Цивілізований світ надає сьогодні Україні безпрецедентну допомогу, утім лишень однією рукою, в той час, як друга рука робить щось зовсім інше, протилежне, бо Україна на війну з Росією наразі щомісяця отримує від Заходу у вигляді військової допомоги приблизно один мільярд доларів, Росія ж на війну з Україною щомісяця отримує від того самого Заходу у вигляді плати за газ і нафту приблизно тридцять мільярдів доларів. І, вочевидь, більш дурного запитання – кого Захід більше у тридцять разів підтримує у цій війні – годі й вигадати.
Світовий банк, МВФ та інші західні фінансові інституції малюють Україні 2022 року 40-45% падіння річного ВВП, Росії лишень 11-13%, і це не в останню чергу завдяки газо- і нафтодоларам, які Росія справно отримує від Заходу. Так, нам у подальшому будуть допомагати більше, але коли ж ми отримуватимемо від Заходу хоча б нарівні з Росією один мільярд денно?
Розрекламовані західні санкції проти Росії (вже аж чотири чи п’ять пакетів) призвели до того, що зараз бюджет держави-агресорки профіцитний. Все ж таки, напевно, не зовсім дурні аналітики підрахували Путіну можливі економічні втрати від західних санкцій, що він зважився на божевільний, а може й не дуже божевільний крок, почавши повномасштабну війну проти України. У бюджет Росії на цей рік завбачливо заклали ціну за барель нафти 40 доларів, а зараз ця ціна стрибає від 70 до 100 і назад.
Росія, вочевидь, економічно почуває себе безкарною, і так знахабніла, що вже погрожує припинити поставки газу Польщі і Болгарії, які не хочуть платити рублями, а то й цілій Європі, що змусило Урсулу фон дер Ляєн застерегти Росію, аби та в жодному разі не припиняла газових поставок до ЄУ: «Це невиправдано і неприпустимо». Тобто, на думку чільної представниці Євроунії, «неприпустимо» не платити Росії на війну з Україною по мільярду на день.
Ми чомусь завжди зациклюємось на прибутках Росії від газу, а насправді на нафті вона має набагато більші прибутки і філігранно обходить санкції, коли, наприклад, кудись у Роттердам прибуває танкер під панамським чи ліберійським прапором з часткою російської нафти 49,9% яка у цьому випадку не вважається російською. І є ще купа різних лазівок, як обійти ці «болючі», «нищівні», «вбивчі», «тотальні» і т. д. санкції проти Росії, як їх рекламують на Заході.
Балтійські країни вже повністю відмовилися від російського газу, Польща планує це зробити до кінця поточного року, але шокувала остання заява ЄС про те, що Європа повністю відмовиться від російського газу аж у 2027 році. Що це, як не знущання з України, бо, як каже народна приказка – поки грубий схудне, то худий здохне. Поки хоч одна країна ЄС хапатиметься за вето на заборону поставок російських енергоносіїв, Росія з фінансуванням війни з Україною істотних проблем не матиме.
Увагу України і всього світу привертають до нібито «нищівних» західних санкцій проти олігархічного оточення Путіна. Десь там арештували якусь яхту якогось там Алішера Усманова, ну і що нам від цього? Що, цей Алішер Усманов піде до Путіна, візьме його за барки і скаже: «Припиняй війну в Україні, бо мою яхту арештували»? Просто смішно. Або Роман Абрамович вимагатиме: «Виводь з України війська, бо я вже скучив за своїм футбольним клубом «Челсі»? Усім зрозуміло, і про це вже не раз говорили російські олігархи, що жодного впливу на Путіна вони не мають і є фактичного лише його безправними і безмовними «гаманцями».
Також дратує зовсім беззмістовний рейвах навколо санкцій проти цивільної дружини Путіна Аліни Кабаєвої. Інсайдери в американському конгресі наголошують, що якась частина у ньому не хоче введення таких санкцій, аби не дратувати Путіна, нещодавно з’явились якісь натяки на те, що таки введуть. Ну, скажімо, введуть якісь санкції проти Кабаєвої, а Україні що від цього? Арештувати яхту Усманова, чи розкішний палац Дерипаски в Лондоні, чи віллу Кабаєвої в Женеві звичайно можна, але продати їх і виручені кошти перевести на рахунки українських банків – це чистісінька фантазія. Юристи кажуть, що тупо забрати власність в олігархів, які підтримують Путіна, абсолютно неможливо, це можливо лише, якщо буде доведено, що вони набули цю власність протизаконним шляхом, і до підтримки чи не підтримки Путіна це не має жодного стосунку. Втім, позаяк уся ця власність вже легалізована в Європі і Америці, як власність, набута цілком законно, то мрії про експропріацію путінських експропріаторів на користь українського пролетаріату вочевидь виявляються нездійсненними.
