Фонотека ЮНЕСКО нараховує понад 15 тисяч українських народних пісень. Майже втричі менше таких створила Італія, що розташувалась на другій сходинці. Та це далеко не всі задокументовані куплети, адже кількість творів цього жанру в Україні, за різними підрахунками, складає від двохста до п’ятиста тисяч. Хто сьогодні передає майбутнім поколінням таке мистецтво й чому нам все більше хочеться слухати своє, на цьогорічному TEDx у Львові розповідала акторка театру імені Леся Курбаса, одна із солісток тріо KURBASY Наталія Рибка-Пархоменко.
Про моду на українську пісню Наталія Рибка-Пархоменко розповіла у короткому інтерв’ю ZAXID.NET.
Наталю, мабуть, найсвіжішим прикладом зацікавлення нашою народною піснею самими ж українцями є нещодавній нацвідбір «Євробачення». Його переможцем став електро-фольк гурт Go_A із композицією «Соловей». Як вважаєш, чому так сталось?
Мені здається, щось схоже триває від 2014 року. Відбуваються глибинні процеси. Пов’язані вони з пробудженням ідентифікації українця, який до того жив і не знав, хто він, почував себе меншовартісним, не усвідомлював своєї сили й ресурсів, на які можна спиратися. А в один момент начебто отямився. Такі перетворення проростали, як зернятка, зокрема в мові та пісні. Скільки цікавих етногуртів з'явилось за цей час – колективи, про які починає говорити весь світ! Є ікона української осучасненої музики ДахаБраха, і Катя Чілі. Це круто! Ми бачимо, що учасники інших європейських країн часто виконують конкурсну композицію рідною мовою. Це абсолютно нормально. Слава Богу, що й ми наважились на такий крок. А чому б ні, коли володіємо неоціненним пластом культури, який мало хто має?
Гурт Go_A із композицією «Соловей»
Кому зараз належить місія передавати українську народну пісню у її майже первісному звучанні? Адже велику частину творів, все ж, осучаснюють.
Це роблять бабусі, які живуть в українських селах. Вони тримають худобу, з нетерпінням чекають гостей, що приїдуть і будуть записувати їхні співи чи просто слухати, частують їх. Наприклад, у червні ми поїхали на Полісся до 83-річної Домініки Чекун, яка знає понад 150 автентичних пісень. Такий талант їй передали мама й бабця. А через кілька місяців відвідали гурт «Древо», що в селі Крячківка (Полтавщина). Серед його учасників є Ніна Петрівна та Надія Микитівна, які володіють технікою багатоголосся, співаючи у 3-4 голоси. А щоб пісні в такому виконанні жили надалі, вони навчають цьому вмінню ще п’ятьох жінок зі села.
Концерт фольклорного ансамблю «Древо», 2015 рік
Слухаючи гурт KURBASY, розумієш, що ви також не залишаєтесь осторонь збереження української народної пісні. Співаєте не лише в Україні, а й за її межами.
Ми насправді щасливі, у нас це резонує. Історично склалось так, що більше нас знають у Європі та Америці. Тут граємо концерти, але обережно, нечасто. До виступу ти бачиш людину і говориш з нею від раціо, а коли спілкуєшся опісля, то відчуваєш: ви в полі, бо ти розкрив її емоційно. Наприклад, після однієї з програм до мене й дівчат підійшла німкеня і сказала, що наші пісні нагадали їй баварських бабусь. А один француз зізнався: під час виконання нами композицій він мандрував через українські гори, ліси, моря і навіть пообіцяв приїхати, аби вживу побачити такі образи. Пісня – явище інтернаціональне, її відчувають.
Тріо KURBASY, пісня «Біля річки, біля броду»
А що зі свого боку мають робити інституції влади, аби ми й наші діти та внуки могли насолоджуватись українською народністю? Зокрема з тими, хто так унікально співає.
Таких людей мало і було б безцінно, якби наша держава усвідомлювала, що має оберігати тих, хто передає з покоління в покоління українську пісню. Коли це станеться, то наша фонотека в ЮНЕСКО матиме не лише 10% задокументованих творів, а 90-100%! А небайдужі випускатимуть збірники таких композицій і розповсюджуватимуть їх. Зараз же уся відповідальність за це на фольклористах та етнографах, які час від часу їздять селами й у зошити чи на диктофон зберігають таку цінність. Вони дуже скрупульозно та уважно знімають кожен подих цих бабусь. Так утворюється база народної пісенності, якою будуть користуватись нащадки. Бо така музика – не мас-маркет, вона як класика.