Державний архів Львівської області оцифровує і викладає онлайн давні документи, серед яких архітектурні креслення та плани старих будинків викликають чи не найбільше зацікавлення у львів’ян. Дослідниця історії архітектури Ольга Заречнюк прочитала у Центрі міської історії лекцію «Габсбурзький Львів крізь історію будинків. Архітектура і сцени з життя міста». Вона опрацювала доступні джерела та проаналізувала не тільки авторів і замовників будинків, але й знайшла цікаві факти з бюрократичної кореспонденції. Дослідниця зазначає, що при уважному опрацюванні можна скласти біографії багатьох будинків, розглядати їх як мікроісторії, через які відкривається унікальна перспектива на історію та світ.
З документації Львова часів Австро-Угорської імперії можна більше дізнатися, як розросталося та розбудовувалося місто, як покращувався комфорт житла. Трапляються у старих паперах і казусні історії, сварки з чиновниками, конфлікти між сусідами, власниками та орендарями, штрафи за порушення. Словом, все те, що відбувається у будь-якому місті у всі часи.
Як розросталося місто
За розвитком Львова цікаво спостерігати, хронологічно відстежуючи давні документи. Розширення міста в кінці ХІХ століття супроводжувалося появою щільної поверхової забудови на місці вілл та садів, що не завжди подобалося сучасникам. У період Австро-Угорської імперії зникла і міська річка Полтва: через неналежний екологічний стан її опустили в каналізацію. Зараз маршрутом її русла проїжджає транспорт на проспектах Свободи та Чорновола. Цікавими є схеми вже втрачених будинків на березі Полтви, яку сьогодні можна побачити лише на схемах.
Креслення показують, як перебудовувались будинки, як змінювались вілли, розросталося місто і поглинало довколишні села. Є серед давньої документації також і нереалізовані проєкти.
«Є нереалізований проєкт площі Митної (тоді – Цлова). Її зробили зовсім по-іншому. В архівних справах нерідко можемо зустріти щось, що ніколи до будівництва, до реалізації не дійшло», – зазначає Ольга Заречнюк.
Можна простежити також розбудову вулиць. Наприклад, Богомольця колись називалася Асника і з’явилася вона на початку ХХ століття, її розбудувало архітектурне бюро Івана Левинського. Раніше там були фортифікації, вона займала один бастіон, що фіксує найдавніша збережена карта Львова 1766 року. У документах є згадки, що рельєф бастіону зберігся до ХХ століття. Можна побачити, як вулиці тільки з’являються, але ще немає забудови.
Додатковим джерелом є старі фотографії. Світлина відтворює будинок №1 на Богомольця, якого вже не існує, поруч з площею Соборною. Сусідня Пекарська на світлинах вже забудована, але там зафіксовано будинок, який зносять або будують. Є ще шпиль даху, якого вже немає, видно певні написи на фасаді, жалюзі у вікні, деталі вуличної інфраструктури та стару бруківку. Дослідниці вдалося відшукати крихти інформації про власника будинку на вул. Богомольця (Асника), 6, в якому працює Центр міської історії.
«Будинок збудували для Леона Штаубера. Ми це знали з архівної справи, але поняття не мали хто він. Було зазначено “підприємець”, але це все. Cтарі газети допомогли знайти цю історію. Це єврейська родина, яка, напевно, як і всі, була обмежена тим, де вони могли мешкати. Найімовірніше, вони проживали в традиційній єврейській дільниці за оперним театром. Або, може, в центрі міста, на вулиці Староєврейській чи Федорова. Леон Штаубер мав кравецький бізнес. На початку ХХ століття він продавав дорогий, елегантний, брендовий одяг і став дуже успішним. Леон Штаубер переїхав з родинного будинку у свій власний на вул. Асника, дуже сучасний, з електрикою, санвузлами і всім, чим треба», – розповідає Ольга Заречнюк.
Еволюція будинків
Ольга Заречнюк показує, як на основі архівних документів можна створити біографію будинку і земельної ділянки, що на ній відбувалося, коли щось з’являлося і зникало, як змінилося. Для прикладу взяла будинок на вулиці Охронек (Кониського), 8. Сьогодні на тому місці стоїть будівля школи.
«Це була така неокласицистична невеличка будівля з чотирма колонами, садочком. І це вже не перший стан вілли. Спочатку в неї не було веж на кутах, їх пізніше додали, але це перший документ, який ми маємо. Але вона змінюється. Ось на наступному зображенні ми вже бачимо, що змінився дах, обрамлення вікон, нові комини і вежі теж трохи помінялися. Потім її перебудовують в необароковому стилі, додають їй більше різноманітних прикрас. Тобто змінюється час, змінюються власники, і вони дуже часто хочуть щось міняти. І якраз завдяки цим архівним справам ми можемо це все побачити, зібрати докупи, проаналізувати, що там відбувалося», – показує еволюцію будинку Ольга Заречнюк.
Другий приклад дослідниця наводить з вулиці Княгині Ольги.
