За останні кілька років, попри численні нарікання львів’ян на щільну забудову міста, нові будівлі все ж переважно милують око. Принаймні, вони вигідно вирізняються на тлі будинків кінця 1990-х – початку 2000-х років і того, що продовжують будувати в інших містах України. Сьогодні поговоримо про це і про існуючі проблеми з головним архітектором Львова Антоном Коломєйцевим. Вітаю вас.
Доброго дня.
Скажіть, який вплив головного архітектора на те, як забудовується місто? Це ж переважно приватні будинки – тобто який ви маєте вплив на це?
Ви знаєте, говорячи про те, що змінилася архітектура (житлова архітектура, не тільки якісь визначні громадські об’єкти, які здобувають відповідні премії всеукраїнського масштабу), то я думаю, це за останні роки велика заслуга мого попередника Юліана Чаплінського та інших підрозділів міської ради, які згуртовано працювали над такою ціллю. І насправді на сьогодні ми намагаємося не втрачати цієї планки, не збивати темпів.
Фактично є вплив видачі містобудівних, які видає виконавчий комітет міської ради, – ми готуємо ці рішення. Але дуже по багатьох питаннях насправді і забудовники, й архітектори радяться, ми є замовниками детальних планів території як управління архітектури й урбаністики. І, відповідно, є вплив на те, яку забудову ми формуємо.
Просто коли мерія видає містобудівні умови – там насамперед висотність, площа. І все. А як ця коробка буде виглядати в результаті – це ж приватна ініціатива.
Тут є маса проблем. І, звичайно, ці проблеми пов’язані з законодавством у загальноукраїнському масштабі, з нормативними документами, які часом родом ще з радянських часів. Але при цьому всьому намагаємося знаходити інструменти і забезпечити необхідні умови роботи підприємців для того, щоби вони могли інвестувати у відповідні об’єкти й будувати чи житло, чи офісні будівлі, чи якісь інші громадські установи. І в той же час щоби це було з комфортом для міста – для того, щоби формувати таке середовище, до якого ми звикли. Бо ми у Львові виросли у комфортному середовищі.
Може, я інакше запитаю: чи це означає, що змінилися або виросли смаки забудовників, що архітектори стали більш фахові? Що змінилося?
Абсолютно. Ринок насправді змінюється – і змінюється на краще. І продавати просто якісь мурашники, як це було років десять тому, вже на сьогодні неможливо. Конкуренція на ринку серед девелоперів, забудовників, серед архітекторів сприяє тому, що все якісніший продукт стає стандартом.
Але не все ще виглядає ідеально. І насправді ми маємо амбітні цілі в місті – це гуманна забудова середньої поверховості. Тому що те, що ми можемо побачити в інших містах-мільйонниках України, – це такі типові стіни з 16-ти поверхів. Це не гуманна забудова – це забудова депресивна.
У нас теж є такий проблемний район – вулиця Малоголосківська. Це те, що ви кажете, – мурашники без жодної інфраструктури.
Ви знаєте, багато речей спровоковані певними порушеннями, відходами від первісних задекларованих проектів, які робили забудовники. Тобто дуже часто ми бачимо, коли технічні поверхи врешті продаються як житлові, перетворюються і так далі. Є речі, на які дійсно важко повпливати.
Але на сьогоднішній день, навіть видаючи містобудівні умови й обмеження, ми сформували за допомогою і порадами юридичного департаменту відповідні документи, які підприємці підписують. І вони зобов’язуються в разі відходу від тих проектів звернутися до нас, погодити відповідні зміни, внести зміни в містобудівні умови, в проект для того, щоби не ставити місто перед фактом. Тому що на Підголоску через отакі речі, через такі порушення (а там є випадки, коли замість чотирьох поверхів збудували дванадцять) ми маємо дійсно перенаселення навіть на тому етапі, який сьогодні є початковим, ще не завершальним.
Тому разом із мешканцями ми провели кілька спільних зустрічей впродовж літа і напрацювали план змін, в основі якого є зменшити житлове навантаження, збільшити рекреаційні зони, соціальну інфраструктуру. І на сьогодні в нас уже готове технічне завдання, будемо запускати конкурс на першу школу. Садок – там завершується будівництво. Школа і садок – це перші такі важливі соціальні проекти, які будуть забезпечувати необхідним цей район.
