Львівський баскетбольний клуб знову залишився без головного тренера - днями керівництво БК «Політехніка-Галичина» звільнило 24-річного наставника Максима Фомічова. Причиною для звільнення стали безперервні поразки клубу у першому колі Суперліги.
Львівська команда, яка зі стартом сезону перебуває у непростому, а деколи й критичному стані, без зайвих міркувань розпрощалася з перспективним і дуже талановитим тренером. Чому? Баскетбольний оглядач Олександр Прошута пояснює у своєму матеріалі спеціально для ZAXID.NET.
Молодий, амбітний і дуже вимогливий
У перші місяці сезону української баскетбольної Суперліги Максим Фомічов був найбільш обговорюваною персоною чемпіонату. Подібну увагу до особи головного тренера «Політехніки» зумовили декілька факторів: молодість (Фомічову усього 24 роки), складна ситуація навколо львівського клубу, а також різке зниження загального рівня чемпіонату, що, в свою чергу, призвело до зниження глядацького інтересу. Занадто багато говорити про матчі умовної «Говерли» з умовним «Ферро» було не дуже цікаво, а лідери сезону грають між собою лише раз за коло. У цей же час, усім хотілося поспостерігати за тим, як 24-річний наставник буде вести себе в новій ситуації, як упорається з відверто слабкою командою, на скільки вистачить його та його керівників.
Цікавий бекграунд тренера львів'ян буквально змушував журналістів писати про нього оптимістичні колонки та робити масштабні інтерв'ю . «Наймолодший тренер Європи» – подібний статус гарантував інтерес. Хоча за деякий час виявилося, що Фомічов вже не є наймолодшим – латвійську «Єлгаву» очолив 23-річний Мартінс Гулбіс. Утім, Максим Юрійович завжди був досить відомим у певних колах, ще з часів його роботи асистентом тренера в БК «Донецьк», тому навряд чи варто дивуватися такому ажіотажу. В українському баскетболі таких ще не було: молодих, не за роками розумних, прозахідних у власних підходах до роботи, досить зухвалих, з тих, що не соромляться показувати себе світові як можна частіше. Кращої можливості засвітитися на вищому рівні, ніж цей сезон, вигадати неможливо. Дуже неоднозначний, але дуже цікавий хід львівського клубу.
В очах громадськості Фомічов виглядав камікадзе. Він ставав до роботи в найгіршій команді ліги, з незрозумілими перспективами і купою проблем. Хоча саме такий тренер максимально підходив команді без грошей та з слабким, молодим складом. Керівництво клубу як раз шукало такого: без великих запитів, але щоб не скиглив у складних умовах та чіплявся за свій шанс. «Що він зможе зробити з цією «Політехнікою?», – цікавилися експерти та вболівальники. Перші матчі давали певний оптимізм, але десь на третьому тижні сезону він вичерпався. За перше коло львів’яни суттєво змінили склад у бік посилення, але результат залишався незмінно поганим – лише одна перемога у десяти зустрічах.
Будемо відвертими: навіть свою єдину звитягу в матчі проти «Дніпро-Азота» «політехи» здобули через збіг обставин та жахливі помилки суперників у вирішальні хвилини. Власне, це «Азот» програв той матч, а не «Політехніка» виграла, що довели подальші матчі минулого тижня: дніпродзержинці здобули гостьову перемогу над «Говерлою», якій «Політехніка» поступилася із 23-очковою різницею, у той час як львів’яни зазнали нищівної поразки від «Дніпра» на власному майданчику.
Кулуарно багато говорили про надмірні навантаження, якими Фомічов намагався витягнути команду з функціональної ями – на одній із прес-конференцій тренер обмовився, що фізично його команда до сезону не готова взагалі. Вжиті заходи були занадто реанімаційними: то виснажливі, багатогодинні тренування вдома, то планування ранкових занять між двома іграми на виїзді (!). У якісь моменти гравці насилу бігли навіть під час ігор, хоча після перемоги тренер відзначив значне покращення фізичного стану своїх підлеглих.
Вище стелі не стрибнеш
З тактичної точки зору Фомічов хотів замахнутися на щось значне, не врахувавши специфіки своєї нової роботи. Він приїхав до Львова після роботи у двох російських грандах – УНІКСі та ЦСКА, де виступали справжні зірки європейського баскетболу з багатомільйонними контрактами. У «Політехніці» йому довелося працювати з молодими хлопцями без великого досвіду виступів у Суперлізі на провідних ролях. Фомічов міг піти достатньо надійним шляхом: грати дві-три комбінації в нападі та оперувати лише кількома варіаціями захисту. Головне в такому випадку – відпрацювати все до автоматизму. Цього зроблено не було.
Моментами «політехи» грали справді добре, але більшість їх атак завершувалася незрозумілими індивідуальними діями, що призводили до втрат м’яча. Складалося враження, що тренерські настанови є доволі складними для розуміння та виконання гравців. Команді дуже не вистачало «снайперів» - баскетболістів, здатних стабільно закинути декілька триочкових кидків за гру з гарним відсотком. Стабільного лідера в команді також не знайшлося. Працювати від захисту не виходило: побудова оборонного муру – процес кропіткий, за 40 днів це зробити важко, а тих спалахів гарної захисної гри, які мали місце, вистачало лише для того, щоб триматися проти більш сильних опонентів максимум 15-20 хвилин.