«Переглядаючи справи ДАЛО, я наткнулася на таку прекрасну віллу на Вулецькій дорозі, 42. Вона вже не існує, на жаль. І я одразу зауважила, хто є її власником – адвокат Бруно Покорний, він жив на вул. Академічній, 21 (проспект Шевченка). У 1934 році цей чоловік разом з дружиною придбали ділянку на теперішній вулиці Княгині Ольги. На місці старого простенького будиночка, який там стояв, збудували дуже розкішну віллу. Архітектором був відомий Фердинанд Касслер. Напевно, Покорний на вулиці Академічній виглядав з вікна і йому дуже подобався будинок Шпрехера авторства того ж Касслера. На кресленні видно великі підвали – окремо на фрукти, овочі, вина», – розповідає дослідниця.
Цієї модерністичної вілли вже немає. Найімовірніше, в радянський час, коли вулицю розширювали, її знесли.
Модернізація житла
Говорячи про модернізацію, треба брати до уваги індустріалізацію, те, що люди більше прагнули до індивідуалізму і комфорту, наголошує Ольга Заречнюк. Приклад – з вулиці Франка.
Будинок на вул. Стрийській, 11 (тепер – Франка, 41) на березі Полтви у 1879 році купив Йоссель чи Йозеф Цукерберг. Туди він перебрався з вулиці Божничої (тепер – Сянська). І міська влада висуває йому претензії у недотриманні вимог.
«Вони змушували його перемурувати туалет. Висота кімнат не становила навіть 2,5 м, коли за будівельними нормами мало бути мінімум 2,85. Стелі провисли, конструкція даху спорохнявіла, стіни зволожені. Він покрив увесь дах одноповерхового будинку ґонтом, а довкола вже стояли триповерхові, це становило пожежну небезпеку. Тому всіх заохочували замінювати дерев’яний ґонт на металеві покрівлі. Цей дім кваліфікувався радше до виселення, а не до реновації», – розповідає архітекторка.
Натомість власник Цукерберг всіляко виправдовувався: що майстри працювали в час його відсутності, що в нього немає грошей на заміну. Висоту стель пояснював старістю будинку і попередніми нормами, які таке ще дозволяли. А ще він казав, що будинок заселений найбіднішим класом людей і їхнім потребам він відповідає. Тому ремонт там непотрібний. Проте міська влада так не вважала, службовці мали дуже чітке уявлення, що ту всю околицю, в якій, зокрема, мав власність і пан Цукерберг, треба переробити, щоб всюди були однакові модерні поверхові будинки. Зрештою, у Цукерберга цю власність вилучили, а на цьому місці успішний підприємець Шимон Фрей з кращими фінансовими можливостями збудував триповерховий будинок, який стоїть і до сьогодні.
Приєднання передмість
Малодослідженою є архітектура передмість. Там було багато скромних будиночків.
«Якщо ми говоримо про чиншеві кам’яниці з трьома-п’ятьма кімнатами, салонами, ваннами, туалетами у центрі міста, то на передмістях був поширений план, коли помешкання складалося з кухні і кімнати», – продовжує розповідь Ольга Заречнюк.
Наприклад, в одному будинку було п’ять квартир, але кожен зі своїм входом і туалетом (т. зв. «виходок»), які облаштовували окремо від квартири.
Дослідниця зазначає, що у самому Львові були різні будівельні норми. А коли у XX столітті до міста приєднали довколишні села, як Знесіння, Голоско, Кульпарків, Сигнівка та інші, їхні норми були зовсім інакші. І тоді виникало багато проблем. У 1930-х роках на власників тамтешніх будинків складали протоколи за відсутність проєкту чи порушення вимог. З цих документів також можна дізнатися про звичайних львів’ян, які не дуже потрапляли в міську історію: де, коли він народився, звідки походить, ким працює.
«Наприклад, на Знесінні, на вулиці Поперечній (тепер це Ковельська) мешкав Юзеф Єзерський. І там біля заводу, який виробляв фарби, він збудував невеличкий будиночок з однією кімнатою. Йому сказали, що він зробив це недобре. Він написав, що вину визнає і твердить, що “майстер муляр його поінформував, що такий барак можна побудувати без дозволу магістрату”», – цитує сторічний документ Ольга Заречнюк.
Одвічні скарги обурених мешканців
Цікавою є тогочасна документація і кореспонденція, пов’язана з будівництвом чи утриманням будинків. З цих різноманітних документів, скарг, обговорень, можемо дізнатися, що відбувалося всередині будинку, який у них був інтер’єр, чим вони користувалися. Наприклад, Ольга Заречнюк цитує скаргу професора гімназії Юзефа Осостовича на власницю будинку на вулиці Зіморовича (Дудаєва), 14 Леонтину Мазуркевич, яка не хоче замінити старе опалення.
«Мешканець, професор гімназії, живе в чотирикімнатній квартирі і скаржиться на власницю будинку, що у нього у ванній нещільна підлога, все поламане. Натомість сама власниця каже, що той ніколи не хоче платити за помешкання, орендну плату боргує і постійно має якісь до неї претензії. Ходили з ним в суд не раз і це вже не справа будівельного уряду. А мати ванну в помешканні взагалі необов’язково, вважає власниця», – розповідає дослідниця.
Як бачимо, міські проблеми у всі століття практично однакові. Проте з історичних джерел ми можемо відтворити багато різних історій конкретних мешканців Львова, що ще детальніше дасть уявлення про життя в минулі епохи.