«Ми готові до змін у бакалавраті, реформа має розширювати можливості»

Рік тому Львівський національний університет імені Івана Франка отримав нового ректора. 67-річний Роман Гладишевський є доктором хімічних наук та академіком НАН України. У великому інтерв’ю ZAXID.NET він розповів про перший рік на посаді, плани розвитку університету, вплив штучного інтелекту на освіту та намір перейти на систему трирічного бакалаврату.

***

У червні виповнився рік з моменту вашої інавгурації, тож можна підбивати перші підсумки. Які задуми вдалося реалізувати?

Перший рік був присвячений закладенню основ для подальшого розвитку університету. Передусім ми запустили низку нових освітніх програм, переглянули нашу концепцію міжнародної співпраці: як ми працюватимемо, які можливості наші міжнародні угоди відкривають для студентів і працівників. Активізували цифровізацію управління університетом, а також використання цифровізації у розвитку наукових досліджень.

Модернізація матеріально-технічної бази університету – це ще один процес, який відбувається постійно. Зараз ми сконцентрували увагу на посиленні енергонезалежності приміщень, щоби продовжувати освітні та наукові процеси у випадку проблем з електропостачанням. Встановлюємо генератори, інвертори, маємо уже чотири гібридні сонячні електростанції. Дві такі станції встановлені на дахах навчальних корпусів університету, а дві – на дахах гуртожитків.

Важливою є підтримка академічної спільноти: ми розвиваємо систему мотивації та створюємо умови для подальшого розвитку освіти й науки.

Також продовжуємо розвиток культури безбар’єрності. Мова не лише про доступність самих будівель, але й адаптацію освітнього процесу та забезпечення інклюзивності.

Чи можете трішки детальніше розповісти про нові освітні напрямки?

Ми постійно оновлюємо освітні програми, щоб вони відповідали вимогам часу. Зараз робимо акцент на міждисциплінарних програмах, адже вузькоспеціалізованому фахівцю сьогодні важче бути конкурентоспроможним. Відтак, повинна бути гнучка освітня система, яка поєднує як потреби часу, так і традиції, запити ринку праці та суспільства.

Ми запустили низку актуальних освітніх програм: «Міжнародна безпека та стратегічний аналіз», «Контроль за якістю продукції та безпекою виробництва», «Смарт-врядування територіальних громад», «Інтелектуальні системи та машинне навчання», «Абілітація та психологічний супровід», «Корекційна психопедагогіка. Інклюзивна освіта», «Режисерське мистецтво. Театрознавство», «Візуальна культура та образотворче мистецтво» та інші.

За результатами вступної кампанії у 2025 році, у Львівському університеті серед найпопулярніших спеціальностей: «Філологія», «Економіка та міжнародні економічні відносини», «Менеджмент», «Право», «Психологія», також «Журналістика» завжди є популярною. Філологія – це не лише українська, а насамперед англійська, а загалом в університеті ми викладаємо понад 30 мов. Прогнозуємо, що ці спеціальності залишаться популярними і цього року.

Якщо говорити про науку, то запит часу – обороноздатність країни. Є низка проєктів від природничих факультетів, які на це спрямовані. Водночас ми хочемо, щоб проєкти залучали не лише фізиків, хіміків, біологів, географів, але й представників гуманітарних, суспільних наук. Я часто приводжу у приклад проєкт, який був реалізований спільно факультетом електроніки та комп’ютерних технологій із факультетом журналістики. Йдеться про виявлення фейкових новин, але лише знайти – мало, їх потрібно також знешкодити і замінити контент на правдивий.

Я не буду розкривати деталей проєктів, що реалізовуються для обороноздатності країни, але вони стосуються, зокрема, автономних джерел живлення, які можна використати для безпілотних систем, також мова про матеріали для індивідуального та колективного захисту. Безумовно, йдеться і про використання технологій штучного інтелекту. Наука – це не тільки публікації і виступи на конференціях, це саме пошук відповідей на виклики, які стоять перед державою і суспільством.

Ви згадали про перегляд концепції міжнародної співпраці. Як посилюєте цей напрямок?

Ми маємо низку угод з закладами вищої освіти і науковими установами за кордоном. Вони передбачають академічну мобільність для студентів – у нас розроблена відповідна система, що дозволяє зарахувати кредити, здобуті в установах за кордоном. Торік 600 студентів скористалося цією можливістю, і не менше працівників також взяли участь в академічній мобільності.

Угоди передбачають й можливість виконувати спільні наукові дослідження, що, безумовно, актуально для наших вчених.

Минулі роки ми працювали над тим, щоб закрити центри русского міра в закордонних установах. Сьогодні більше уваги звертаємо на відкриття центрів україністики, щоб популяризувати українську мову, літературу, культуру, традиції. Це також важливий чинник спілкування з нашими громадянами, які перебувають за кордоном. Намагаємося тримати з ними контакт через літні чи недільні школи, будувати спільні мости. Така комунікація стосується не лише студентської молоді, але й учнівської. Переконаний, що спілкування з однолітками українською мовою, цікавість до подій, які відбуваються в нашій країні, приведуть до того, що рано чи пізно ці молоді люди повернуться в Україну.

Говорячи про міжнародну співпрацю, ви раніше озвучували ідею створити Інститут Польщі. Чи можете детальніше розповісти?

Сподіваюсь, що скоро зможу вас запросити на відкриття. Ця ідея щораз набуває все більшої актуальності. Ми дуже виважено до цього підходимо. Україна і Польща є стратегічними партнерами, ми маємо потужні наукові школи, традиції, відтак нам потрібно систематизувати українсько-польські дослідження, створити цифрову базу з результатами напрацювань. Такі роботи уже почалися з оцифрування окремих фондів як в Польщі, так і в Україні і є інвестицією у майбутнє українсько-польських відносин.

Я переконаний, що освітньо-наукова спільнота – це один з найефективніших шляхів до взаєморозуміння між нашими народами. Найбільше оптимізму в цьому викликають молоді люди обох країн, бо вони швидше партнери, а не носії суперечностей. Для них потрібно створити майданчик для академічного діалогу.

Ми посилюємо нашу співпрацю з польськими закладами освіти. Приведу два приклади. Зараз ми не можемо проводити масштабні науково-освітні заходи в Україні, адже в них готова взяти участь обмежена кількість іноземців, тому ми проводимо такі події у змішаному форматі. Але нещодавно спробували інший варіант. Так, Львівська міська рада, Львівський університет ще до повномасштабного вторгнення виграли право проведення Європейського кристалографічного конгресу – масштабної конференції, що об’єднала майже тисячу учасників. Замість змішаного формату, ми провели цю наукову подію наживо торік у Познані спільно з Університетом імені Адама Міцкевича. Учасниками конференції були представники 43 країн, і мені було приємно чути від них свідчення підтримки України.

Цьогоріч ми спробували схожий формат проведення конференцій у Любліні. Форум SCTE&IMC 2026 був меншим – 160 учасників із 17 країн, втім делегації з України та Польщі були найчисленнішими. Україна та інші країни були представлені багатьма групами молодих науковців і це свідчить, що наука має майбутнє.

67-річний Роман Гладишевський (фото прес-центр ЛНУ імені Івана Франка)

Які зараз ви бачите сильні сторони в університету, а які навпаки – слабкі?

Найбільша цінність університету – академічна спільнота, студенти, викладачі, науковці, інші категорії працівників, випускники, партнери. Я часто кажу, що університет – це поєднання досвіду і креативності, ми поєднуємо традиції та інновації. Цю ідею втілюють сім наших наукових об’єктів, що становлять національне надбання України. Жоден заклад вищої освіти чи наукова установа України не має їх більше, ніж є у Львівському університеті. Коли говоримо про національне надбання, то часто зринає думка про щось старовинне. З одного боку, так і є, бо, до прикладу, фонди рукописів і стародруків Наукової бібліотеки сягають ХІІ століття. Водночас є й сучасні об’єкти: до прикладу, колекція культур мікроорганізмів, які продукують антибіотики. Вони також можуть збирати іони важких металів, що важливо для вирішення екологічних проблем.

У нас є й інноваційні лабораторії. Маємо два центри колективного користування науковим обладнанням, що відкривають можливості для науковців й з інших університетів. Створюємо й сучасні лабораторії у співпраці з Львівською обласною Малою академією наук імені Ігоря Юхновського, адже прагнемо забезпечити тяглість підготовки фахівців ще зі шкільної парти. Часом жартую – що науковці проходять шлях від МАН до НАН, тобто від Малої академії наук до Національної академії наук України. Вже відкрили чотири такі лабораторії на факультетах університету, де учні можуть працювати під керівництвом досвідчених науковців.

Відтак, сильна сторона університету – це тяглість академічних традицій і відкритість до співпраці з молоддю. А проблеми університету – це виклики, спричинені війною, безпека, загибель студентів, працівників, випускників, роботи з ветеранами, ВПО. Це те, у чому ми всі зараз здобуваємо досвід, й у нас немає в кого вчитися.

Також, безперечно, є потреба у забезпеченні фінансової стабільності та модернізації інфраструктури університету.

Чи встигаєте ви поєднувати управлінську та наукову діяльність?

Безумовно, часу є обмаль, але я не залишив викладацької та дослідницької діяльності. Я продовжую читати два курси лекцій для студентів, зокрема один курс для першокурсників. Для мене це важливо, щоб зрозуміти, яким є вступник, які його потреби. Спілкування є важливим. Те саме стосується й наукових досліджень: потрібно орієнтуватися, які зараз є можливості, виклики для науковців. Це допомагає розуміти як можна розвивати кадровий резерв університету, яких фахівців ми потребуємо, як популяризувати і комерціалізувати результати наших досліджень.

Потрібно багато речей перевірити самому, щоб зрозуміти як вони працюють. До прикладу, я також харчуюся у нашій їдальні. Для мене це важливо, щоб розуміти як ми можемо вдосконалити мережу харчування.

Є такий міф, що наука – це нудно. Як зацікавлювати молодь наукою?

Наука не може бути нудною, доки вона дозволяє нам відкрити щось нове. Коли людина відкриє щось нове, тоді у неї виникає цікавість. Наука повинна працювати на потреби людини, суспільства, держави та шукати відповіді на актуальні питання. Університет – це середовище, де природна зацікавленість має перерости у науковий пошук. Наука – це перспектива. Саме тому у нас є ця співпраця через Малу академію наук і заклади загальної середньої освіти з шкільною молоддю.

До прикладу, ми проводимо спільно з МАН літні школи. І навіть тут важливою є міждисциплінарність. Так, школа для юних хіміків збирала десяток зацікавлених учнів. У мистецьких заходах, можливо, було трішки більше охочих взяти участь. Та ми об’єднали ці два напрями у «Кольорову хімію» – учні могли самі синтезувати барвники, виготовити на їхній основі фарби і намалювати картини. З одного боку, це відбувалося під супроводом знаних науковців, а з іншого боку – під супроводом знаних митців. Ось тоді аудиторія заходу була набагато ширшою, міждисциплінарність відкриває нові можливості для зацікавлення наукою.

Важливою також є співпраця з журналістами та громадськістю. Ми декларуємо і реалізовуємо принципи відкритої науки, щоб суспільство могло зрозуміти у чому користь певного відкриття. Наші науковці беруть участь у телевізійних програмах, проводимо інтелектуальні зустрічі, конкурси.

До прикладу, за 17 років існування Всеукраїнський конкурс юних дослідників «Кристали» імені Євгена Гладишевського зібрав аудиторію у понад 30 тисяч учасників з усієї України. Учні молодших класів вирощують кристали разом з батьками. Коли вони приходять до нас ділитися своїми результатами, то з ними часто є батьки, дідусі, бабусі. Тому конкурс вже став сімейним. І це теж шлях зацікавлення наукою.

Ви розповідали, що хотіли, щоб ЛНУ потрапив до світового рейтингу ЗВО. Це амбітна та велика ціль. Що потрібно зробити для досягнення мети?

Кожен рейтинг має свої критерії. Є публікаційна активність, наукові здобутки, міжнародна співпраця, кількість вступників, репутація серед роботодавців, присутність у інтернет-просторі. Все це про внесок людей, їхню наукову діяльність, міжнародну співпрацю.

Я говорив про мотивацію, ось ми маємо мотиваційний чинник: за наукові публікації в журналах, які індексуються у наукометричних базах даних, є спеціальна доплата, також за патенти, монографії, підготовку студентів до інтелектуальних змагань. Це стосується не лише працівника, а й студента.

