МИ ПАМ’ЯТАЄМО: Художник Ян Генрик Розен

Ігнаци Дрекслер, Mankurt, 12 листопада 2010266523

Чого тільки не вміє цей майстер! Анатомія людини і тварин, каміння і рослин, постаті у вишуканих рухах і багатство складок одягу, світло дня та іскри зірок на чорному небі, і це все Розен малює як фахівець саме у цьому розділі мистецтва.

Не так часто, але часами трапляється водити Львовом гостей міста. У всіх випадках Вірменський собор входить до програми обов’язково. Так склалася "трудова біографія", що доступ до собору я мав ще з початку 1970-х, коли до закритого храму допускалися тільки музейні співробітники та почесні гості міста – оглянути фондові збірки давнього українського мистецтва.  Ви знаєте, тодішній і нинішній вигляди інтер’єру – дві зовсім різні краси, і кожна по-своєму. Тоді заходили через вівтарну частину, і у цій давній частині храму зберігалася українська дерев’яна скульптура – багато, сотні. Окремо – довгі ряди Розп’ять. А потім праворуч – іконопис, ліворуч – різьба по дереву, царські та дияконські врата. Тисячі. На стелажах. Не фігуральна, а буквальна скарбниця.

Вражаюче, несамовите видовище, яке не можна передати словами.

ArticleImage_1_77803.jpg

А сьогодні штовхнеш двері від Краківської, увійдеш, запустивши гостей, сам глянеш на косі промені світла, що падають через вузькі віконця, і переводиш погляд на захоплені очі супутників. Приємно. І пишаєшся. Вони бачать тільки сам храм, але і зараз є на що подивитися. Розповідаю переважно "прикольні" випадки з минулого, безумовно, не забуваючи і про собор, і про живопис Яна Розена, про який завжди розпитують. Власне Яну Генрику Розену присвячена наша сьогоднішня розповідь

Біографія Розена (1891, Варшава - 1982, Арлінгтон, США) відома у досить загальних рисах.  Починаючи з третього року життя, мешкав у Парижі разом зі своїми сестрами, Марією і Софією. Він мав великі інтереси, вивчав історію мистецтв в Мюнхені, Парижі й Лозанні. Під час Першої світової війни бився у складі 11-го полку кірасирів французької армії. У 1917 році вступив у формування польської армії, допомагав організувати її, згодом його призначили військовим радником у Лігу Націй в Женеві. Був лицарем Хреста військових чеснот й доблесті, французького ордену Почесного легіону, Військового Хреста і британської військової медалі за хоробрість. Після короткого перебування в казармах у Бродах почав працювати у Міністерстві закордонних справ.

Окремо і спеціально для наших польських читачів повідомляю – творчість Яна Розена, безсумнівно, належить до польської культури. Джерелом натхнення для мене став міжвоєнний польський альбом 1930 року, виданий поляком Людвіком Вележинським у Львові "Malowidla scienne Jana Henryka Rosena w katedrze ormianskiej we Lwowie" з вступною статтею польського професора Львівської Політехніки Ігнаци Дрекслера, який точно не був українцем і, боронь Боже, росіянином так само. Після цих виправдань перед нашими польськими друзями можу продовжити.

ArticleImage_2_77803.jpg

Сьогодні існують цілком непогані українські джерела, наприклад, книга львів’янина Ю.Смірнова, але, якщо чесно - не хотілося погоджувати з автором,  з яким не маю честі бути знайомим. Простіше перекласти з польської чудову статтю І.Дрекслера. Їй вже 80 років, але багато в чому вона написана, як сьогодні. Гадаю, багатьом із наших читачів буде цікаво ознайомитися з цим недовгим і змістовним текстом, поданим з несуттєвими скороченнями. Всі чорно-білі репродукції так само з цього видання Л.Вележинського.

Ян Генрік Розен – з польської родини заможних вихрещених євреїв, бойовий офіцер у французькій  та польській арміях, дипломат, видатний художник і львів’янин.

А зараз стаття.

 

Вірменський собор у Львові розташований у надзвичайно приємному оточенні і є однією з найстаріших та найбільш оригінальних архітектурних пам’яток Польщі.

Його будівельні початки, що сягають часів Казимира Великого, первинний вигляд, дрібні деталі, конструктивні особливості та орнаментика вказують на походження з гір Вірменії.

