34 кілометри документів

Всі події нашого сьогодення з роками стають історією. Народження, навчання, робота, одруження, видатні події в житті перетворюються в документи, а через багато десятиліть стають цінним архівом. Кожна сім’я збирає власну родинну картотеку, щоб пам’ятати про тяглість поколінь. А загальноміські і державні справи фіксують архівні установи.

Журналістка ZAXID.NET побувала у місці, яке береже колективну пам’ять Львова – особисті історії і міські події. Архів Львівської області перший в Україні серед обласних починає оцифровувати документи і викладати їх у відкритий доступ.

Перший серед обласних

Від 1939 року архів Львівської області працює у колишньому королівському арсеналі на вулиці Підвальній. Середньовічні склепіння дуже пасують до історичного сховища, яке тут зберігається.

У невеличкій кімнатці зібралися працівники архіву з різних відділів. Більшу частину будівлі ремонтують, тому їм доводиться тимчасово тіснитися у кількох приміщеннях на першому поверсі. Зазвичай вони відповідають за різні ділянки роботи, а нині їх об’єднує спільна справа – оцифрування документів. Хтось сканує, хтось опрацьовує зображення, інші роблять детальний опис документа, завантажують його в комп’ютер, а відтак – викладають на сайті.

Сканери для архіву закупила ЛОВА та благодійники

Найдавніші документи тут – періоду Австро-Угорської імперії. А в Центральному історичному архіві, що на площі Соборній, є фоліанти-ровесники Львова, вони датуються XIII ст.

«До 1939 року це був один архів, після війни їх розділили. В Державному архіві Львівської області (ДАЛО) є також документація міжвоєнного періоду, німецької окупації, радянська і часів незалежності. Вони стосуються не тільки Львівської області. Тут є циркуляри з Відня, копії з Краківського воєводства. Тобто йшло листування, якісь вказівки розсилали на всі регіони імперії. Наш архів є одним з найбільших в Україні і в Європі», – розповідає заступниця директорки Галина Кордіяка.

ДАЛО оцифровує документи, яких тут чимало – 2 млн 700 тисяч. Є два читальні зали – на Підвальній та на вул. Професора Буйка, де є вісім сховищ на 10 поверхів, але зараз вони не працюють через ремонт.

Архів розташований у давній будівлі королівського арсеналу

«34,5 км документів, – гордо каже директорка архіву Ірина Мартенс. – Це як відстань звідси до Городка. Це документи, якими оперує наш архів, за якими до нас звертаються дослідники. В середньому на рік надходить від семи до десяти тисяч заяв, на які надаємо відповідь».

Оцифровують насамперед ті документи, якими найбільше цікавляться читачі. Найзатребуванішими є списки репресованих, інформація з РАЦСів, львівського магістрату та плани будівель. Окремим міжнародним проектом є оцифрування документів університету Яна Казимира у Львові (тепер – ЛНУ ім. Франка), спільно з Вроцлавським університетом.

Роман Бойко у сховищі з документами Казимирівського університету

«Щомісячно ми завантажуємо на сайт 20-25 тисяч сканкопій. Працюємо над цим вже два роки. У 2023 році перевели в цифровий формат 344 описів фондів архіву, 267 тисяч цифрових копій. Це є 6261 одиниця зберігання», – підраховує кількість оцифрованих документів заступник директорки Роман Бойко.

Труднощі перекладу

Оцифрування справ починається з опрацювання їхніх описів. Документи німецькою чи польською мовами у радянські часи перекладали російською, тепер все переводять на українську. А попри це ще й виправляють помилки.

«Всі особові справи треба перенести в електронний документ. Що пропущене – дописати від руки. Дуже часто в радянський період робили помилки з перекладами, погано транслітерували прізвища. Деколи не просто помилилися з іменем, а з чоловіка зробили жінку чи навпаки», – розповідає Володимир Зілінський, який займається описами документів.

Російський переклад документів на відкриття закладу харчування, виданих у міжвоєнний період Хаіму Туртельтаубу

Після створених описів починають сканувати документи.

Метрики і плани забудови з магістрату

Метричні книги до 1939 року зберігає Центральний історичний архів. А від 1940 року – ДАЛО. Ці документи допомагають у генеалогічних дослідженнях, тому на них є великий попит. Відповідно, їх почали оцифровувати найперше – це справи про народження, смерть, шлюб.

Свідоцтво про народження дитини із зазначенням професії батьків

Довоєнні метрики містили інформацію не лише про прізвища, вік батька і матері, але й їхню національність та професії (тут можна зустріти такі, як моднярка – модистка, кравчиня; монтер вічних пер – виробник авторучок; пекар; домогосподарка; лякерник – лакувальник) і скільки часу батьки зареєстровані в цій місцевості.

Ірина Мартенс зазначає, що дуже затребуваними є документи львівського магістрату періоду міжвоєння, бо вони містять плани забудови. Валерія Коваль саме упорядковує цей фонд і сканує карту забудови вул. Бляхарської (тепер – Федорова) 1903 року.