Нам треба адаптуватися до міжнародних критеріїв, це довгострокова стратегія. Ми не можемо за раз посилити цитування наших статей, треба спочатку покращити представленість публікацій, забезпечити їхнє всебічне оприлюднення. Зараз конкуренція між закладами освіти також модифікувалася. Колись ми конкурували між собою, а зараз – радше із західними університетами. Кожен університет Львова має свої сильні сторони, напрями діяльності, а присутність у світовому рейтингу – це більше про конкурентоспроможність зі світовими закладами освіти.

Чи помічаєте відтік кадрів під час повномасштабної війни?

Ядро університету нам вдалося зберегти попри усі виклики. Мотивацією, окрім фінансової складової, є можливість професійного зростання. Ще один важливий чинник мотивації – створити безпечні і комфортні умови праці, важливою також є атмосфера довіри і підтримки, яку відчувають працівники і студенти. Адже люди залишаються там, де вони бачать перспективу розвитку.

Для розвитку великого університету потрібно шукати фінанси. Як шукаєте додаткове фінансування? Можливо залучаєте бізнес чи випускників?

Для пошуку і написання заявок на гранти у нас працюють спеціальні відділи. Ці структури створили минулого року для супроводу міжнародних проєктів і тут йдеться не лише про підтримку кожного працівника, але й університету загалом.

Важливим аспектом є диверсифікація фінансування. Ми розширюємо коло партнерів, спеціально створили в університеті Центр співпраці з меценатами та випускниками. Йдеться про довгостроковий розвиток проєктів, університету. Повинен бути баланс між грантами, міжнародними фондами і співпрацею з бізнесом.

Якщо говорити про фінансування наукових досліджень, то є три основні складові: державний бюджет, міжнародні гранти та бізнес. Для розвитку університету не можна нехтувати роботою з випускниками, тому що університет – це спільнота людей, яких об’єднують цінності і відповідальність за майбутнє.

Мотивація важлива не лише для викладачів, а й для студентів, особливо у епоху ШІ. Чи змінюються підходи у навчанні, щоб відповідати вимогам часу?

Ми проводимо багато зустрічей з різними структурами, компаніями, щоб студенти могли йти на стажування, могли працевлаштовуватися, виконувати фахові доручення, здобувати досвід. Ми сприяємо працевлаштуванню студентів і їхній роботі над дослідними проєктами. І це є важливою мотивацією.

Безумовно, штучний інтелект вносить свої зміни у наше сьогодення, світ загалом змінюється і університет не може стояти осторонь. Сучасний студент живе в іншому інформаційному середовищі, ніж 10–20 років тому.

Я сам почав працювати у цій галузі давно, працював над створенням баз даних, які мали сприяти data mining – інтелектуальному аналізу даних, потім це переросло в machine learning (машинне навчання), а сьогодні ми маємо AI (ШІ). Ці технології нам допомагають зробити процес обробки даних і систематизації швидшим, але наукову інтуїцію, мабуть, не можна буде замінити. Штучний інтелект не забезпечить критичного мислення, фундаментальні знання, роботу в лабораторії, креатив, польові дослідження, але він допоможе нам в оптимізації різних процесів.

На мою думку, основою мотивації для студента є інтерактивне, практичне і проєктне навчання, важливо, щоб воно було наближене до викликів реальної професії. Водночас повинен бути баланс між новими методами й академічними стандартами, бо не все нове є автоматично кращим, не все традиційне є застарілим. Важливою також є особистість викладача, який повинен мотивувати студента, викликати довіру, спровокувати інтелектуальні дискусії.

Чи використовуєте ви штучний інтелект?

Планую створити в університеті центр, який відповідав би за цифрові трансформації і ШІ. Ми оновили Стратегію цифровізації та розвитку технологій штучного інтелекту у Львівському університеті. Штучний інтелект – це інструмент, а не заміна людини. Ми вводимо ШІ в освіту, науку та інші галузі, ми не залишаємося осторонь. Зараз для нас важливо не лише адаптуватися до викликів і можливостей сьогодення, а й брати активну участь у його творенні. Ми також долучаємось до розробки технологій ШІ – не лише є користувачами інновацій, але й беремо участь у їхньому формуванні.