А що стосується самого комфорту, то там є різного роду об’єкти. Є досить комфортні, які навіть перемагали у всеукраїнських конкурсах як кращі житлові будинки. Є будівлі, позбавлені прибудинкових територій, майданчиків – і тут ми так само шукаємо шляхи виходу сьогодні з цієї ситуації. Але з більшістю забудови насправді вихід є, і цей вихід – у дійсно комфортних подвір’ях, вулицях, які ми плануємо разом із забудовниками.
Я правильно розумію: ви згадали, як на Малоголосківській замість чотирьох поверхів збудували дванадцять – це так вже і лишиться? Це вже тепер будете викручуватись якось?
Виходить така прикра ситуація, коли забудовник, по суті, кидає мешканців на поталу тій ситуації, тим обставинам. Він фактично продає квартири, самовидаляється звідси, і його юридично важко зловити. Мешканці натомість вимагають у міста визнати поверховість такою, як вона є, – адже вони придбали тут квартири.
Так, можливо, з юридичного погляду… Хоча мені здається, що і з юридичної точки зору таких забудовників можна було б карати. Але мерія має вплив на те, що вона продовжує видавати містобудівні умови. Якщо оцей забудовник порушив грубо, нахабно умови будівництва… Добре, тут закрили очі – але цей забудовник більше не мав би нічого будувати в місті. Але маємо численні випадки, коли він продовжує будувати – і мерія продовжує видавати завідомим шахраям дозволи.
Насправді умов із забудовниками, які так грубо порушують, – такого немає. Тобто якщо йдеться про забудовника, який з власної волі чи не з власної знищив «Рибки» (він їх відновив, він веде діяльність по інших об’єктах, закінчує ці об’єкти) – то фактично цей забудовник відновив і дорого заплатив за своє порушення. Окрім того, в тому об’єкті сформована зона для мистецької школи великої площі, де будуть займатися діти з цілого південного району міста. І на сьогодні з такими забудовниками, які так чи інакше відхилилися від намірів, місто знаходить, як працювати.
Тобто це означає, що такий забудовник має цивілізовано заплатити місту приміщеннями, якимись вигодами – і може далі будувати?
Фактично порушувати не має права ніхто. Тобто треба розуміти, що в цивілізованому місті необхідно декларувати свої наміри на старті – тоді ми розуміємо, яке буде навантаження на інфраструктуру, чи може місто таке витримати, чи достатньо там громадського транспорту, чи достатньо інженерної інфраструктури, того самого водопостачання, каналізаційних об’ємів для того, щоби задовольнити ті потреби.
Якщо це неможливо – тоді, відповідно, такий проект не має права на життя. А якщо ще йде з порушенням, то воно рано чи пізно виллється чи в такий показовий спосіб, як із «Рибками», що вся Україна стежила за тим, як вони знищуються і відновлюються, чи в менш очевидний спосіб, коли десь тихенько якийсь поверх надбудовується – але який виливається у велику біду у вигляді перенасичення, нестачі місць в садках і т. д.
Окремий поверх не аж так вплине на завантаження вулиці…
У кожному будинку.
Ви сказали, що це все прораховується. Але ми маємо багато кварталів забудови (це і Стрийська, і Шевченка), де достатньо густо зводять будинки. Нових доріг не з’являється, нової інфраструктури не з’являється, але воно все одно густо забудовується. І до цього – найбільші претензії.
Ви знаєте, є чергові сесії ООН (називається хабітат), на яких визначається взагалі містобудівна політика для цілого світу. І в пріоритеті цієї політики є сталий розвиток, а одним із основних постулатів є не щільні міста, а компактні міста. Тобто всюди у цивілізованих країнах контролюється, наскільки міста розростаються. Тобто вони не мають розростатися – вони мають залишатися максимально в своїх межах, максимально використовувати ті ресурси, які є наявні. Але, звичайно, не в шкоду якості життя, не в шкоду якості збудованого середовища.
І те саме відбувається фактично й у Львові, коли є ряд територій, вакантних для забудови. Але це не означає… Наприклад, території на Підзамче, яке зараз активно розбудовується й активно розвивається – це і під офісну, і під готельну інфраструктуру, і туристичні напрями, і під житлову в тому числі. Але там зарезервовано нормальний простір під школу, під садок, під іншу соціальну інфраструктуру.