У наш час той первісний собор зберігся тільки у вівтарний частині храму, який збільшувався сторіччями. А саме у сімнадцятому столітті були побудовані великий склепінчастий зал від головного входу (навпроти апсиди), так, що колишня стіна фасаду стала тріумфальною стіною, що відокремлює пресбітерій від головної нави. Архиєпископ др. Юзеф Теодорович, який посідав трон владики чверть  століття, в перше десятиріччя ХХ ст. добудував дальшу частину собору від згаданої нави до вул. Краківської за проектом архітектора Мончинського. 

ArticleImage_3_77803.jpg

 

Оригінальний собор був оточений з усіх боків кладовищем з  могилами, вкритими різьбленими плитами різних сторіч, з характерними прикрасами та написами - спочатку вірменськими, потім латинськими і врешті польськими.

Ці плити, тільки частина з яких  збереглася від повного знищення, вкривають землю по обидва боки від собору та мальовничий прохід за апсидою. Вони є красномовним свідоцтвом історії та культури вірмен у Польщі.

Інтер’єр собору перетворювався з  плином століть у відповідності з кожною добою. До наших днів він дійшов у пишних шатах рококо. Сповнені руху і життя танцюючі постаті святих зображені на численних вівтарях, престолі та іншій церковній атрибутиці. Давні кам’яні стіни та первинні оригінальні орнаменти вкриті грубим шаром вапняної штукатурки, яка стала ґрунтом для численних фресок достатньо скромних пензлів.

Ансамбль як цілість справляв досить приємне і оригінальне враження палімпсесту XVIII сторіччя, з-під тексту якого лунали відгуки форм набагато старших.

Отець Архиєпископ Теодорович, який одержав собор у стані небезпечної руйнації, вирішив провести не тільки ремонтні роботи, але і відновити давній вигляд храму та прикрасити його  якнайгарніше. Апсиду залатали і  відремонтували, а також прикрасили арками, стрічками, колонками та різьбленими в камені східними орнаментами. 

ArticleImage_4_77803.jpg

З інтер’єру усунули все добудоване, вирізьблене та прикрашене у XVIII сторіччі. Після цього збили стару церковну штукатурку, під якою знайшли старовинні різьблені прикраси (місцями значно пошкоджені) і зворушливі вотивні хрестики, вирізані в кам’яних стінах, а також фрагменти фресок набагато давніших.

Коли дійшло до декорування інтер’єру старої частини собору, тобто купола та склепінь, Архиєпископ довірив цю роботу проф. Юзефу Мехоферу. Відновлення дерев’яної частини у наві сімнадцятого століття та нової, передньої частину храму було доручено архітектору Мончинському. Реставрацію та архітектонічні перетворення інтер’єру собору та каплиці віддали в руки проф. Вітольда Мінкевича, а для виконання настінних розписів залучили на той час мало кому відомого молодого художника Яна Генрика Розена.

Життя цього художника пливло незвичним зиґзаґом, переважно за кордоном - у Швейцарії, Франції, Англії,  та у подорожах, причому молода людина займалася всім іншим, але не живописом. Всього кілька місяців пробув він у студії одного художника з Парижу, ім’я якого для нас є пустим звуком. Перед цим із захватом вивчав різноманітні науки, випробував себе у літературі, цілу війну пробув на коні та в окопах, і нарешті осів у Міністерстві закордонних справ.  Ніщо не заповідало у ньому видатного творця.

І  ось неочікувано, як Афіна у всеозброєнні з голови Зевса, вискочив з кабінетів Міністерства закордонних справ Ян Генрік Розен, вже як зрілий, один із перших художників Польщі, щоби вже ніколи не повернутися до службової кар’єри ні  дипломата, ні військового.

Ці гідні подиву справи можна пояснити хіба спадковістю та впливом середовища, що його оточувало.  Наш митець був сином Яна Розена, всесвітньо відомого художника-баталіста та автора військових сцен наполеонівської доби. Безсумнівно, Ян Розен взяв від батька здібності, а часто буваючи у студії батька та його друзів і колег, практично ознайомився з технікою рисунку та живопису. Невирішеним залишається тільки питання, чому цей великий талант так довго залишався у прихованому стані, чому відкриття його сталося так пізно і неочікувано.  Проте ми бачимо, що ця чарівна кристалізація мала нечувану красу та силу духовного змісту. Пізніше він влаштував невелику, але пам’ятну виставку своїх картин у Товаристві друзів "штук пьєнькних" у Львові.

І безпосередньо після цього, не маючи інших аргументів окрім душі, сповненої творчим розмахом, приступив Розен до виконання гігантського завдання, найбільшого і найскладнішого серед взагалі відомих  мистецтву, до художнього переосмислення простору, до ансамблювання архітектури, живопису та скульптури в один спільний мистецький витвір, тобто до розписів інтер’єру Вірменського собору.

