Колишній прокурор з прифронтового Луганська Сергій Іванов нещодавно пролив світло на діяльність Генпрокурора Віталія Яреми. Людині, котра знає правоохоронну «корпорацію» не з чуток, важко не вірити, тим більше що деякі його висновки абсолютно очевидні.
В інтерв'ю «Газеті по-українськи», наприклад, Іванов заявив, що для України загроза внутрішня – у вигляді «п'ятої колони» – значно небезпечніша за зовнішню. Здавалося б, Америки екс-законник не відкрив. Але аргументація його вражає. «Я звернув би увагу на Запоріжжя, – зауважив екс-прокурор. – Там відбувається повзуча окупація. Всі представники проросійських сил, як «регіонали» Богуслаєв, Бандуров, люди Артема Пшонки – сина колишнього генпрокурора, йдуть в парламент по мажоритарці. Вибори виграють. Тому що альтернативи їм немає або вона штучно усунута».
Якщо «повзучу окупацію» не зупинити, результат буде доволі сумним. «Ці люди пройдуть в парламент, створять проросійську групу, будуть тиснути на президента, прем'єра, блокувати реформаторські закони. Влада буде змушена йти на поступки. Вони у себе в регіонах сформують виконавчу владу, суди, прокуратуру», – зі знанням справи прогнозує Іванов. За його словами, щоб цього уникнути, повинні працювати СБУ і прокуратура.
А вони працюють якось дивно... «Чому правоохоронні органи досі дозволяють Богуслаєву і його "Мотор Січі" (АТ; президент В'ячеслав Богуслаєв, – А.К.) комплектувати російські гелікоптери? Чому не перекриють фінансові потоки для бойовиків, не ліквідують можливості Ахметова? Він пхає шістьох мажоритарників в Запоріжжі й області», – обурювався екс-прокурор. На його думку, є тільки одна причина, чому не покарані сепаратисти: службова недбалість колишнього генпрокурора Махніцького і нинішнього Яреми.
«Дуже добре знаю типаж Яреми. Він був в УБОЗі, керував столичною міліцією. Сидів на мільйонних потоках, а зараз осідлав ще більші. Нема змін, реформ – ні в судах, ні в прокуратурі, ніде», – підкреслив Іванов.
Звинувачення кинуто серйозні. Залишимо поки осторонь пана Махніцького – для ГПУ він вже пройдений етап. А от від діяльності Віталія Яреми поки ще дуже багато чого залежить. Чи заслуговує він на те, щоб фахівці відгукувалися про нього настільки принизливо?
Ніч «перевороту» в Раді
Минулий тиждень в Україні пройшов під знаком «маєтку Генпрокурора». Цією гучною назвою активісти Автомайдану «нагородили» заміський будинок пана Яреми в елітному містечку «Золоче» неподалік від Києва.
Розташований прокурорський будинок на ділянці, яка ретельно охороняється, площею близько 10000 квадратних метрів. За високим парканом вмістилося навіть озеро. Активісти підрахували вартість землі – близько $ 1,5 млн. Повідомляється, що Автомайдан призначив нагороду тому, хто знайде цей маєток в декларації Яреми.
Ще одна гучна новина – призначення сина Генпрокурора в апарат Укрдержреєстру. Валерій Ярема прийшов у відомство в червні 2014 року, а у вересні вже очолив його ключовий підрозділ – Департамент держреєстрації прав на нерухоме майно. Швидкість кар'єрного росту хлопця вразила навіть бувалих шанувальників кумівства.
«І чим Ярема-старший кращий за Пшонку-старшого? – Пліткують у соцмережах злі язики. – Та нічим!»
Особисто мене все це не зворушило. Можливо, завтра Ярема-старший надасть довідку, що отримав спадок від американської тітоньки. Або договір позики з якимсь мільярдером терміном сто років... Що стосується Яреми-молодшого, то, можливо, у хлопця – нечуваний розум, і сановна сім'я готова підтвердити це спеціальним дипломом. В Україні, що загрузла в болоті непотизму, і не таке може трапитися.
Не будьмо дріб'язковими. Є речі серйозніші. Згадаймо, за що виступали люди на Євромайдані – зокрема і за реформу Генпрокуратури, яка за Пшонки-старшого стала збіговиськом корупціонерів. Пам'ять про Небесну сотню зобов'язує владу і суспільство діяти швидко й рішуче. А що ж ГПУ? За майже вісім місяців після революції – термін чималий – реформа наглядового відомства реально майже не просунулася. А це значить, що на пробуксовку приречена справа реформування міліції, до якої у громадян накопичилося чимало претензій. У стародавньому «концтабірному» стилі продовжують працювати тюремники. Є питання до ДАІ, митниці, СБУ, не кажучи вже про суди... Без нормальної прокуратури чекати побудови справді правової держави безглуздо і наївно.
Між тим пан Ярема спочатку повівся дуже двозначно. Це вдалося простежити київській учасниці руху «Стоп цензура!» Наталі Соколенко, про що вона розповіла в своєму блозі на УП. За даними журналістки, на 19 червня у ВР був запланований розгляд нового закону «Про прокуратуру». Варто нагадати, що прийняття цього закону стояло у списку Євркомісара Штефана Фюле для підписання УА з ЄС. До вказаної дати законопроект пройшов перше читання. Він передбачав скорочення кількості прокурорів з 18 до 5 тисяч. З прокуратури також знімали функцію горезвісного загального нагляду, завдяки якому законники навчилися шантажувати бізнесменів.
Багатообіцяючим був і пункт про те, що прокурорів на місцях повинні призначати не вищі керівники, а колегіальні органи, в які поряд з прокурорськими працівниками мають входити і представники громадських (правозахисних) організацій. Європейські партнери України всіляко підтримували документ.
Але сталося непередбачене. Напередодні, 18 червня, пройшло засідання парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Пан Ярема був присутній на ньому ще в якості першого віце-прем'єра, відповідального за силовий блок. Президент тоді вже вніс до парламенту його кандидатуру на посаду глави ГПУ, і саме на пленарному засіданні 19 червня мало відбутися (і відбулося) затвердження. Якби це відбулося одночасно з прийняттям нового закону «Про прокуратуру», країна могла б помітно просунутися вперед у правовій сфері. Однак Ярема несподівано для багатьох заявив, що йому необхідний час для ознайомлення з документом.
«Це конкретне знущання! – писала Соколенко. – Прекрасно Ярема ознайомлений із цим законопроектом, бо його «Батьківщина» цей законопроект підтримувала і восени за часів Януковича вимагала ухвалити його вцілому».
Можна припустити, що Ярема перебував у «Батьківщині» для проформи і законопроекти своєї партії не вивчав. Але аж за чотири місяця роботи куратором силовиків він зобов'язаний був це зробити. Якщо не зробив – треба ставити питання про профнепридатність чиновника.
Хай там як, а за ніч з 18-го на 19-те червня у Раді стався тихий «переворот»: законопроект про прокуратуру зник з порядку денного. І відтоді про реформу ГПУ у «верхах» кажуть, як про щось позахмарне й туманне. Воно й зрозуміло. Якщо ГПУ почне працювати так, як їй належить працювати, корумпована братія в Україні просто завиє. Незатишно стане і деяким панам у прокурорських мундирах.
Сам себе викрив
Після затвердження нового глави ГПУ політики та активісти знову згадали про досвід Грузії, де майже одномоментно позбулися продажних правоохоронців. Чому б Україні не піти второваним шляхом? Ні, заявив Ярема, грузинський варіант реформування прокуратури України не підійде. Однією з причин він назвав брак коштів, другий – присутність в органах прокуратури великого числа «професійних і порядних людей». Мовляв, рубати з плеча не збираюся, «не хочу, щоб постраждали порядні люди, професіонали, які приносять користь країні».
Це межувало з лукавством. Ніхто і ніколи не вимагав від Яреми, щоб він звільнявся від чесних і професійних кадрів. Суспільство всього лише сподівалося, що органи прокуратури швидко очистять від хабарників і зрадників. Долю решти треба вирішувати згідно з атестацією, а після ухвалення закону про люстрацію – і відповідно до нього. Все законно та справедливо.
Але у пана Яреми, мабуть, своє бачення щодо очищення прокурорських лав, і вельми своєрідне.
Наприклад, нещодавно в Україні спалахнув скандал довкола заступника генпрокурора Анатолія Даниленка. Журналісти програми «Нашi Грошi» розслідували отримання його сім'єю контролю над землями під Києвом. У сюжеті розповідалося про бізнес заступника Яреми, сім'я якого вивела з держвласності 140 гектарів водойм у Васильківському районі Київщини через підконтрольну фірму. Після оприлюднення фактів, які були почерпнуті, за словами автора програми Дениса Бігуса, з відкритих джерел, на журналістів посипалися погрози. Стало зрозуміло, що без компетентного розслідування не обійтися. І було б краще для громадського спокою та іміджу ГПУ, якби співробітника, котрий потрапив під підозру, на час перевірки усунули з посади.
Така практика здавна склалася у правоохоронних органах. 2002 року, приміром, тодішній Генпрокурор Піскун відсторонив Пшонку від виконання обов'язків прокурора Донецької області на час проведення слідства у справі про загибель гірників на шахті ім. Засядька. Пов'язано це було з тим, що донецькі законники раніше закрили справу щодо вибухів на цій шахті в 1999 і 2001 роках. Втратили, значить, довіру.
З точки зору чистоти лав підозра щодо оборудки з корупційним душком – аж ніяк не менший привід для відсторонення прокурорського працівника від роботи на час розгляду. Даниленко, очевидно, і сам це усвідомлював, тому й подав заяву на відпустку. Але глава ГПУ його не відпустив: «У мене немає питань до Даниленка як до заступника генпрокурора, який відповідає за кадрові питання і матеріально-технічне забезпечення».
З досвіду спілкування з такими структурами знаю, що кадровики і постачальники там мають чималий, хоча і негласний, вплив. Тож, можна сказати, хід призначеної Яремою перевірки перебуває під надійним «контролем». Та й зазначена заява Генпрокурора може вплинути на її хід. Тим більше, що й розбиратися будуть «свої» – підлеглі одного зі заступників Яреми. Чого ж коштує таке «розслідування»? Хто йому повірить?
Характерно, що Генпрокурор особисто дзвонив до редакції УП, щоб переконати тамтешніх журналістів у непогрішності Даниленка. Упередженість пана Яреми в цій історії, як на мене, не є випадковістю. Як відомо, він дуже завзято виступив проти нещодавно ухваленого закону «Про очищення влади» (люстрації). «Цей закон в багатьох випадках не відповідає Конституції України і вимогам міжнародного законодавства», – заявив 30 вересня на брифінгу глава ГПУ.
Що людині, яка до недавнього часу працював у міліції з її мізерними зарплатами, а живе в елітному «маєтку» з власним озером, закон про люстрацію може не подобатися – залишимо це вирішувати люстраторам. Активістам тут слід бути максимально ретельними. А ось з висловлюванням Яреми щодо «невідповідності» люстраційного закону вже зараз все зрозуміло: Генпрокурор пішов не в тому напрямку. Бо хоч би якою високою була посада глави ГПУ, він не має права робити висновок про конституційність (неконституційність) будь-яких законів. Це – прерогатива виключно Конституційного суду України. Для того він і був створений. Підміняти його не має права жодна посадова особа.
Привласнивши повноваження КСУ, хоча і на словах (а слово Генерального прокурора підлеглі можуть сприйняти за наказ), пан Ярема не тільки продемонстрував елементарну юридичну неграмотність, що дещо смішно з урахуванням займаної ним посади. Фактично він принизив головний і єдиний в країні орган конституційної юрисдикції і навіть певним чином зганьбив ГПУ своїм правовим нігілізмом.
Які приховані пружини виштовхують людей з такими замашками на маківку влади? Відразу згадався ще один колишній міліцейський чин – Валерій Гелетей, непрофесійний військовик, відставки якого з поста міністра оборони не раз вимагало багато учасників АТО. Ті, хто щодня дивиться смерті в очі, не можуть помилятися в таких питаннях. Щойно зараз президент виконав цю вимогу. Але навіщо було стільки зволікати?
У цьому контексті варто згадати, що питання про належне озброєння бійців добровольчих батальйонів було вирішене лише через кілька місяців після початку бойових дій. Для сотень українців це зволікання коштувало життя або страшних каліцтв.
Розслаблений рух ГПУ в бік обіцяної реформи теж не дозволяє зменшити кількість жертв серед українських громадян – жертв правового свавілля «ментів», чиновників і корупціонерів усіх мастей та калібрів. У цьому сенсі в Україні теж давно вже йде неоголошена війна.
І знову виникає крамольна думка: можливо, колишній міліцейський оперативник Ярема «посаджений» на головне наглядове відомство країни не для швидкого просування до правової держави, а для створення «приємних» для пана Порошенка умов правління?