Кріпацька моя Україно

А хто б нині викупив Шевченка і юному Франкові дав європейську освіту?

БлогиБогдан Волошин , 28 лютого 2016 631 1
Богдан Волошин
письменник, сценарист

Повернувся нарешті домів. Був на перегляді фільму за своїми оповіданнями. Мав би тішитися, але мені сумно. Дуже.

Я бачив світлі обличчя спраглих українського кіна. Різні за віком і за статтю. Комусь сподобалось, хтось чекав більшого, але всі хотіли свого. Цю відверту радість від відкриття українського фільму я чомусь сприйняв, як зачудування першими люм’єрівськими фільмами. Чому? Бо ніхто не дивиться українського кіна, якого нема. І раптом!!! Щось з’явилось! Нє, не таке розкішне, як «Останній москаль», але теж нічого. В усякому разі із залу майже ніхто не пішов. Може через те, що квитки недешеві. І дуже сміялись. 

Сорока з чимось мільйонному народу пробують щось показувати про нього самого. Я ні з чим не порівнюю. Просто уявив, якби зараз жили Шевченко і Франко, то вони б мусіли дописувати в російськомовний «Космополітен», чи працювати у Шустера, щоб прогодуватись. За умови, що Шустер їх найме освітлювачами чи гримерами.

І я чогось подумав – а хто б нині викупив Шевченка з кріпацтва, а юному Франку дав європейську освіту? Українці? Ті, що на заробітках, чи ті, що працюють в колоніальних медіа? Чи Пінчук, Коломойський, Ахметов? Ви впевнені, що їм потрібні українські генії? Я навіть не впевнений, що самим українцям потрібні генії. Це вже я не про кіно... 

Моя кохана кріпацька Україно. Я так тебе люблю, що б чортові душу заклав, щоб тебе викупити з кріпацтва. Але вона не коштує більше, ніж душа будь-якого посполитого. Бо кріпаки ми всі – і по цей, по другий бік екрана. 

Вибачайте, щось зовсім не смішно вийшло. Певно ніхто ту мою писанину не купить. Зрештою, й не продаюсь.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук