Зовні непримітний, костел у Нижанковичах існує від XV століття. Щоправда, через історичні перипетії йому довелося витримати не один обстріл і руйнацію, а відтак – й відбудову, та все ж храм вцілів і нині є місцем паломництва, санктуарієм Матері Божої Провидіння. Розповідаємо його історію.
На сайті «Костели і каплиці України» зазначають, що перший костел зʼявився у Нижанковичах у XV ст. Цю муровану святиню звели за кошти короля Казимира IV, який був патроном храму. Проте його знищили 1524 року татари. І вже у 1540 році костел відбудували та освятили під титулом Пресвятої Трійці, Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, свв. Мартина, Миколая і Варвари та 11 тисячі дівиць.
Далі патронат над костелом передали Перемишльській катедрі. Тобто храм не мав парафіяльного священника – там правили ксьондзи, які приїжджали з Перемишля, що всього за 10 км від Нижанковичів.
1624 році святиню знову знищили татари, і її знову відбудували, цього разу коштом парафіян. Впродовж XVII століття будівлю не раз довелося відновлювати. Вже у 1730 році вкотре відновлений храм консекрував єпископ, тоді у храмі було шість вівтарів. Первісно дах храму був ґонтовий, потім деревʼяний, а зараз – з бляхи. Цегляна готична кладка спершу була нетиньована, як у костелі в Новому Місті. Проте з часом фасад поштукатурили, бійниці замурували, і лише контрфорси нагадують про давню історію.
XX століття також було неспокійним. Костел вкотре зазнав пошкоджень під час Першої світової війни. Російські військові обстріляли його артилерією і перетворили на стайню. Трохи раніше деревʼяну дзвіницю замінили мурованою і перебудували старий передсінок та головний вівтар.
Лише 1927 року у Нижанковичах створили парафію. На той час римо-католицька громада була великою: там молилися майже дві тисячі вірян – не лише з Нижанковичів, але й довколишніх сіл. Першим настоятелем костелу став о. Михайло Поправський. У 1930-х роках там відновили інтерʼєр.
Інтерʼєр костелу (фото ZAXID.NET)
Костел працював до 1946 року, тоді останній настоятель о. Станіслав Косцінський виїхав до Польщі і вивіз частину костельного майна. Совєти використовували храм як зерносховище, а з 1960-х років – як спортзал школи, що розташована навпроти.
Святиню відновили у 1990-х. На стелі костелу зберігся розпис, також є давня фундаційна таблиця. Нині тут молиться невеличка парафія, проте храм є місцем паломництва.
У 2005 році гіпсова статуетка Богородиці на бічному вівтарі почала сльозоточити. Мадонна плакала щомісяця 13 числа, а коли помер Папа Іван Павло II, сльози лилися два дні. Невдовзі люди відчували аромат троянд. До костелу почали зʼїжджатися паломники з усіх сторін. А у травні 2007 року храм проголосили санктуарієм Матері Божої Провидіння.
У костелі збереглася деревʼяна скульптура скорботного Христа – Ісуса у терновому вінку, що сидить. До слова, схожа, але камʼяна стояла на околиці містечка. Її врятували мешканці, зібрали гроші на реставрацію і зараз скульптуру відновлюють у Львівській політехніці.