Оскільки в Україні триває повномасштабна війна – то триває і воєнний стан. Раз не скасували воєнного стану – продовжується і загальна мобілізація. А оскільки продовжується мобілізація – значить, вітчизняний інформаційний простір регулярно заповнюють скандальні новини, пов’язані з таким трибуквеним явищем, як ТЦК.
Причому іноді ці новини з’являються досить-таки несподівано. Скажімо, у тих кримінальних історіях, які на перших погляд і не обіцяли нічого подібного. Наприклад, у мережі з’явилося відео, зняте в Одеському слідчому ізоляторі. На відео було видно, як у камері СІЗО одного з чоловіків примушували повзати по підлозі і носити в зубах капці. Питань немає – історія більш ніж неприємна, якщо не сказати гидка. Історія, яка не повинна відбуватися в цивілізованій демократичній країні, навіть у закладах пенітенціарної системи. Та на цьому відео історія не завершилася, а тільки розпочалася.
Бо надалі з’явилися нові факти, після появи яких історія заграла новими, яскравими і скандальними барвами. Можливо, ви бачили такий мем із малюнком, що зображує свінг-вечірку, де об’єктом сексуальних дій більшості учасників є один персонаж, про якого текст мему говорить: «Ситуація різко змінилася, коли стало відомо, що Імярек працює…» – і далі кожен додає закінчення фрази на власний смак. Так-от, ставлення до історії з капцями різко змінилося, коли стало відомо, по-перше, що цей чоловік, над яким так знущалися, – імовірно, працівник одного з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Одеської області.
Ставлення до військовослужбовців ТЦК в Україні зараз, м’яко кажучи, не дуже позитивне. Тож ця історія, таким от вражаючим чином, почала дещо змінювати це ставлення – все-таки навіть для тих, кого багато хто недолюблює чи взагалі терпіти не може, таке знущання і приниження виглядало справжнім перебором. Та тут з’явився ще один факт, точніше, припущення – причому оприлюднили його не десь на Привозі, а на офіційному сайті Державного бюро розслідування, яке і займається інцидентом в Одеському СІЗО.
Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleЦе припущення краще за все звучить канцелярською мовою оригіналу: «Водночас особа, яка, за наявною інформацією, могла бути потерпілим в одеському CІЗО, перебуває в слідчому ізоляторі за підозрою у вчиненні аналогічних злочинів щодо мобілізованих громадян». Для тих, хто не зрозумів – навіть на рівні ДБР існує припущення, що військовослужбовець ТЦК, якого в камері СІЗО змушували, як ту собаку, носити в зубах капці, сам підозрюється в подібних (а, можливо, і прямо таких, чому ні) знущаннях над іншими людьми.
Вражає, чи не так? А от мене в цій історії вразив не сам сюжет – вибачте, живу я довго, понад пів століття, застав ще радянські часи, нехай і в ранньо-, але все-таки дорослому віці, тож багато чого встиг почути і навіть побачити. Вразило мене одне слово. «Водночас». Цей прислівник прозвучав так, ніби в ДБР намагалися пояснити факт знущань, записаних на відео. Мовляв, це, звісно, жахливо і неприпустимо, але...
І от це мене вразило у всій історії найбільше. Тому що злочини і покарання за злочини не повинні містити жодних «але». Тобто в законодавстві існують, звісно, різні пом’якшувальні й обтяжувальні обставини, та все ж це не пояснення, які мало не межують із виправданням. Бо для злочину не може існувати виправдання. Не може бути жодних «але», коли сталося щось протизаконне. Не може з однієї простої причини – це «але» просто вбиває саму суть такого поняття, як Закон.
Згадайте історію з авіакатастрофою, що сталася над Боденським озером 1 липня 2002 року. Тоді через помилку диспетчера під час польоту зіткнулися два літаки, загинула 71 людина. А 72-га – той самий диспетчер Петер Нільсена – загинула за півтора року. Його, цього диспетчера, зарізав громадянин РФ Віталій Калоєв, у якого в тій авіакатастрофі загинули дружина і двоє дітей.
Так-от тоді багато де – а в Росії фактично на офіційному рівні – прозвучало це «але». Яке фактично легалізувало цю кровну помсту, яка не є, не може бути нормою в цивілізованому світі. Що б там не сталося. Калоєв, до речі, був достроково звільнений, а після повернення до Росії його не просто тепло зустріли земляки, він навіть отримав пост заступника міністра в рідній Північній Осетії.
Та для Росії, як ми побачили згодом, це «але», цей примат справедливості над законом, у деяких регіонах ніколи й нікуди не зникав. В Україні ж ситуація до останнього часу була інакшою. Ми з горем пополам все-таки вибрьохувалися із постсовкового безправ’я в західний цивілізований світ. Але почалася повномасштабна війна, а з нею – загальна мобілізація…
…І українське суспільство спочатку з радістю і навіть захватом підтримувало, м’яко кажучи, не дуже законні рішення про використання мобілізації як засобу для покарання тих чи інших злочинців – скажімо, якихось дрібних корупціонерів. Згадайте, любий читачу/читачко, чи ви самі не казали, читаючи ту чи іншу новину про затриманого хабарника: «На фронт його, анцибола такого»?
Ішов час. Цю гру в системі ТЦК підхопили настільки охоче, що процес уже перестав подобатися громадянам. Ба більше, вони почали ненавидіти і боятися уже не стільки російських окупантів чи власних корупціонерів, а саме ТЦКшників. І коли почали з’являтися новини про напади на представників центрів комплектування – багато хто реагував уже в стилі «Так їм і треба, недолюдкам!» Хіба ні, любий читачу?
І навіть на цю огидну новину про капці в одеському СІЗО багато хто відреагував саме так. Чому ж так сталося? Та тому, що люди, суспільство – та й влада (і навіть опозиція), чого там гріха таїти, у цьому нам, українцям, активно допомагала – підмінили поняття закону тією самою справедливістю. Яка, як відомо, у кожного своя, у кожного може бути іншою, але й змінюватися з часом та обставинами.
Тож сталося так, що спочатку дії представників ТЦК сприймалися на ура і підтримувалися, а потім чи не з того самого ТЦКшника, якому ще кілька років тому мало не аплодували, уже відверто сміялися, радіючи такому його приниженню.
І це насправді дуже поганий сигнал. Сигнал про те, що запит на закон в українському суспільстві якщо не відсутній, то точно на дуже низькому рівні. А коли люди відмовляються від закону на користь «справедливості» (яку, вибачте за тавтологію, тут якраз і справедливо взяти у лапки) – ніхто не дасть вам гарантії, що завтра з якоїсь причини, неважливо навіть якої, капці не опиняться в зубах у вас. А ви не опинитеся у СІЗО. Бо воно працює саме так. І саме для того, щоб воно не працювало, колись давно і придумали систему законів, від якої у нас з такою легкістю багато хто відмовився заради чи то ситуативної політичної доцільності, чи то взагалі «по приколу»…