У львівському гарнізонному храмі закінчили реставрацію барокових фресок Франца Екштайна XVIII ст., яка тривала шість років. Церква готується до їхньої офіційної презентації та до 10-річчя відкриття після 65 років простою. За цей час вдалося зробити чимало. Про те, як гарнізонний храм здобув довіру благодійників та як живе у час війни, ZAXID.NET поспілкувався з його настоятелем, військовим капеланом о. Тарасом Михальчуком.
Прогресивні єзуїти
Цей храм звели на початку XVII ст. як костел монахи-єзуїти. Прогресивний орден, який займався місіонерською та просвітницькою діяльністю, збудував у Львові перший в Україні бароковий костел, відкрив при ньому навчальний заклад – колегію та облаштував поруч першу в Україні та 12-у в світі астрономічну обсерваторію.
Склепіння головної нави храму розписав у 1738-40 роках чеський художник Франц Екштайн, бічні оздоблював після його смерті син Себастьян. Над вівтарем зображені частини світу, представники різних націй та екзотичні тварини. Історик храму Арсеній Янович розповідає, що єзуїтський орден був відомий своїми місіонерськими подорожами, і ця фреска є алюзією на діяльність самих ченців і ті знання, які вони мали на той час. Там зображена Європа, Азія, Африка і навіть можна побачити Велику китайську стіну.
«Для нас, сучасників, це щось звичне, але для людини XVIII ст., яка ніколи не виїжджала за межі Львова, і побачила у храмі карту світу в оточенні екзотичних тварин, це було щось надзвичайне», – каже Арсеній Янович.
Крім єзуїтської історії і християнських сюжетів, у храмі є розпис «Облога Львова турками 1672 року», на якому можна побачити тогочасні обриси міста.
Книгосховище і гарнізонний храм
Коли у 1946 році єзуїти покинули Львів, їхній костел зачинили на довгих 65 років. Храм втратив своє релігійне призначення, але став хранилищем знань – тут зберігались близько 2,5 млн книжок Львівської наукової бібліотеки ім. Стефаника. Вивозили їх звідти 140 військових вантажівок.
У 2011 році у храмі знову зазвучала молитва. Його відкрили як гарнізонний, адже в історії цієї сакральної споруди вже був такий досвід: австрійська влада також призначила його для військових. Церкві зберегли історичну назву – святих апостолів Петра і Павла, але служіння відбувалось вже у греко-католицькому обряді. Відкрили її 6 грудня до 20-ї річниці Збройних сил України.
Першим настоятелем гарнізонного храму був о. Степан Сус. Коли у 2020 році його висвятили на єпископа, його намісником у храмі став о. Тарас Михальчук. Проте, як згадує отець Тарас, разом вони служать з 2008 року, коли вирішили стати військовими капеланами «щоб бути поруч з військовими, доносити до них правду про Бога, добро, любов».
Пліч-о-пліч отці трудилися і над приведенням церкви до ладу. Гостро постало питання відновлення цінностей пам’ятки архітектури, адже у час війни в неї влучив снаряд і пошкодив дах. Склепіння намокли і розписи були у жахливому стані.
Ангели в 3D
За 10 років у храмі відреставрували усі бічні вівтарі, вікна. А у 2015 почали відновлення розписів Франца Екштайна XVIII ст. на склепінні. Роботи виконували українські та польські реставратори, а фінансували благодійники та національний інститут польської культурної спадщини Polonika, Малопольське воєводство і міністерство культури Польщі.
«Разом з Краківською академією мистецтв ми представляли свій храм у Брюсселі, говорили про потреби реставрації. Йшлося про культурну спадщину, збереження пам’яток. ЄС відгукнувся і через міністерство культури Польщі з’явилася можливість залучити сюди кошти. Це партнерська співпраця і в підписаному меморандумі ми зобов’язувалися від храму вносити майже 50% фінансування», – каже о. Тарас Михальчук.
Стан склепінь до та після реставрації (фото Тараса Михальчука)
Першу частину склепіння у пресбітерії (над вівтарем) відновили у 2015-2017 роках. Останні чотири роки реставратори трудилися над втричі більшим об’ємом роботи – 1000 м2 склепіння головної нави. Реставрацію розписів провели таким чином, щоб максимально відновити первісний вигляд, але разом з тим, щоб було помітно, що фрескам майже 300 років, не перенаситити яскравими кольорами.
«Фрески були двічі перемальовані і шар останніх розписів 1930-х років був дуже грубий. Проблематично було їх зняти. Вологість спричинила злиття оригінальних розписів і пізніших нашарувань. Тому навіть процес очищення був складний. Його треба було робити акуратно, щоб не пошкодити оригінал», – згадує реставраторка з Кракова Аліція Савонюк.
