Львівські дигери відшукали у міській каналізації місце, в якому близько року переховувалась група євреїв в часи німецької окупації. Допомогли їм у цьому підказки у книгах спогадів врятованих. На місці сховку єврейської громади під площею Соборною у центрі Львова знайшли речові докази тривалого побуту людей. Про свою сенсаційну знахідку дигери оголосили 8 вересня. ZAXID.NET з’ясував подробиці.
***
Це найвідоміший випадок порятунку львівських євреїв, які в загальному підсумку перебували в міській каналізації 14 місяців. З 70 євреїв, які спустилися у колектор, коли знищували міське гетто, вижили лише десятеро, двоє з яких – діти. Допомагали їм працівники міських каналізаційних мереж – поляки Леопольд Соха, Стефан Врублевський та українець Юрій Ковалів. Саме Ковалів, добре орієнтуючись у підземних мережах, запропонував вдале місце для сховку під площею Соборною. Комунальники приносили утікачам їжу і необхідні прилади, спочатку за гроші, а коли вони закінчилися – зі співчуття.
Кристина Хігер на той час була семирічною дівчинкою, за своїми враженнями вона згодом написала художню книжку «Дівчинка у зеленому светрі». Її батько Іґнацій Хігер також написав спогади, які згодом видали книгою «Świat w mroku» («Світ у темряві»). У ній дуже детально описані пересування людей і особливості міської каналізації, в якій їм довелося жити тривалий час. Згодом ця історія була екранізована польською режисеркою Аґнєшкою Голланд.
Саме детальні описи Хігерів і допомогли львівським дигерам знайти підтвердження цієї моторошної історії.
Пошуки за сторінками книжки
Пошуківцями стали дигери Олександр Іванов та Ганна-Меланія Тичка, яка є кандидаткою історичних наук, працює на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського університету. Дослідники відшукали схованку, просуваючись колектором, як євреї 75 років тому. Коли місце було знайдене, вони спробували дістатися до нього безпосередньо з вулиці через люк. Допоміг їм у цьому ще один львівський дигер Андрій Риштун, який досліджує Полтву вже багато років.
Як розповідає науковиця, у пошуках вона найбільше послуговувалася книжкою спогадів Іґнація Хігера. Саме він придумав сховатися в каналізацію і згодом дуже детально описав своє пересування і характерні ознаки колектора, за якими пошуковці змогли знайти шлях до сховку.
«Ми подивилися фільм «У темряві», і він здався трохи сюрреалістичним, бо був знятий не у Львові і каналізація у кадрі не львівська. Тоді я почитала книжку Кристини Хігер, згодом – спогади її батька Іґнація «Świat w mroku». Власне, більше опиралися на його книжку. Бо спогади Кристини, якій тоді було 7 років, більше емоційні, ніж фактологічні», – згадує Ганна-Меланія Тичка.
Спершу дослідники знайшли місце біля теперішнього проспекту Чорновола, де втікачі залізли у каналізацію. Потім наткнулися на згаданий у книжці колектор біля готелю «Львів», де євреї ховалися у першу ніч. Після цього зрозуміли, що це реальна історія і вирішили продовжити пошуки. За книжкою не складно було віднаходити потрібні напрямки: точно збігалася конфігурація, розміри, хід. Проте потрібне місце шукали більше року – від місця входу євреїв в колектор на проспекті Чорновола і до останнього сховку під площею Соборною.
Зовні на цьому місці був дощоприймач, звідки вода стікала в Полтву через старий колектор. Вже пізніше вхід у цю ділянку зсередини замурували блоками, тому вона залишилась ізольованою. Коли дигери зайшли туди з каналізації, то побачили, що там є продовження.
На місце останнього сховку втікачів – під площею Соборною – Ганна-Меланія Тичка та Олександр Іванов вперше натрапили ще у 2019 році. Коли зайшли вдруге, почали досліджувати і знаходити реальні докази перебування і побуту людей. Дослідники кілька разів туди поверталися, фіксували все на фото- і відеоапаратуру і врешті 8 вересня 2021 року оголосили про свою знахідку.
Дигер Андрій Риштун розповів, що потрапити в це місце можливо двома шляхами: через люк біля кафе навпроти церкви Андрія або з Полтви. Хід туди – колектором від пам’ятника Міцкевичу по вулиці Валовій та Сербській, останні 200 метрів треба повзти каналізаційною трубою.
«У [підземній] Полтві майже немає місць, де люди можуть довго перебувати. Всюди тече вода. А це нетиповий колектор, такий апендицит, який залишився від давнього Львова. І там змогли розміститися багато людей. Саме там були предмети, які явно свідчили про перебування людей під час німецької окупації», – розповів Андрій Риштун.
Ліхтарик, львівське пиво і великодній баранчик
Іґнацій Хігер описував, що приміщення, в якому вони перебували, було схоже на печеру, викладену з грубого каміння і V-подібної форми. Дигери віднайшли його за підказками у книжці.
