко.
Із тих історичних ліхтарів, що досі стоять на вулицях Львова, автентичним у них є лише п’єдестал. Свою функцію досі виконують 39 п’єдесталів історичних ліхтарів, близько 10 з проспекту Свободи зараз зберігаються на складах ЛКП «Львівсвітло» і чекають на відновлення.
У радянський час після прокладання тролейбусної лінії на проспекті Свободи і площі Міцкевича в ліхтарів замінили опори і самі світильники, так з’явилися своєрідні бурульки. Але вони простояли декілька років і впали через свою вагу.
Цікавою знахідкою Дмитро Мойсеєнко називає випадково віднайдений п’єдестал біля палацу культури «Райдуга» на Підзамчі (вул. Богдана Хмельницького, 114) – в кілометрах від місця, де він стояв раніше. Він дивним чином там опинився і виконує функції такого собі ліхтаря – там зараз стоїть прожектор.
Ліхтарі перед головним корпусом Львівської політехніки є цінними зразками чавунних ліхтарів, які постали в той же рік, що і головний корпус. Щоправда, історично в них був ще п’ятий світильник, який нині втрачений. Два ліхтарі вілли Франца (вілла гіпсових королів) на вулиці Коновальця також є частиною ансамблю будівлі і встановлені в той же період, коли й будівля. Їх виготовили на віденській фірмі Філіпа Вагнера, як і два ліхтарі перед палацом Потоцьких.
Опора, яка збереглася на території Львівської пиварні, виконувала рекламну функцію, тобто первісно це був декор, а не освітлення. Сама його форма повторює колишній логотип львівської пивоварні – якір, розповідає дослідник.
До історичного освітлення Дмитро Мойсеєнко зараховує і ліхтарі Ігоря Іваченка кінця 1980-х років зі «стометрівки».
На сьогодні немає жодного історичного креслення давніх ліхтарів, яких у Львові збережено щонайменше 229, окрім об’єктів з парку Франка. Втім, кожен з них має свою історичну цінність і потребує збереження.
Ілюстрації – з сайту «Фотографії сторого Львова» та презентації Дмитра Мойсеєнка