Попри свій молодий вік Володимир Костевич є одним із лідерів теперішніх «Карпат». Цієї осені гравець не лише відсвяткує 24-річчя, а й відзначить п’ятирічний ювілей з моменту, коли дебютував за основну команду львівського клубу.
Володя Костевич або Костя (як його називають у команді) – простий і скромний хлопець. Він є уособленням того футболіста, яких так мріють бачити у команді фанати «Карпат». Виріс поблизу Львова, сформувався в академії «Карпат», багато років захищає кольори рідного клубу.
У розмові із ZAXID.NET Володимир Костевич розповів, як став футболістом, чому обожнює лондонський «Арсенал» і що відбувається у теперішніх «Карпатах».
«Мінус» у турнірній таблиці – це було важко не лише для вболівальників, а, насамперед, для футболістів «Карпат». Було важко психологічно вибиратись з тієї ями. Скажу чесно, ми намагались щось міняти, але завжди траплялись якісь незрозумілі моменти. Були ж матчі, коли ми повинні були вигравати, брати очки, а в результаті – все втрачали. Однак в останніх турах у «Карпат» вимальовується більш конкретний малюнок гри, і сподіваюся, що зовсім скоро ми виберемось з дна турнірної таблиці.
От як у матчі із «Шахтарем», коли ми вели 2:0, а потім програли 2:3. Усі запитували – що сталося? Можливо, нам не вистачило впевненості. Коли команда постійно програє, втрачаючи перевагу, це дуже погано діє психологічно. І коли гра йде і можна навіть вигравати, буває футболісти розгублюються. Чи є у «Карпат» проблеми з мотивацією? Я б не сказав. Були проблеми із впевненістю. Якби ми виграли кілька матчів ще у перших турах чемпіонату – зараз було б легше, команда відчувала б себе вільніше. Мотивація є, але дуже тисне результат – важко бути останніми.
Зі Сергієм Зайцевим команда дуже легко знайшла спільну мову. Сподіваюсь, що з ним у команду прийшла стабільність. От подивіться на «Зорю» - впродовж дуже довгого часу їх тренує один і той самий тренер, і які результати вони показують? Це дуже багато про що говорить. Коли Юрій Вернидуб прийшов в команду, «Зоря» аж ніяк не була на тому місці, на якому зараз, і не показувала такий хороший футбол. На мою думку, для будь-якої команди головне – стабільність. Зараз у «Карпат» такий період, що всім – і вболівальникам, і гравцям – треба трохи потерпіти.
От кажуть, були часи Кононова, було так класно, ми грали в Лізі Європи. Але згадайте – коли він прийшов, то команда боролась за місце у Прем’єр-лізі. Це ж не було місце за Лігу Європи – «Карпати» тоді також боролись за виживання. У нас зараз молода команда, нам треба час і стабільність. Стільки тренерів змінилось в «Карпатах», стільки футболістів перейшло - можливо, саме зараз варто дати шанс тим тренерам і тому складу, який є?
«Карпатам» треба рівнятись на команди середнього рівня, які за схожих умов досягають хорошого результату. От як «Зоря». Нам не хочеться боротися за виживання, а хочеться нарешті боротися за результат. Хочеться виграти Кубок України, потрапити у Лігу Європи – наше місто і наші вболівальники на це заслужили. Пам’ятаю, як матч Ліги Європи з «Галатасараєм» я дивився на трибунах. Тоді я грав за «Карпати-2». І ось останні хвилини матчу, ці шалені голи, і якісь невідомі люди на стадіоні «Україна» з радощів почали мене обіймати. Такі емоції – то на все життя. Хочу, як футболіст, подарувати таке щастя Львову ще раз.
Сергій Зайцев та Андрій Тлумак вдало взаємодіють як на тренуваннях, так і під час ігор. Можна сказати, що зараз «Карпатами» керують два поліцейські – хороший і поганий (сміється). От Сергій Зайцев – він вимогливий, тримає команду в тонусі, не дає нікому замріятись на тренуванні. Андрій Тлумак – все таки довше з командою, краще знає гравців і структуру клубу. У тренувальному процесі вони беруть однакову участь, і, на мою думку, - у них все виходить.
Мені, особисто, деколи потрібна хороша «встряска». Загалом я спокійний, не люблю, коли на мене кричать, розумію настанови тренера з першого разу. Для мене найкращий вид тренера – це тренер-наставник, не обов’язково, щоб він був мені як друг або як батько. От Севідов любив мене на місце поставити, але я тоді був молодший, може навіть і треба було.