Для оцифрування широкоформатних планів будинків є спеціальний сканер

Німецька окупація і смертний список

Досить повно у львівському архіві представлений період німецької окупації (1941-1944). Галина Кордіяка розповідає, що представник Берлінського архіву був вражений цією збіркою, адже думав, що такий фонд зібраний лише у них.

Заступниця директорки показує записи німецького суду у Львові з вироками. Кримінальні справи цього суду стосувалися не лише вбивств, зґвалтувань чи крадіжок, але й приналежності до націоналістичних організацій – українських чи польських. Справи репресованих, засуджених за політичними статтями 54.1а і 54.2, стосуються діяльності ОУН, УПА, польської Армії Крайової.

Тут є багато матеріалу для істориків, які вивчають тему Голокосту, шукають Праведників народів світу. Є судові справи зі смертними вироками місцевим мирним мешканцям, які переховували євреїв у період окупації, є смертні вироки євреям, які втекли з гетто.

Оголошення про повішання українців під час німецької окупації

«У тому фонді навіть є афіша про виконання кари смерті через повішення. І там написано, кого засудили (включно з дівочими прізвищами жінок) за переховування євреїв, за приналежність до української націоналістичної організації. Цю афішу розвішали по Львову у 1943 році. Є справи з 1939 року, коли почалася Друга світова війна. У Польщі вже була німецька окупація, євреї тікали сюди, надіялися тут перебути в безпеці. А тут їх ловили, судили і відправляли в Сибір за нелегальний перехід кордону», – розповідає Галина Кордіяка.

Десять років таборів за тризуб

В Україні є загальнодержавний проект «Український мартиролог», куди виставляють кримінальні справи НКВС зі всіх архівів України. Там є доволі велика кількість справ, відомі прізвища. Кожну конкретну людину, засуджену за політичними статтями, можна знайти за пошуком.

До 1999 року кримінальні справи НКВС щодо репресованих за політичними статтями зберігалися в СБУ. Тепер їх передали в архів і доступ до них відкрили. Зараз люди часто цікавляться долею своїх родичів, які померли в таборах.

Галина Кордіяка показує справу Ігоря Чепіля 1928 року народження з Дрогобича, якому присудили десять років табору за «пособничество участникам антисоветской банды украинских националистов…», а фактично – за те, що у нього знайшли хустинку з вишитим тризубом.

Хустинка з тризубом, за яку її власнику присудили десять років заслання

«Це є постанова на арешт, процесуальна справа, ордер, виписка протоколу обшуку, опис майна і протоколи допитів. Є анкета арештованого: де він народився, національність, ким він працював. 1949 рік, тоді вже масово пішли репресії. У висновку написали: “1947 року встановив тісні зв’язки з бандитами УПА”. Дали десять років у виправному трудовому таборі Жезказган (Казахстан)», – зачитує документи Галина Кордіяка.

Заступник директорки Роман Бойко додає: людям переважно давали 5 чи 10 років таборів, і вони там пропадали за рік. Їх там просто знищували.

У 1956-му, після смерті Сталіна, вийшла постанова Пленуму ЦК КПРС, тоді всіх засуджених за політичними статтями випускали. А реабілітували їх аж після 1991 року.

Вирок мешканцю Дрогобиччини

«Ігоря Чепіля звільнили у 1956-му. Відбув у таборах 7 років 6 місяців. Коли його реабілітовували у 1996 році, дали запит на прописку, на яку адресне бюро відповіло, що він у них не числиться. Відомості про репресованого Чепеля і його родичів не встановлено. Родичів, найімовірніше, вивезли на спецпоселення. Станом на 1996 рік їх в тому селі вже не було», – каже архіваріуска.

Документування війни

Зараз ДАЛО формує новітній фонд з документування теперішньої російсько-української війни. Для цього запрошують зголоситися усіх, хто має будь-який досвід, пережив окупацію чи інші події, пов’язані з війною, дати свідчення. Насамперед йдеться про переселенців.

«Ми зараз збираємо будь-які матеріали – надану допомогу, свідчення людей, які пережили окупацію, документи, навіть кусочки ракети. Люди самі приходять і начитують, приносять різні матеріали. Ми все упорядкуємо у фонд. Загалом у нас вже дуже багато спогадів, як пережили початок війни переселенці. Це бомбардування і різні страшні події», – каже Роман Бойко. Хоча додає, що не всі хочуть таке згадувати, а іноді й бояться, бо треба надати персональні дані.

Де шукати документи

Усі оцифровані документи архів Львівської області завантажує на сайт, де їх можна переглянути 24/7. Там є перелік фондів за часовим відрізком. Вибравши відповідний розділ, у пошук можна ввести як прізвища, так і населені пункти. Чим точніші дані, тим звужується пошук. Є пошук по вже оцифрованих справах, а є пошук фондів за номерами. За ним можна замовити документ в архіві, якщо він ще не відсканований.

Фасад будівлі, де міститься архів Львівської області

Керівництво архіву наголошує, що робота над оцифруванням триває, на сайті є лише частина документів. Ті, яких ще немає, можна отримати у читальному залі. Інформацію про те, які документи зберігаються в архіві, можна дізнатися у столі довідок телефоном, поштою чи електронною поштою. Окремі довідки платні.