Тому західна практика так званих «персональних» санкцій виявляється напрочуд беззубою. «Влада Білорусі вводить контр-санкції проти Канади, Великої Британії і країн ЄС», - пише білоруська преса. Джастін Трюдо в шоці: «плакали мої депозити в Гомельбанку!», Борис Джонсон у трансі: «як же я тепер поясню своїм дітям, що вони не зможуть навчатися в Могилівському сільськогосподарському інституті?», Олаф Шольц ридає: «накрилася моя відпустка в лісах Бобруйська», Емманюель Макрон в істериці: «що ж я тепер їстиму на сніданок, замість моєї улюбленої білоруської згущенки?»
Смішно, чи не так? А чи не такими ж сміхотворними є санкції демократичного світу проти тоталітарних і авторитарних режимів, усі ці на західний манер «персональні», «адресні», «точкові», «секторальні» санкції, які досі жодного дієвого ефекту не мали і, вочевидь, не матимуть ніколи? На Заході все обертається навколо «індивідуального» і «особистісного», і жодна «колективна відповідальність» не береться до уваги, бо це засадничий принцип західної демократії. І власне в цьому принципі заковика недієвості цих санкцій. Лише, коли візьмуть до уваги «колективну відповідальність Росії, як злочинного суб’єктного державного монстра, тоді, можливо ці санкції дадуть якийсь позитивний ефект.
Багато хто зараз покладає надії на використання на користь України заморожених фінансових активів Росії в усьому світі, зараз кажуть, що це від двохсот до трьохсот мільярдів доларів, а, до речі, до війни дуже поважні аналітики казали про якийсь «російський трильйон», або навіть про півтора трильйона. Ну і де ж той «російський трильйон»? Якщо дивитися на речі реально, то спрямування хоча б якоїсь частини цих коштів на користь України може зайняти довгі роки, а за цей час багато що може у світі змінитися.
Як би це сумно не виглядало, але навіть після небаченої після Другої світової війни повномасштабної руйнівної агресії Росії проти України, розхвалені і розрекламовані на всі лади західні санкції фактично не діють, а якщо й діють, то дуже повільно і малоефективно. Те саме колись казали і про антиросійські санкції 2014 року за окупацію Криму і частини Донбасу, через які Росія нібито мала економічно загнутися за рік-два. А насправді вона після цього ще більше знахабніла з огляду на вбивство Бориса Нємцова плюс відкриту інтервенцію збройних сил РФ у Сирії 2015 року, а далі була організація державного перевороту в Чорногорії плюс небачене за брутальністю втручання Росії в американські вибори 2016 року, згодом сталося отруєння Скрипалів у Солсбері 2018 року, вбивство в Берліні чільного чеченського політика Зелімхана Хангошвілі 2019 року, отруєння Олексія Навального 2020 року etc. etc. Не боїться Росія жодних санкцій і ще більше нахабніє, так що навіть сучасні обіцяні Америкою «пекельні» санкції нагадують політику лякання їжака неприкритою одягом певною частиною тіла, розташованою нижче спини.
У Америки і Європи в «загашнику» є ще купа пакетів санкцій проти Росії на будь-який смак: у разі проведення фейкового референдуму і визнання якоїсь чергової ХерНР, на випадок застосування Росією хімічної чи бактеріологічної зброї, на випадок застосування тактичної ядерної зброї. Ну, визнає Росія якусь ХерНР і що тоді? А ми вже знаємо, яким був власне перший пакет санкцій, коли Росія визнала фейкові ЛНР і ДНР напередодні війни 21 лютого: «США запровадили заборону для своїх громадян на фінансування інвестицій в «ДНР» і «ЛНР», а також на торгівлю з ними». Направду «нищівні», «пекельні санкції»! А що, до цього США робили інвестиції в ці фейкові республіки і торгували з ними?! І чи не є це знущанням з України?
Практика міжнародних санкцій стара, як світ, але чи була вона колись дієвою, це вже інше питання. Історія другої половини XX і початку XXI століття яскраво свідчить про те, що жодні санкції проти світових ізгоїв не приносили користі цивілізованому світові. За кількістю санкцій – понад шість тисяч – Росія стала світовим лідером, а от за їхньою ефективністю навряд чи. Більш жорсткі, аніж щодо Росії, санкції минулих років проти Ірану, Північної Кореї, Венесуели, Зімбабве і т. п. жодним чином не змусили ці країни припинити злочинну діяльність проти власних громадян і решти світу, навіть навпаки. У листопаді 2018 року Іран від’єднали від міжнародної платіжної системи SWIFT. Ну і що? А нічого, вони тепер возять свої «тугрики» у мішечках від банку до банку, і у вус собі не дують.
А як нас переконували у тому, що ось Росію від’єднають від SWIFTу, і вся її економіка обвалиться. По-перше, зовсім не від’єднали, бо як платити Росії за нафту і газ, а, по-друге, нічого там не обвалиться, так само «дерев’яні» возитимуть у мішечках, і все в них буде о’кей. І можемо бути впевненими, що на цей випадок у них вже є ретельно підготований план Б (платіжна система «Мир») з надією на китайський юань.
Чи означає це все, що Україна не повинна вимагати від Заходу посилення існуючих санкцій проти Росії і введення нових? Зовсім ні! Але робити це треба дуже наполегливо, волати про це на повний голос усіма можливим засобами. Україна повинна переконати цивілізований світ, що його військова допомога – це надзвичайно дієва річ, але лише потужні, насправді дошкульні й «пекельні» економічні санкції проти Росії здатні реально вгамувати цього світового монстра.
На Заході завжди існувала колізія – цінності-VS-гроші – бо західні бізнеси завжди хочуть мати прибутки «as usual». Але кожен бізнесмен повинен знати, що започатковуючи будь-яку справу, треба враховувати усі можливі економічні ризики, особливо, коли ведеш бізнес з людоїдськими режимами, і коли щомиті проти цих режимів можуть бути введені санкції.
Вгамувати гидотного російського монстра насправді доволі просто: це введення сьогодні, цієї ж хвилини, а не 2027 року, повного економічного і торгівельного ембарго цивілізованого світу проти Росії. Аби Росія не могла диверсифікувати постачання енергоносіїв до Китаю, дохідливо пояснити Піднебесні, що вона також стикнеться з повним ембарго в разі, якщо хоч будь-яким чином підтримуватиме Росію у війні з Україною, і тоді вкрай прагматичні китайці подумають, що для них більше вигідно – чи 150 мільярдів торгівельного обороту з Росією, чи два трильйони обороту з західним світом. Це саме треба зробити і щодо інших країн нецивілізованого світу і крупних торгівельних партнерів Росії.
Видатний український історик Павло Штепа у книзі «Московство», яка вийшла 1968 року, саме у час вторгнення СРСР в Чехословаччину, писав: «Росіяни навмисне кілька разів за останні 15 років викликували дуже небезпечні для світу конфлікти з єдиною метою: перевірити на практиці, з’ясувати питання, чи західний світ має досить моральної, духовної сили для збройного покарання росіян за все те, що вони роблять у себе в країні і поза нею у світі. Ці досліди показали росіянам повну прострацію бойового духу на Заході, і тому росіяни його не бояться».
Маємо надію, що епоха «повної прострації бойового духу на Заході» закінчується, і, наприклад, у Великої Британії, як заявляє Борис Джонсон, вистачить «моральної і духовної сили для збройного покарання росіян», якщо ті надумають застосувати тактичну ядерну зброю в Україні, вистачить цього духу навіть без консультації з іншими країнами НАТО. Так само і США недвозначно дають зрозуміти, що в разі такого божевільного кроку Путіна, вони теж без консультацій з НАТО (до речі, як це було в березні 1999 року з бомбардуванням Югославії) вдадуться до відповідної симетричної відповіді проти путінського режиму.
З військовою допомогою Україні з боку США, Британії, інших цивілізованих країн ніби все гаразд, зокрема з огляду на затвердження конгресом США ленд-лізу, але те, що Росія за енергоносії дістає від західного світу «ленд-ліз» на суму один мільярд доларів щоденно і те, що вона може лише за один день (!) придбати собі на ці гроші для війни з Україною понад триста найсучасніших танків Т-90 або двадцять винищувачів-бомбардувальників Су-35, якщо не зводить нанівець, то істотно послаблює американський ленд-ліз для України. Поки існуватиме бізнес «as usual» між Заходом і Росією, перемога України над Росією все більше віддалятиметься в майбутнє.