Що від мене вимагають у теперішніх «Карпатах»? Скоро буде п’ять років, як я дебютував за основну команду. Відповідно, від мене очікують, що я буду одним із лідерів клубу, допомагатиму команді прогресувати. Хоча бувають такі матчі, за які мені соромно. От нещодавно була гра з «Олександрією» (3:2). Що я робив, для чого? В такі моменти мої рідні і близькі знають, що мене краще не чіпати. Тоді мені ні мама не дзвонить, ні тато, ні дівчина. Я закриваюсь вдома, вимикаю телефон і відходжу.
Я ніколи не скажу, що «Карпати» - це робота. У структурі «Карпат» я перебуваю з восьмого класу, встиг пограти за різні команди клубу. Я стільки пережив з цією командою, що назвати це просто роботою язик не повертається. Зараз би хотів досягнути з «Карпатами» якогось помітного успіху, щоб теж вписати своє ім’я в історію клубу.
Зараз у нас дуже рівний, дружній колектив, попри те, що є як досвідчені, так і молоді гравці. Нема дідівщини, як було колись. Пам’ятаю, коли я тільки починав грати за основну команду, то ноги аж тряслися. Помилився на полі, а пару старших футболістів як рявкнуть в мою сторону. То зараз – молоді футболісти просто відпочивають, їм усе пояснюють спокійно і тихо. Я ж пам’ятаю, що після перших тренувань вертався додому з такою великою головою, що навіть не знав, куди її сховати. Хто міг накричати? Це вже залишиться всередині колективу (усміхається).
Мій тато колись дуже хотів професійно займатись футболом, але не зміг вибратись з села. Був капітаном сільської команди. В дитинстві я їздив на всі його ігри. Якщо був вибір – або вгості з мамою до рідних, або на футбол – вибір був очевидний. В іншому випадку – влаштовував істерику. Я виріс з футболом, з м’ячем, тому згадати момент, коли я вирішив стати футболістом – неможливо.
Те, що я став футболістом, - це заслуга моєї родини. Коли я був у шостому класі, моя сім’я вирішила розділитись, аби я міг займатись футболом. Батьки досі живуть у селі Деревня Жовківського району, що за 40 км від Львова. Так от, у шостому класі постав вибір – або я переїжджаю у Винники і займаюсь у школі Мирона Маркевича, або ж ні. Батьки вирішили, що це того вартує, і мама зі мною переїхала у Винники. Два роки ми знімали там квартиру, а на вихідні повертались в село, де жили тато і сестра.
Тато мені завжди розповідав, що у дитинстві дуже мріяв займатись футболом, але у спеціальну школу його так і не віддали. Він довго про це жалів. Тому він усе зробив, щоб я міг скористатися своїм шансом. І мені пощастило. Вдома всі хворіють футболом і на стадіоні завжди маю свій особистий фан-сектор.
Я дуже вдячний своїм батькам, бо не знаю, ким би був, якби не став футболістом. Зараз я вже їм допомагаю, підтримую. У мене також є старша сестра. Досі знімаємо разом квартиру у Львові. Я отримую більшу зарплату, ніж багато моїх однолітків, але гроші для мене не головне. Я не звик з дитинства до великих грошей: батьки вчили, що треба з розумом до них ставитись. Футбол – не вічний, і я в ньому – не вічний. Тому з грошима поводжусь обережно, на дурниці не витрачаю. Пам’ятаю свою першу зарплату у десятому класі – 300 грн. Тоді вертався додому і купив на Галицькому перехресті якийсь светр або футболку.
Ще не думав про одруження. У мене є кохана дівчина. Хочу добре стояти на ногах, щоб все було під контролем, а потім можна і сім'ю створювати. Поки молодий, то хочеш найкрасивішу дівчину. Але ж краса зникає, а житимеш все одно з людиною. Хочу в 50 років жити з людиною, яка мене розумітиме і підтримуватиме.
Футбольний кумир дитинства – Андрій Шевченко. Коли вже вчився в ліцеї, то вся стіна в кімнаті в гуртожитку була заклеєна його плакатами. Його матчі дивився, коли ще на СТБ показували Серію А.
За збірну всі хочуть грати, я – не виняток. Це моя велика мрія. Але для цього треба працювати, працювати і впродовж довгого часу показувати дуже хороші результати.
