30 листопада та 1 грудня у місті тривав Львівський безпековий форум. Учасники події, фахівці та експерти з США, Канади, Європи та України, обговорювали питання міжнародної безпеки, політичної ситуації в Європі – та, зокрема, в Україні.
ZAXID.NET занотував важливі тези, що пролунали під час цього форуму стосовно Мінських домовленостей та ролі дипломатії у сучасному світі.
***
«Що більше історія має значення, то більше ми її забуваємо. І в Британії, і в Україні вважають, що те, як ми сьогодні живемо, цей стан умовної безпеки був завжди, він сприймається як належне.
Не пропустіть найважливіше Додайте ZAXID.NET у вибрані в Google ДодатиЯк би виглядав світ, якби не було Першої світової? Або якби війну виграла не Антанта, а Німеччина? Можемо припустити, що в Росії не було б більшовиків, не було б Гітлера і Другої світової війни, імовірно, не з’явився б Європейський Союз».
Історик, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.
«Німеччина завжди мала неоднозначний, навіть біполярний, погляд на Росію та Радянський союз. Тому що, по суті, ми воювали з Росію протягом більшої частини ХХ століття: 4 роки війни під час Другої світової і потім ще 40 років Холодної війни. Але з іншого боку, між Німеччиною і Росією завжди була співпраця.
Німеччина відчуває себе на одному рівні з Росією. У мене складається таке враження, що країни між східним кордоном Німеччини і західним кордоном Росії не сприймаються як незалежні нації, або як країни і нації з власними інтересами. Часом я чую від німців, що потрібно враховувати інтереси Росії, бо ми – сусіди. Та я їм кажу: «Ні, які ми сусіди! У часи пакту Гітлера і Сталіна ми були сусідами, але ж ми не хочемо повернутись у ці часи?»
Професор міжнародної політики та трансатлантичних відносин у Регенсбурзькому університеті Штефан Бірлінг.
«Я ніколи не використовую терміни «Путін» і «Росія» як взаємозамінні. Путін – це уособлення вічної Росії, він є останнім втіленням історично сформованої російської політики. В той же час політично небезпечно було би зводити обговорення проблеми лише до особи Путіна».
Старший науковий співробітник Jamestown Foundation Владімір Сокор.
«Як сталось так, що люди готові захоплюватись і замиловуватись Росією? По-перше, це відчуття провини після Другої світової війни, що нам треба якось загладити свою провину перед Росією. Також є певне відчуття спорідненості між німцями і росіянами, бо Німеччина вважає себе країною поетів, мислителів, філософів – і так само сприймають і Росію, що в цій країні немає американського прагматизму».
Професор міжнародної політики та трансатлантичних відносин у Регенсбурзькому університеті Штефан Бірлінг.
«На мою думку, неправильно вести дискусію про Україну, вимірюючи вклад того чи іншого гравця в результат Другої світової війни».
Старший науковий співробітник Jamestown Foundation Владімір Сокор.
«Одна з найбільших пасток, в яку ми потрапили, стосовно структури переговорів щодо конфлікту на Донбасі, полягає в тому, що ми дозволили використати Росіїї ситуацію на свою користь. Мінські домовленості засновані на тому, що в Україні триває «громадянська» війна і Росія допомагає українському уряду вирішити цей конфлікт, втручаючись у нього з благими намірами. Принаймні, від цього відштовуються документи Мінська-2. Люди у Вашингтоні і Брюселі усвідомлюють, що все було не так, але структура переговорів будується саме так. У переговорах беруть участь представники посередницьких структур Росії, і це дозволило Росії заховатись за ними і не брати на себе повну відповідальність за свої дії на Донбасі. Ми маємо змінити переговори так, щоб Росія взяла на себе повну відповідальність».
Колишній заступник держсекретаря з питань оборони США Майкл Карпентер.
«Україна не повинна сприймати непохитну підтримку у боротьбі проти Росії як щось належне і що буде тривати довго. Тому що погляди є різними. Поки що пані Меркель контролює ситуацію і чудово з цим справляється, вона підтримує у Європі політику санкцій. Багато людей говорять, що санкції не дали конкретних результатів. Хоча насправді санкції – єдиний інструмент політичного втілення нашої волі. Без санкцій ми можемо покладатись тільки на міжнародне право, але ви маєте розуміти, наскільки нестабільним і крихким воно є».
Професор міжнародної політики та трансатлантичних відносин у Регенсбурзькому університеті Штефан Бірлінг.
«Ми маємо називати Мінські домовленості Мінським диктатом, який був нав’язаний Україні силою. Він є неправомірний з деяких причин. Практично щодо України міжнародне право перестає застосовуватись. Право України на територіальну цілісність і контроль власних кордонів, яке безапеляційно визнається на міжнародному рівні, тут стає обумовленим правом згідно з Мінським перемир’ям. Тому що, згідно з домовленостями, Україні висуваються умови змінити конституцію і погодитись на так звані вибори, які мали би провести на окупованих Росією територіях, а також погодитись на легітимізацію особливого статусу цих територій. За Мінськими домовленостями це – передумови, щоб Україна користувалась своїми міжнародними правами.
Західний світ має допомогти Україні вибратись з цих домовленостей і зобов’язань Мінського мирного договору».