Там, де ми можемо використовувати технології у обробці чи аналізі даних, ми це робимо. На засіданні ректорату 29 червня ми ухвалили рішення відкрити Лабораторію віртуальної реальності (VR-Lab), яка буде оснащена найсучаснішим обладнанням. Для мене важливо, щоб штучний інтелект був коефіцієнтом корисної дії, щоб допомагав якісно навчатися і ефективно проводити дослідження.

Цьогоріч вартість навчання на контракті для вступників зросте у всіх українських університетах, зокрема й через збільшення оплати праці освітянам. У ЛНУ імені Івана Франка ціни зросли до 30%. Що впливає на формування цін?

Я стараюсь уникати терміну «підвищення вартості», я б говорив про «встановлення актуальної вартості». Ми приводимо ціни у відповідність до індикативної вартості підготовки фахівців. Є постанова Кабінету Міністрів України, яка передбачає наближення контрактної вартості навчання до реальних витрат. Університет є у межах загальнодержавної політики формування цін.

Ми також багато працюємо та спілкуємося з Міністерством освіти та науки України щодо державних грантів, які частково покривають вартість навчання. У нас в університеті приблизно дві тисячі студентів першого і другого курсів скористалися грантовою підтримкою. Ми також шукаємо інші джерела, щоб підтримати студентів, до прикладу, розвиваємо систему іменних стипендій.

Під час війни молодь часто виїздить за кордон. Що може допомогти втримати молодь в Україні?

Насамперед самі освітні програми, вони мають відповідати викликам часу. З одного боку, використовуючи штучний інтелект, ми моделюємо завтрашній день, те, які спеціальності будуть затребувані, які компетентності студентові треба здобути, щоб бути конкурентоспроможним на ринку праці. Ми намагаємося бути попереду. З іншого боку, це гнучка освітня траєкторія для студента, щоб він міг сам обирати додаткові дисципліни та послідовність їхнього вивчення.

Важливим є залучення роботодавців, дуальна освіта. Ми стараємося, щоб такі компоненти були у кожній освітній програмі, щоб відбувалися заняття на виробництві чи там, де майбутній випускник буде працювати, вдосконалюватися.

Підтримую ідею того, щоб студент міг навчатися три роки на бакалавраті, що узгодить наші освітні програми з європейськими стандартами. Обмін та зарахування кредитів буде простішим. Визначальною є не кількість років навчання, а якість освіти. Зараз світ динамічний і нам треба адаптувати освітній процес і для ветеранів війни, і для тих, хто повернеться з пораненнями, і для ВПО. Ми працюємо над створенням спеціальних освітніх програм. У нас є Інститут післядипломної освіти, де можна здобути другу освіту, певні кваліфікації, мікрокредити, щоб можна було за короткий час отримати певні навички і почати працювати, а потім вдосконалюватися.

Втім важливо, щоб студент міг сам формувати свою освітню траєкторію і мати можливість під час навчання і працювати, і подорожувати, і здобувати досвід. Тому хорошим був би формат, щоб студент міг навчатися і довше, якщо того прагне, поєднуючи навчання з професійною діяльністю чи науковими дослідженнями.

Ви багато років працювали за кордоном. Який досвід варто було б перейняти українським університетам?

Я мав можливість працювати в Університеті Женеви, в Університеті Савуа, Ансі у Франції. Не існує ідеальних моделей чи систем, які ми могли б запровадити у себе. Втім є окремі практики, підходи, які можна було б адаптувати. Варто виділити кілька аспектів.

Так, в іноземних університетах добре розвинена культура безбар’єрності. Ми хочемо, щоб і у нас була не тільки фізична доступність корпусів, а й самі цінності, які передбачає інклюзивний простір. Це величезний проєкт, зважаючи, що університет має десятки корпусів і частина цих приміщень – історичні пам’ятки. Не так просто провести реконструкцію, але ми цим шляхом йдемо. Мова про формування середовища, де кожен учасник освітнього процесу буде відчувати себе повноцінною частиною університетської спільноти. Йому не потрібна буде стороння допомога. Це важливо в тому числі для інтеграції ветеранів. Я є Почесним амбасадором Львова. У контексті інклюзії в нас є добра співпраця з містом: проєкти безбар’єрності ми розвиваємо спільно з Львівською міською радою.