Оскільки храм має присвяту святим апостолам Петрові і Павлові, то на склепінні головної нави є три тематичні сцени з ними, оздоблені багатим орнаментальним декором і алегоричними символами. Над хорами є фреска з Ігнатієм Лойолою, засновником ордену єзуїтів.
«Бароко мало вражати людину відразу, як вона входить у храм, захоплювати дух багатством декору і розписів. Сцени в головній наві мали показувати, що це не намальовано, а ніби дія відбувається в небесах», – розповідає львівський реставратор Арсен Шпак.
Франц Екштайн – один з небагатьох представників ілюзійного живопису. Зблизька намальовані зображення можуть здаватися дещо деформованими, але це розраховано на те, що ними милуватимуться знизу.
«Ці розписи дуже просторові, барокові, з яскравою колористикою. Коли ми стоїмо під склепінням, ми бачимо їх в 2D, але коли зійдемо на 30 м вниз, побачимо, як вся ця архітектура раптово оживає, отримує третій вимір і робиться об’ємна», – пояснює Аліція Савонюк.
фото ZAXID.NET
Паралельно із реставрацією фресок у 2020 році розпочали відновлення фасаду із кам’яними скульптурами. З самого верху майстри віднайшли оригінальний тиньк ще з XVII ст. Реставратори спробували зробити схожий на тодішній. На ці роботи 8 млн грн виділила міська рада, ще 4 млн грн – Polonika.
Оренда риштування щомісяця обходиться у 150 тис. грн. Реставрація фресок загалом коштувала 650 тис. доларів, з них близько 45% суми – це пожертви вірян, каже Тарас Михальчук. Та, за словами отця, священники стараються не просити грошей.
«Ми намагаємося нікому не перешкоджати, а сприяти відкритістю, бажанням допомагати. Є складні моменти, які треба вирішувати нагально. І нам, духовенству, доводиться просити інструменти, лазити по риштуваннях. Ми завжди присутні на всіх реставраційних нарадах. Але багатьох людей сама внутрішня атмосфера храму спонукала внести свою лепту. Реставрацію вівтарів профінансували парафіяни, добродії і цілі родини жертводавців», – пояснює настоятель храму о. Тарас.
Культурний центр і сповідь англійською
Храм є гарнізонний, тут служать капелани, які підтримують українське військо. І фінансова підтримка від людей – це свого роду подяка за служіння, вважає отець Тарас.
«Для військових цей храм є певним символом. Ми чи не єдині в Україні, хто має меморіал захисникам і героям Небесної сотні. Військові зі всієї України, які чули про цей храм, хочуть його відвідати. Приїжджають спеціально сюди похрестити дитину, взяти шлюб, вшанувати пам’ять побратима, якого звідси провели в останню путь», – каже Тарас Михальчук.
Гарнізонний храм Петра і Павла об’єднав кілька капеланських структур – окрім військових, є ще студентські капелани, а також ті, які опікуються сиротами і в’язнями. Сьогодні тут молиться 25 священників, з них військових капеланів – 15.
У неділю тут відбувається 8 літургій, одна з них ще з 2012 року – англійською мовою. Навіть є люди, які приходять посповідатись англійською. Храм відчинений з 7:30 до 22:00 і тут завжди багато відвідувачів. Люди себе тут почувають своїми, а відкритість, доступність храму притягує їх, вважає екскурсовод Арсеній Янович.
Коли немає богослужінь, у храмі фоново лунає класична духовна музика, часто відбуваються концерти оркестрів, хорів, фестивалі. Тут унікальна акустика. Чекає на реставрацію і механічний орган, який має 24 регістри й імітує звук військового оркестру. Для багатьох храм став місцем ще й культурного розвитку, каже настоятель.
«Так завжди було в історії: церкви сприяли багатьом людям культури, мистецтва. У такий спосіб церква також промовляє через високе, божественне, про що не можна словами сказати. Храм – це те місце, де музика, мистецтво це свого роду і молитва. Багато не дуже релігійних людей приходять на мистецькі заходи і це також їхній шлях до духовного розвитку і пошуку їхньої зустрічі з Господом», – впевнений Тарас Михальчук.
2 грудня відбудеться офіційне відкриття відреставрованих фресок Франца Екштайна. А 6 грудня, у День Збройних сил України, – святкування 10-ї річниці відкриття гарнізонного храму. Настоятель готує книгу про всі зусилля, докладені впродовж цього часу для відновлення святині, і її жертводавців. Це суттєвий підсумок, великий етап реалізованої роботи, та попереду, каже отець Тарас, ще багато викликів. На 2022 рік запланували розпочати реставрацію святилища та головного вівтаря.