Також помітили насипи землі, які втікачі робили, коли дізналися, що зовсім поруч – на клумбі біля Бернардинського костелу – німці копають окопи. Це було вже наприкінці окупації, у липні 1944 року. Коли євреї зрозуміли, що німці можуть докопатися і до їхньої схованки, вони почали перекидати землю з іншого місця і робити штучний насип. Дигери знайшли це місце, заповнене землею до рівня 10 см нижче стелі, а за нею ще був простір.
Ще одним доказом перебування людей у колекторі було бите скло між камінням. Хігер писав, що щурі добиралися щілинами між камінням до саморобних поличок з продуктами, тому туди запихали уламки скла. Також у стінах були забиті цвяхи, на які вішали одяг чи торби з їжею.
З кухонного начиння дослідники віднайшли велику емальовану миску, залишки відра, ополонник, ніж, елементи примуса.
Ще однією місцевою знахідкою стала пляшка з-під львівського пива з написом німецькою Staatsbrauerei Lemberg Unverkauflich (Львівська державна пивоварня, не для продажу). Знавці-колекціонери підтвердили, що такі випускали у Львові в роки німецької окупації.
Іґнацій Хігер у своїй книжці згадує про спільні святкування релігійних свят разом з працівниками каналізаційних мереж, які допомагали євреям. Коли ті вже не мали чим відплачувати, комунальники годували їх задарма. Власне, Ганна-Меланія Тичка віднайшла на місці сховку великоднього баранчика, який у католицькій традиції виготовляється з глини чи гіпсу – ним прикрашали святковий стіл.
А ще там знайшовся ліхтарик польської фірми «Elekrtrodyn», які в той час використовували польські солдати та поліцейські, а також цивільні службовці – зокрема і працівники каналізаційних мереж.
«Коли я вперше увійшла у бічний колектор, де вони ховалися, в мене відразу склалося враження, що я увірвалася в чиєсь помешкання. Спочатку я не бачила речей, але було таке відчуття присутності людей», – згадує Ганна-Меланія Тичка.
Пам’ятний люк і нова книжка
Ганна-Меланія Тичка розповідає, що пошуки були складними через умови перебування, вузькі лази. Раніше ніхто на це не зважувався, тим паче, каже пошуковиця, традиційні дослідники – люди законнослухняні, вони в каналізацію не полізуть.
«Основним моментом, який заплутав всіх дослідників, було те, що згідно зі спогадами Хігерів, після відступу нацистів порятовані євреї вибралися на поверхню через люк у дворі будинку на пл. Соборній, 2а. Уже у 90-х двоє учасників тих подій сфотографувалися біля цього люка. Фото були опубліковані у книзі Кристини Хігер, тож ніхто не сумнівався, що схованка була саме там. Насправді ж над їхньою криївкою на той час був лише водостік. Через нього неможливо було вилізти, тож треба було повзти до найближчого люка у дворі будинку на Соборній, 2а», – розповідає Ганна-Меланія Тичка.
Те, що раніше пошуки цього місця схову не проводились або принаймні не мали успішних результатів, підтверджує і представниця єврейської громади, директорка музею «Слідами галицьких євреїв» при Всеукраїнському єврейському благодійному фонді «Хесед Ар’є» Ольга Лідовська. Вона розповідає, що Центр міської історії розробив карту переміщень євреїв у каналізації Львова. За нею проводили наземні екскурсії локаціями, де вони ховалися. Звірившись із картою, Ольга Лідовська погоджується з тим, що це цілком ймовірно саме те місце, де переховувалася ця група людей.
«Дигери зробили неймовірне. Важливо, що саме українські історики, мешканці Львова знайшли цей сховок. Там дуже складні умови, режисери фільму навіть відмовилися там кіно знімати. А вони довели справу до кінця. Це дуже цінно», – каже Ольга Лідовська.
Ганна-Меланія Тичка на основі віднайдених речей хоче оформити виставку і згодом передати речі в музей.
«Воно дійсно має певну вартість, принаймні емоційну. Светрик Кристини Хігер зберігається в музеї і має цінність. Відповідно, і ці артефакти досить трепетні, для єврейської громади Львова зокрема», – каже дослідниця.
Також історикиня планує ввести результати свого дослідження в науковий обіг і, можливо, написати про свої пошуки книжку.
На основі цієї знахідки також виникла ідея поставити біля люка пам’ятний знак, додати місце в туристичний маршрут.
«В ідеалі можна зробити драбинку, світло, куди можна було б спуститися оглянути. Це не каналізація Львівводоканалу, там вода не тече», – каже Андрій Риштун.
Попри те, що дослідники вказали точне місце, з якого можна потрапити в каналізацію, вони наголошують, що пошуківцям пригод і скарбів там нічого робити. Матеріальних цінностей там точно немає: останнє цінне майно втікачі віддали за їжу.
* усі фото Explorer