Також європейська практика передбачає реактуалізацію бібліотеки як сучасного інтелектуального простору. Я вбачаю в бібліотеці не лише книгозбірню, а й культурно-освітній простір, хаб. Там повинні бути цифрові ресурси та інша відповідна інфраструктура.

Серед іншого: розвиток системи надання грантів для працівників, науковців та студентів.

Ну і цифровізація. Ми уже перейшли на систему повного електронного обігу документів. Це стосується також студентів, вони мають систему «Деканат» і можуть бачити свою успішність, відвідування занять. Водночас, маємо розуміти, що розвиток таких систем, безумовно, потребує інформаційного захисту.

Освітяни багато дискутують про реформу старшої школи, яка передбачає 12-річне навчання та трирічний бакалаврат. Яке ваше ставлення до реформи?

До реформи я ставлюся позитивно. Перехід до старшої школи, де є профільне навчання, – важливий. Після 12 років навчання вступник підходитиме більш цілеспрямовано до вибору професії. Тоді вже буде актуальним й трирічний бакалаврат. Ми уже працюємо над тим, щоб ввести систему трирічного бакалаврату для спеціальностей «Середня освіта». Це ті спеціальності, де ми готуємо вчителів. Це також підтримка Нової української школи, щоб забезпечити тяглість підготовки фахівця від школи до університету.

Якщо ми залишимося на тій моделі, яка є зараз, то існує ризик, що вона не витримає перевірки часом. 12 років навчання у школі, 4 + 2 роки навчання в університеті і 4 роки аспірантури – це довго. Треба готувати фахівця, який легко зможе адаптуватися до ринку праці. Навчання має бути гнучкішим, адаптуватися до умов праці. Розвиток професійної кар’єри також є іншим. Загалом ми готові до змін у бакалавраті. Реформа у освітній галузі має розширювати можливості учня і студента.

Реформа також передбачатиме, що матимемо один рік, коли майже не буде вступників до університетів. Чи маєте ідеї, що робити університету у цей період?

Ми хочемо зосередитися на інтеграції в академічне середовище ветеранів та людей, які постраждали під час війни. Багато хто вважає, що вища освіта не є обов’язковою. Зараз розвиваються заклади освіти, які готують професійно-технічних працівників і робота у цьому напрямку є важливою. Але освіта – це не лише знання і навички, а й світогляд, середовище, підтримка. І саме університет зможе забезпечити здобуття додаткових компетентностей для людей, які повертаються у цивільне життя. Я бачу тут додаткові можливості.

Які зараз напрямки розвитку університету є для вас пріоритетними?

Кожен напрям є пріоритетним, не можна на чомусь зосередитися, а інше упустити. Я б продовжував цифрову трансформацію, тут немає меж досконалості. Ми маємо системи, де є бази даних для працівників, студентів. Їх треба інтегрувати, щоб студент мав свою програму в смартфоні і бачив, яка буде лекція, в якій аудиторії, які матеріали треба підготувати, хто буде лектором. Так само і для працівника, щоб міг будувати якісно робочі плани.

Окрім викликів часу, ми повинні розвивати і фундаментальну складову науки, бо освіту без науки важко уявити. Потрібно також модернізовувати інфраструктуру університету. Є плани побудови нового лабораторного корпусу, завершення модернізації нашого спортивного комплексу, використання його для психологічної та фізичної реабілітації ветеранів разом із Ботанічним садом, який розташований поряд.

Важливим є також студентське середовище – гуртожитки, які повинні відповідати сучасним вимогам і бути інклюзивними.

Університет повинен бути конкурентоспроможним, конкурувати з закордонними закладами як за студента, так і за проведення наукових досліджень.

Маю ще амбітну мету – відкрити Євроколедж при університеті, який би готував фахівців як для українських, так і закордонних установ. Навчав безпековим принципам, реабілітації людини, відновлення людського потенціалу, інфраструктури. У цьому ми, в Україні, маємо сьогодні найбільший досвід, а інші країни Європи можуть скористатися нашими напрацюваннями. Основна мета Євроколеджу – побудувати таку систему підготовки випускників, щоб вони потім роз’їхалися по всьому світу, підтримували між собою контакт і сприяли розвитку Львова та України.