Ця «Політехніка» здатна була грати краще лише за однієї умови – наявності біля керма команди майстерного тренера з досвідом виступів на високому рівні, хоча б в плей-офф Суперліги. У міжсезоння поширювалося багато чуток, що львівську команду очолить екс-тренер БК «Донецьк» Валерій Плеханов. Спеціаліст такого рівня безумовно міг би покращити ситуацію. Але ні з Фомічовим, ні з іншими спеціалістами середньої кваліфікації львів'яни вище сьогоднішнього рівня не піднялися б. Так, можливо, здобули б не одну перемогу, а дві. Не програвали б «Будівельнику» та «Хіміку» з різницею в 40 очок. Хоча, з іншого боку, могли б закінчити перше коло взагалі без перемог ... Вище стелі не стрибнеш.
«Я не знаю причини відставки. Це рішення керівництва клубу стало для мене сюрпризом», – розповів Максим Фомічов у своєму останньому інтерв'ю. Виникає декілька запитань. Навіщо звільняти тренера, якщо 90% його потенційних наступників не покращать ситуації, а тренери дійсно високого рівня зараз до Львова не поїдуть за жодних обставин? Навіщо перед сезоном довіряти молодому і перспективному, щоб позбутися його за першої ліпшої нагоди? Навіщо знову навантажувати тренерською роботою спортивного директора клубу Кирила Погостінського, який і без того має безліч обов’язків? На всі ці запитання є одна, цілком логічна відповідь.
Тут і зараз
Рішення про відставку тренера з великою вірогідністю приймав особисто президент клубу Олександр Лазорко. Навряд чи це був Кирило Погостінський, який явно не в захваті від свого повернення на тренерський місток (минулого сезону Погостінський вже був змушений очолити команду після відставки серба Желько Лукаїча). Лазорко, як і всі очільники клубів Суперліги, – людина дуже амбітна, успішна у власній справі. Люди такої формації не звикли програвати ніде й ні в чому. Пасти задніх – не для них. Це стосується навіть дуже незначних моментів, не кажучи вже про місце клубу в турнірній таблиці. Наприклад, на початку сезону відразу декілька клубів Суперліги хотіли відмовитися від запрошення груп підтримки для роботи на матчах. Хтось з економії, хтось – з інших причин. Але як тільки з'ясувалося, що у всіх інших клубів чірлідери є, а в цих – ні, групи підтримки негайно повернули на арену.
Ви можете спитати: яке відношення танці й дівчата мають до тренерським відставок? У нашому випадку, доволі близьке. Якщо вже президент почав гру, він не може бути в ній останнім. Щонайменше, не може дозволяти іншим стабільно принижувати себе та своє дітище. Інакше як потім у вічі людям дивитися, як на матчах з'являтися? Перша особа клубу може навіть розуміти неминучість поразок й останнього місця в таблиці, але ілюзія руху повинна створюватися завжди. І нічого, що ця ілюзія найчастіше заміщує сам рух.
Саме амбіції і небажання бути боксерською грушею рухали керівниками львів'ян у цьому рішенні. Можливо, вони навіть не переставали вірити у 24-річного тренера, його талант і навички, хоча все ж таки навряд чи. Здається, боси очевидно перестали вірити в його здатність змінити ситуацію тут і зараз.
У баскетбольній Суперлізі принцип «тут і зараз» завжди був провідним, про довгострокову перспективу замислюються одиниці. Багато в чому, це пов'язано з невгамовними амбіціями тих самих президентів, які заради декількох перемог здатні змінити півскладу разом із тренером. Важко сказати, чи були такі перспективи у Максима Фомічова, але тут і зараз він не був готовим відповідати уявленням своїх керівників про людину, яка здатна змінити ситуацію. І нехай його потенційний наступник буде працювати ще гірше – «ми хоча б спробували щось змінити», будуть казати керівники «Політехніки».
Ми вже не дізнаємося, як події розвивалися б далі, але парадокс в тому, що Максим Фомічов жодним чином не виглядає переможеним. Це було зрозуміло ще на старті: навіть за найгіршого розвитку подій, він залишився б 24-річним тренером з досвідом роботи в європейських топ-клубах, вже з досвідом самостійної роботи. Його і так кинули під танки, потім ще й звільнили – звільненим наш люд співчуває завжди. Так, хизуватися Максимові Юрійовичу нічим, але пункт у резюме залишиться. Версії ж про те, як усе було насправді, Фомічов може розповісти свої – навряд чи в Європі читають українські ЗМІ. З урахуванням же кількості матеріалів у пресі, Фомічов виходить з цієї ситуації переможцем. Якщо зможе знайти собі стабільну роботу в респектабельному європейському клубі, так і поготів. Зараз же один з наймолодших тренерів Європи може трохи перепочити – баскетбольна праця в режимі нон-стоп здоров’я не додає.