Львів’янин Володимир Мокрій відновив близько 8 тисяч сакральних експонатів

Львів’янин Володимир Мокрій відновив близько 8 тисяч експонатів. Остання робота, над якою трудився реставратор, – «Страшний суд», датований XVII століттям.

Над «Страшним судом» Володимиру Мокрію довелося попітніти. Надто вражають її розміри: майже 3 на 3 метри. Тим паче духовенство Меденичів, звідки ікона походить, кілька разів її переписувало, аби діти часом не цілували нечисті.

«Коли люди виходили з церкви – хрестилися і цілували ікону. Вона ж висіла при виході з храму. А малі діти не розбиралися: святого цілувать чи нечистого... Тож хто чортика поцілував, хто – оголеного, бо тут намальовано, як до пекла нечисть жене голих... Це настільки було неприродно! Відтак пекло повністю – з тими нечистими і голими – було перемальовано», – розповів завідувач науково-дослідного реставраційного відділу Національного музею Володимир Мокрій.

Його кар’єра почалася 1971-го. Він тільки закінчив Львівський коледж імені Труша – художню обробку дерева – як його скерували до Картинної галереї реставратором. А цього ремесла Володимир Мокрій не вмів. Тиждень бастував, бо було страшно, та коли пригрозили судом, – з’явився до Бориса Возницького, тодішнього директора.

«Як по моді я був одягнений. Прийшов в білих шкарпетках. «А що вмієш робити?» – Сказав, що дерево закінчив. – «Ну, то підеш автомобіль грузити». І мене на склад повезли: і я від ранку там до вечора вантажив якісь залізяки. І бубнів. Тож завгосп не витримав: «Іди вже, відчепись, сину, від мене – я сам то довантажу», – згадує Володимир Мокрій.

Під його опікою реставратори відновлювали неймовірні речі: над Жовківським іконостасом Рутковича 40 реставраторів працювали день в день 3 роки. Були й «Битва під Хотином», «Під Клушино». Ікони навіть ХІІІ століття. Однак найбільшим своїм досягненням Мокрій вважає «Буську Богородицю».

Успіх Володимира Мокрія в тому, що тоді, в молодості Возницький відправив хлопця на вивчення реставрації в Москву, в майстерню імені Грабаря. А ще було стажування в «Ермітажі» та Музеї Пушкіна. Відтак пан Володимир з радістю брався за стінописи та іконостаси у сільських храмах.

Уже згодом навчав реставрації студентів коледжу імені Труша та Львівської академії мистецтв. І, по суті, ніколи не відпочивав від неї. Реставрація була і є його відпочинком: «Я навіть моря в житті своєму не бачив через це, але велике задоволення мав, коли був на риштуванні. І відчував оту душу: як працювали колись майстри. Люблю повертати старі речі до життя».