Окрім того, усвідомимо собі, що і вівтарна частина, і головна нава абсолютно недостатньо освітлені через малі та глибоко посаджені вікна, ба більше, внаслідок нерегулярно розставлених віконних та інших отворів стіни храму поділені асиметрично, а пілястри ще ділять їх, тобто використання стін під живописні композиції видавалося взагалі виключеним. Тим більше, під розписи монументального характеру. Такими були внутрішні умови,  в яких виникав майбутній мистецький твір, що сьогодні одягнув інтер’єр собору у пречудові літургійні шати. 

ArticleImage_5_77803.jpg

Широкий набір гарних фоторепродукцій, який супроводжує цей текст, а також їх список та пояснення доводять, що описи окремих картин є повністю зайвими. Фотографії говорять самі за себе. Тому авторові цих слів залишається тільки обов’язок додавати нечисленні зауваження щодо того, чого не можна побачити на монохромних фото. А такими є: ансамбль цілості, барви розписів, їхня черговість та техніка виконання.

Коли ви заходите до храму, то одержуєте глибоке враження чудесної гармонії, цього чудового злиття кольору і форми у трьох галузях мистецтва, які злилися тут в одне органічне ціле.

Широкі визолочені пари пілястрів, що зв’язують цю підкреслену і ризиковану червоно-золоту стелю, водночас створюють ідеальні рами живописних композицій. Інші ділянки стін вкриті орнаментами, запозиченими з прадавніх вірменських ілюстрованих манускриптів, старанно підпорядковані чіткій будівельній конструкції.

Багатство композиційних форм, досконала майстерність рисунку, що поєднуються з чудовою барвистістю, висока оригінальність кожного образу як цілості, а також ретельна прониклива досконалість в опрацюванні деталей дозволяють стверджувати, що розписи Я.Г.Розена створюють не тільки чи не найкращий на всю Польщу потужний ансамбль ліній та колориту, настрою та осмисленого змісту, але водночас кожен твір зачаровує і притягує глядача рясністю прекрасних деталей.

Прошу придивитися до багатства типів голів, яких можна нарахувати в цілому соборі більше чверті тисячі, будь ласка, вивчіть характер, нечувану делікатність і вражаючу виразність окремих рук, порівняйте позиції, рухи, жести різноманітних особистостей.

А якби з іконографічної  точки зору оцінювати окремі композиції, скільки ж нових прийомів знайшлося б! Один за другим, майже без винятків. Або якщо розглянути одяг світський та церковний. Навіть невіглас знайде тут широкий спектр форм, ідей і тонкощів, дотепер небачених. 

ArticleImage_1_76768.jpg

Чого тільки не вміє цей майстер! Анатомія людини і тварин, каміння і рослин, постаті у вишуканих рухах і багатство складок одягу, світло дня та іскри зірок на чорному небі, і це все Розен малює як фахівець саме у цьому розділі мистецтва.

Окремі свої композиції кладе Ян Генрік на одноманітне гладеньке тло живого амарантового або чорного кольору, що не визначають жодної реальності, але відкривають цілий світ можливостей. І на цьому тлі живописець розкриває людські душі, їхні характери та взаємозв’язки.

Що стосується барвистості зображень, то вона просто неймовірна. Треба було б перекинути тисячі образів, перш ніж знайшовся б такий самий атлас, що просто світиться, як на підшивці чорного оксамитового одягу абата, який йде у похоронній процесії Святого Оділона. Або оці численні різноманітні пурпури, рожевості, оця шкала червені, ці оригінальні сині та синьо-зелені барви  - все є безкінечною  гармонійною поживою для жадібного ока. 

Якби захотілося дати відповідь на запитання про вид мистецтва Розена, про його класифікацію, то треба б тоді вказати на низку найбільших творців, скажімо, наприклад, Мікеланджело, Рембрандта, Веласкеса, твори яких є неподільною емульсією (перепрошую за вираз) чинників реальних, матеріальних, об’єктивних з ідеальними, спіритичними, абстрактними. У цьому небезпечному взаємопроникненні елементів водночас виступають об’єктивні малярські зародки зі стилізацією, з фантастикою, символікою, надзвичайними настроями. Персонажі, створені такими майстрами, піднімаються вище повсякденних справ і національних кордонів – перетворюються у загальнолюдські типи. Їхні болі та героїзм є рисами вершин людства.

