«Казки Різдва» від Богдани Матіяш

Книжки про Різдво добрі хоча б тим, що вони найімовірніше несуть доброту. Інші книжки теж можуть нести хороші якості, але можуть й не нести. Але якщо автор вже береться за різдвяну тему, то не може інакше писати, ніж по-доброму. Тим більше, якщо він не просто береться за цю тему, а вона сама йому приходить.

Щороку напередодні зимових свят появляється низка тематичних видань. Цей рік не виняток, і надзвичайно позитивно, що є українські книжки до свята Миколая, до Різдва, до Зими, до Життя… Від віршиків до історій, і справжніх різдвяних казок.

Щоб довго не мудрувати, а означити лише так, як є, відома поетеса Богдана Матіяш назвала свою першу дитячу й прозову книжку «Казки Різдва». А ще на титулі вказано, що це «книга перша». Значить на наступне Різдво буде й «книга друга». Себто цих казок буде аж дві прекрасні книжки. Чому прекрасні? В тому числі й тому,що художній оформлювач казок Володимир Штанко так малює. Кожна ілюстрація точна і красива. Можна навіть не любити ні казок, ні читання, але малюнки захочеться переглянути. А потім і читати захочеться. Мені вже так є.

«Ці казки пронизані світлом і спокоєм від першої літери й до останньої,» – читаємо в анотації, а потім вже є присвята «Моєму Татові» і перша «Казка про Королеву та мудрого Оленя». Гарно, коли діти присвячують батькам книжки казок. І гарні самі казки, які вже є присвячені нам, читачам.

Але не одразу радісно, бо сумно – в Королеви така біда, що загинув чоловік під час бурі і помер син від хвороби. Вона впала в смуток і був він такий, що «заступив собою півсвіту». Від того шкодило всі довколишнім. І навіть коли піддані зібралися до неї на передріздвяний бенкет, то харчі хоч були дуже смачними, але кожен щось собі згадував сумне і так було. Аж Королева розплакалася і вибігла на край свого палацу до струмка, який ніколи не замерзає. Там зустріла Оленя, котрий відвів її до Старця на пораду. Старець звернувся мудро і розсудливо: «Королево, смуток твій гіркий, але одягни його в радість, бо хоч які випробування має перейти справжня любов, її ніколи не меншає».

Вікові «рамці» «Казок Різдва» – «для молодшого шкільного віку», але, насправді, читач може бути і суттєво старший, або й дуже старий, або й зовсім маленький, якщо батьки прочитають книжку для себе і старатимуться бути трохи так. По-доброму.

Старець мовив Королеві, аби не смутилася, бо не вона одна така в світі. В її підданих теж чимало прикрощів і смутків: «Розділи з ними їхні болі – і помалу забудеш свій біль. Коли на обличчях тих, кому щойно боліло, з’явиться усміх, відчуєш найбільше щастя і тобі теж захочеться усміхатися». І, власне, чи не найголовніша сентенція: «Коли не можеш бути всім для когось одного найдорожчого, будь усім для всіх».

У другій казці «Жінка і Кіт» ідеться про безпосередність і відкритість сприйняття. Так, Кіт, побачивши малого Ісуса у вертепі, вирішує, що не можна аби він мерзнув. Бо хоч поряд є Марія з Йосифом та звірі, але Ісусик в благенькій сорочці і його ніхто не гріє. Треба бути з ним, його зігріти і заспівати гарну пісеньку. Точно так, як ми хочемо бути одні з одними у різдвяну ніч, даруючи тепло.

Казка «Сни Богородиці» розповідає про маленьку Марію, її життя при Єрусалимському храмі, а найбільше – про її сни. Після різних денних занять, як-от доглядання квітів, прибирання, годування голубів, дівчинка молилася і «вирушала дивитися свої гарні сни. І прокинувшись, дуже ними чудувалася, бо не знала, що вони значать». А снився їй лев, який приходив з квіткою, снилися стрімкі водоспади, які співали хвалу Господу, а ще Марії «приснився храм, освітлений сонцем, і чоловік, що обіймає її за плечі». Дівчинка здивувалася, впізнавши у ньому Йосифа, який жив неподалік її батьків. Були й інші сни, які ми тепер знаємо, як біблійну історію. Але Марія тої історії тоді ще не знала, проте, приймала Божу волю і подарувала нам Різдво.

Сюжет «Трьох дарів ангелів» екологічно актуальний. Чоловік пішов до лісу по найкращу ялинку, але та вмовила не рубати себе, а запропонувала вершок поваленої сосни. Чоловік з доброго серця згодився. Коли тільки прийшов додому, то три дочки і дружина виглядали трохи розчарованими, бо принесене дерево було і рідким, і гілки були пом’яті. Але чоловік розважливо мовив: «Хтозна, часом і те, що здавалося не таким-то й гарним, виявляється найдорожчим і найславнішим… Нам із цим деревом буде радісно».

Справді, радість сталася. Вже коли сосну прикрасили, то вона стала гарнішою. І запах лісу додавав хаті святковості. А коли прийшла північ над різдвяним деревом появилося три ангели, які нагородили чоловікових дочок дарунками. Найстарша одержала дар лікувати – і людей, і звірів. Середня – дар красивого голосу для співу. А наймолодша – дар слухання, після якого всім, хто їй говорив, ставало легше.

Завершальна «Казка про старенького Авеля» розповідає про появу зими від снігових ягнят, з якими Авель гуляє горами. І хоч він добре знає всі стежки, але одного разу не встиг на Святвечір вернутися додому, тому знайшов печеру, щоб там перебути. Викресав вогню, ще хтось залишив з літа оберемок сіна, і на ньому задрімав. А потім був сон, в якому Авель ще раз знайшов ту ж печеру, але вогню вже не треба було, бо з неї било світло, а всередині знаходилися Марія з малим Христом…

Казки Богдани Матіяш справді спокійні і теплі. Часом буває ледь смутку, але натомість виростає квітка радості, яка приємним запахом шириться для усіх. П’ять казок-пелюсток Різдва цієї книжки – добрий дарунок і для малих, які захопляться світлими і красивими персонажами, і для великих, які одержать прості рішення для мирного співбуття – любов, відкритість, щирість, відданість… Себто всі ті риси, за які ми є Божими дітьми.