На полі ти можеш бути дуже агресивним, але якось ненормально гніватись на когось після матчу. От біжать на мене Срна або Ярмоленко, в голові думаєш – розірву їх зараз. Але це минає, коли закінчується гра.
Мені в жовтні буде 24 роки. В принципі, є ще час пограти в іншому чемпіонаті. Але зараз для мене завдання номер один – набрати оптимальну форму і демонструвати стабільність на полі. Найбільше люблю чемпіонат Англії, особливо лондонський «Арсенал» і Арсена Венгера. Зараз він відзначив 20 років на посаді головного тренера команди і все частіше з’являються новини, що він піде з «Арсеналу». Я завжди зі страхом відкриваю ці новини і думаю: «Хоч би це була неправда, хоч би була неправда». Поки що діє (сміється). Скільки себе пам’ятаю – стільки й вболіваю за «Арсенал». Трохи заздрю Ігорю Пластуну, якому випало зіграти проти «Арсеналу» у Лізі чемпіонів. Це моя мрія.
Пробував грати на гітарі – вистачило на два дні. Але люблю поспівати. Не всім в команді це подобається (сміється). Можу затягнути пісню то в роздягальні, то в коридорі. Якщо на базі чують спів – то знають, хто співає. Люблю на цілу ніч поїхати на рибалку. Навколо тишина, природа. Разом із Андрієм Гітченком зловили рибу на 13 кг 700 г – то мій найбільший улов. Це проявилось відносно недавно, бо раніше із заядлих рибалок я часто сміявся.
Підписався на багато відомих футболістів в Instagram. Мені дуже цікаво, як вони організовують свій тренувальний процес, як відновлюються після матчів. До прикладу, стежу за Дугласом Костою.
Від футболістів, які вже є сформованими і дорослими людьми, важко вимагати, щоб вони щось читали чи розвивались. Це особисте бажання кожного. Єдине, що можна вимагати, - це пристойної поведінки, адже футболісти – публічні люди. Особисто я намагаюся не світитись з якимись скандалами і обережно спілкуюсь із журналістами. Образливих заяв від мене, швидше за все, ніхто не почує. Футболісти між собою, звісно, багато обговорюють, але це не повинно вилізати на публіку.
Маю диплом факультету геодезії Львівського національного аграрного університету. Не знаю, чи коли-небудь мені пригодиться. Я щасливий бути футболістом. Деколи оглядаюсь назад, і розумію: багато було моментів, що я міг би і не стати футболістом. І робиться страшно. Бо ким би я був? Більше ніде себе не бачу. Я люблю гру, я насолоджуюсь футболом і намагатимусь протриматись у грі якомога довше.
Бліц-запитання для Володимира Костевича:
- Найбільш неприємна людина в українському футболі.
- Ого. Не знаю навіть. До всіх ставлюся з повагою.
- Маєш нагоду випити кави із будь-яким футболістом всіх часів і народів. Хто б це був?
- Мессі або Іньєста. З тренерів – Арсен Венгер і Жозе Моурінью. Цікавлять більше сучасники, які б можливо щось порадили, поділились своїми лайфхаками.
- Англійську знаєш?
- Планую відновити заняття з репетитором. Англійську розумію, але говорити поки що важко. Якби побачив себе малого в школі, то змусив би вчити англійську. Нічого не вчив, але англійську би зубрив.
- Чи пішов би служити в армію?
- Хіба якби не було іншого вибору.
- «Барселона» чи «Реал»?
- «Барселона».
- «Баварія» чи «Боруссія»?
- Ой, ну тут важче. «Боруссія», напевне.
- «Шахтар» чи «Динамо»?
- Не скажу – це ж наші суперники.
- Старки чи Ланістери?
- Старки чи Ланістери??? (сміється). Старки, звісно. «Гра престолів» - один з улюблених серіалів.
- Тобто серіали любиш?
- Так, в мене в айпаді їх багато. Коли їдемо в дорозі 20 годин, то встигаю цілий сезон подивитись.
- Останній концерт, який відвідав.
- В команді всі дуже сміялись, але це був концерт Степана Гіги. Їхав Львовом, побачив афіші, а мої батьки люблять цього співака. От і сходили родиною на концерт, потім пішли разом в «Криївку». Батькам сподобалось.
- З парашутом би стрибнув?
- Це давня мрія, але за контрактом не маю права травмуватись. Рано чи пізно точно стрибну.
Фото: Павло Паламарчук/ZAXID.NET.