Для орієнтації належалося б ще вказати, як на споріднені твори,  на флорентійські фрески Фра Джованні Анжеліко (особливо Розп’яття у капітульній залі монастиря Св. Марка) та фрески Мантеньї на теми легенди про Св. Якова в каплиці собору Еремітані в Падуї, а також історію св. Геновефи Пюві де Шаванна на стінах Пантеону в Парижі.

Що стосується техніки, то твори Розена не є фресками у точному значенні цього слова, бо виконані білковими фарбами по сухий мулярській основі.

Сьогодні відносно мало людей у Польщі, які знають про храмові розписи Я.Г.Розена. Більше уваги звертають на них за кордоном. Слава Розена розповсюджується не так за посередництвом офіційної критики, як через людей, які мали радість бачити і насолоджуватися, пережити це велике мистецтво і повернутися до нього. Вже скоро легіони прихильників цього мистецтва почнуть рости, як лавина, а собор завжди будуть відвідувати тлуми людей. Цей альбом для одних буде стимулом наближення до великого твору, а для інших - цінною пам’яткою відчутих проникливих вражень.

ArticleImage_1_79274.jpg

Тож мусимо визнати, що видавець нинішнього альбому п. Людвик Вележинський добре прислужився польській культурі, взявши на себе, попри нелегкі часи, таку дорогу публікацію. Це також виразно засвідчує технічну досконалість видавця, глибоку захопленість мистецьким твором, популяризації якого присвятив він стільки праці. 

Завершивши цей переклад, Манкурт подумав, що достойні автори альбому прислужилися не тільки польській, але й українській та світовій культурі.

Варто додати, що у пізніші роки художник ще був професором нашої Політехніки, а 1937 р. на запрошення польського посла у Вашингтоні Є. Потоцького Ян Генрик Розен виїхав в Америку для виконання фрески "Битва Яна ІІІ Собєського під Віднем" для залу прийомів у польському посольстві. Це "відрядження" врятувало його від неминучої загибелі під час німецької окупації Львова і вже у Сполучених Штатах Розен ще кілька десятиріч натхненно і плідно працював.

Репродукції з альбому в мене були всі, почав відбирати потрібні для мережевої публікації. Нелегке завдання. У цей момент зіштовхнувся ще з однією проблемою. Розповім шановним читачам на завершення, бо ситуація виникла кумедна, а текст занадто патетичний. 

Заздалегідь готуючись до роботи над матеріалом, звернувся по допомогу до друзів. Один з них приніс мені кілька чудових фотографій львівських стінних розписів Я.Розена від шановного п.Олега Введенського. Я ж не фахівець, питаю його:

- А де знаходяться ці розписи сьогодні?

- Ти що, не знаєш? Ну, там, нагорі, на початку Кривоноса, де колись була НВО "Система".

- При чому тут "Система"? Що там зараз?

- Ну, де колишній Будинок якості був  - знаєш?

- Мене не цікавлять Будинки якості і "Системи". Що там зараз?

- Не знаю я, що там зараз, але цих фотографій ще ніде не публікували, вони дуже якісні, між іншим, по 10 мегабайт кожна.

У якому приміщенні знаходяться розписи знаменитого автора, з’ясувати я забув. Після третьої години ночі перед відправкою тексту в редакцію згадав. О пів на четверту відкрив Скайп, побачив, що зеленим світиться  значок відомої  дослідниці нашого міста, розвеселився – отже, не спить, за компом сидить. Відправив їй одну фотографію і негайно набираю в чаті:

- Привіт! Звідки цей Розен?

- Управління Львівської Архідієцезії Римо-католицької церкви. Де церква  Стрітення Господнього.  А що?

- Нарешті! А то мені розповідали якісь нісенітниці… Може, ти ще знаєш, де Розен мешкав у Львові?

- На Чупринки, 56.

- Як приємно, що є на світі такі мудрі жінки! Можна на тебе послатися?

- Не треба, це і так всім відомо.

- Та ясно, що всім відомо! Дякую. Фото будинку сам знайду.

ArticleImage_2_76768.jpg

Пошукав у власних архівах, є така фотографія. Всі не всі, а деякі, можливо, і запам’ятають – видатний львівський художник Ян Генрик Розен мешкав на нинішній вулиці Чупринки у будинку  № 56. Прикмети відомі – це навпроти Інституту тифу знаменитого Рудольфа Вайґля, про якого ми вже писали у нашій рубриці. І трохи нижче будинку, в якому мешкав знаменитий архітектор О. Лушпинський, про якого ще треба б написати.

Вулиця така. І місто. Львів називається.

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 23

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук