Ця історія - одна із тисяч історій, яких довелось почути/побачити українцям впродовж останніх місяців. Рядовий солдат рятує командира і цілим повертається додому. Нічого кіношного, нічого вигаданого і нічого героїчного, на думку самого героя, у цій історії нема.
Усе було би так, якби це не був боксер і член Олімпійської збірної України, спортивні досягнення якого легко могли б дозволити хлопцю залишатися у мирному Києві і не дражнити ворожі «Гради» під східними кордонами України. Однак піти на фронт - це був свідомий вибір 21-річного спортсмена, якому пощастило з пекла війни повернутися неушкодженим додому. Про це та більше боксер Артем Усик розповів кореспонденту ZAXID.NET.
«До поїздки в зону АТО думав, що знаю про війну все»
Наразі серед трофеїв молодого боксера-важковаговика - титул чемпіона Києва і призові місця на чемпіонаті України. Артем вдало поєднує службу за контрактом у Національній гвардії, боксерські тренування і навчання у Національній академії внутрішніх справ.
«Служу 2,5 роки на контракті у першій бригаді оперативного призначення Національної гвардії України. Усі з нашої бригади добровільно зголосилися поїхати в зону АТО. Я теж поїхав добровільно. Особисто мені не було страшно, більше переживали сім'я і тренер Віктор Андрійович. Я спокійно ставлюся до бойових дій і до того, що може статися. З нервами в мене порядку - це війна», - розповідає боксер.
У зоні АТО Артем провів три тижні. На запитання, скільки потрібно було часу на реабілітацію, лиш здивовано піднімає брови: «Я навіть над цим не задумувався. Я знав, куди їду, тому особливого стресу не відчував. Важко дивитись, як ранять твоїх товаришів, однак там немає часу на роздуми і паніку. Потрібно бути завжди зібраним і готовим до всього. Хоча, чесно кажучи, до поїздки в зону АТО я думав, що знаю про війну все. Передивився багато відео, перечитав безліч репортажів ... а коли приїхав, то знав, що робити, однак відчуття зовсім інші. Людина, яка там не була, може уявляти, як там, але не може знати точно».
На фронт Артем поїхав разом із сином свого тренера Олегом Куліченком. Хлопці з дитинства дружать, разом займаються боксом і вдвох вирішили поїхати захищати свою країну. «Тренер хвилювався, звісно, - додає боксер, - адже ми їхали на фронт з його сином, однак він не міг нам заборонити. Віктор Андрійович неодноразово сам возив допомогу від благодійного фонду «Київ-Ринг» солдатам у зону АТО, сам ризикував своїм життям, тому знає, що це таке».
«В окопі три дні лежали, - додає тренер. - Хлопці ділилися зі мною і одягом, і їжею».
Участь у бойових діях боксера Артема Усика, чиє ім'я співзвучне з іменем іншого відомого українського боксера, привернула багато уваги. Після цього хлопця почали засипати подяками у соціальних мережах, а от мамі хлопця приходили не дуже позитивні відгуки. «Мама була в шоці, коли отримала лист з текстом «Как же ты воспитала карателя?». Однак ми на це не зважаємо», - додав хлопець.
Звичайний подвиг
Артем Усик родом із Кременчука, що на Полтавщині. Вдома - він місцева знаменитість. Коли приїхав вперше після АТО додому, люди підходили просто на вулицях і дякували. У Києві, додає хлопець, впізнають рідше.
Під час перебування у зоні бойових дій Артем врятував з-під вогню підполковника Нацгвардії, дружина якого саме зараз чекає на народження сина. Завдяки сміливості підопічного офіцер отримав своєчасну допомогу і уникнув ампутації ноги. Після цього подружжя пообіцяло назвати хлопчика на честь Артема.
«Ну як врятував? Я просто зробив, те що зробили б усі в цій ситуації. За метрів 5-7 від нас вибухнув снаряд, я не постраждав, а от мої побратими постраждали, тому довелося надавати допомогу. Це не героїзм. Я не кидався з гранатою під ворожий танк, я просто допоміг своїм раненим товаришам. Вчинив, як повинен був зробити. У мене була лише легка контузія», - зазначив Артем.
«Для цих хлопців - це звичайна справа, для цивільних такий вчинок - справжній героїзм. Там планка дуже завищена, - додає тренер. - Комбат у них взагалі красень. Коли хлопці потрапили у засідку, офіцери без жодних вагань приїхали на БТРі і забрали всю роту. До речі, до цього випадку комбата у роті недолюблювали, бо він вирізнявся суворістю і строгою дисципліною. А тут - всю роту врятував. Потім хлопці жартували, що це вони вперше настільки були раді бачити свого командира. Так і перевіряються люди», - додає тренер боксера.
«У нашій бригаді були хлопці зі всієї України - був шахтар з Донецька, були з Луганська, були із Західної України. Ніколи у нас навіть не виникало суперечки - ти східняк, а ти западенець. Як ми могли сваритися один з одним, коли у наступну хвилину мусили прикривати спини один одного? Коли хтось говорить, ой якою мовою ти розмовляєш... Та яка різниця? На передовій взагалі не розмовляють - там людина перевіряється вчинками. Ми були під Комсомольськом, під Маріуполем, часто змінювали локації, але більше не розповім - це не в моїй компетенції», - усміхається хлопець.
«Олімпійське золото - це не мрія, це ціль»
Для боксера Артема Усика спорт завжди був на першому місці, однак війна внесла свої корективи. Наразі головної ціллю спортсмена є золото Олімпійських ігор, але спочатку потрібно, аби в Україні настав мир. Життя на передовій не відповідає спортивному режиму, тому повернувшись додому, Артем втратив 6 кг і знову приступив до постійних тренувань.
«Я патріот своєї землі та свого народу. Це моя позиція. Я народився у цій країні, тут живу, я за Україну вже воював - як я можу не бути патріотом? Дивитись, як ворог приходить і забирає мою землю, я не буду. Ті, хто думає, що війни нема, бо вона не прийшла до них додому, дуже помиляються. Війна є тут і зараз. Я не хочу, аби моя сім'я жила в підвалі і ховалася від терористів. Я краще поїду туди і буду воювати», - заявив боксер.
Тренер хлопця додав, що змагань поки що немає, тому в принципі Артем ще може повернутися на схід.
«Як боксер - хочу виграти золото Олімпійських ігор, але для цього потрібно перемогти на чемпіонаті світу. Я поступово йду до своєї цілі, крок за кроком. Не знаю, чи встигну до Олімпіади в Ріо у 2016 році, але це як Бог дасть. Це не мрія, це моя ціль номер один - взяти олімпійську медаль», - наголосив Артем.
Боксеру всього лише 21 рік, він дуже перспективний, зазначає тренер Віктор Куліченко. У нічні клуби не ходить, не п'є, не курить. Улюблений відпочинок - активний відпочинок: без проблем пробіжить крос довжиною 35 км, або ж намотає добрячий кілометраж, поплававши у морі. Любить природу, подорожі. Про особисте життя воліє не говорити. Каже, що представить публіці лише офіційну дружину. З українських боксерів дружить з представниками збірної, а із зірковим однофамільцем Олександром Усиком знайомий, однак близько не товаришує.
«Клуби й алкоголь - це не моє. Деколи, після важких тренувань, я не розумів, навіщо так себе мучити. Але потім, після чергової перемоги, все знову ставало на свої місця. Спортсмени у будь-якому виді спорту завжди собі в чомусь відмовляють. Пам'ятаю, як я завжди ходив на тренування, коли інші діти у дворі безтурботно бавилися. Однак, сподіваюся, золота медаль Олімпіади стане хорошою винагородою за усі зусилля», - підсумував Артем Усик.