Відповідно, це не є погано, що місто в межах своїх розвивається. Якщо воно буде назовні – це означає, що сільськогосподарського призначення землі будуть забудовані. А це дуже цінний на сьогодні ресурс у планетарному масштабі. І, наприклад, у Німеччині є така ціль «30 гектарів»: коли в національному масштабі не мають права міста розбудовуватися більше, ніж на 30 гектарів у день.
У день?
Це насправді велика цифра – але це по всій Німеччині. Це означає, якщо будується, наприклад, автобану ціла смуга – це так само йде в ту площу. І там просто бій між містами, хто має право десь на межі ще додатково трошки розширитися, приєднати якісь поселення і сформувати багатоповерхову забудову.
Ну добре, це ідеально в Німеччині. Але я думаю, що там так само не забудовують парки всередині міст чи якісь громадські простори.
Абсолютно.
А я маю на увазі, що у нас в результаті цього стиснення чи компактності неможливо буде проїхати по вулицях.
Знову ж таки, основною ціллю сталого розвитку є розвиток тих просторів, які добре пов’язані з громадським транспортом. Тобто ви кажете, що не будуються дороги – насправді цілий ряд доріг будується на сьогодні. По-перше, оновлення доріг серйозне; по-друге, розв’язку з Хуторівки наверх зроблено, цим самим дуже сильно скорочено перебіг машин. Скоро буде реалізація Ряшівської, Мазепи продовження сформоване. І, знову ж таки, по тих нових дорогах планується хід громадського транспорту, прокладання тролейбусної мережі – по Хуторівці піде тролейбус.
Я розумію. Тобто ви особливої проблеми в цьому не бачите?
Я вважаю, що основним у місті способом переміщення, мобільності є громадський транспорт. Місто інвестує в десятки трамваїв нових, автобусів, електробусів – і власне цей транспорт є основною структурною частиною міської мобільності.
Місто є історичне, і воно просто вмирає, його екологія вмирає від загазованості, від наявності приватного автотранспорту. Він має поступово зменшуватися – це, знову ж таки, не в шкоду мешканцям, тому що їздити громадським транспортом має бути комфортно. Тобто не має бути тисняви, це має бути кондиційований громадський транспорт, приємний і так далі.
Ну так, але в нас поки що із цим проблеми. І громадський транспорт не їздить, бо є приватний транспорт.
А це поступове явище, ніколи все не з’явиться в один день.
Так. І ні ті, ні ті нормально не їздять.
Поступові заходи, поступово. Там виділена смуга – коли вже є можливість припаркуватися, пересісти на трамвай, переїхатися далі. В ряді місць так уже сформовано. І для мене, наприклад, як для мешканця тієї частини Сихівського району воно приємно, тому що, наприклад, коли я користуюся автомобілем, то біля Стрийського ринку стою у черзі на виїзд. Але я бачу, що один за одним трамваї йдуть по виділеній смузі – там їдуть десятки людей, які не чекають того, що хтось користується приватним автотранспортом.
Так, але вони зупиняються на вулиці Франка.
Поступово, секція за секцією треба ті речі вирішувати. Але навіть та виділена смуга біля Стрийського ринку вже дуже багато часу зекономила для мешканців.
Давайте про приємніше. Буквально цього тижня два львівські громадські простори визнали найкращими в Україні. Це, як я розумію, досить престижна премія. І це визнали Меморіал героїв Небесної Сотні і площу Митну. Але це вже досить давно було збудовано. Щось є в нас такого, що може ще претендувати? Може, готується?
Насправді багато просторів є в реалізації. Я думаю, тут ми маємо слона в кімнаті, як то кажуть: маємо площу Двірцеву – унікальний простір. Я думаю, багато киян, які приїжджають до Львова, багато разів були у Львові, мої знайомі – вони ходять і відверто не можуть стримати емоцій, бачачи цей фонтан, площу…
Він ще не завершений – тобто, я думаю, багато львів’ян ще не бачили.
Безумовно, тобто це буде ще цікавіше виглядати. Але вже на сьогодні це є надзвичайно вражаючим фактором. І таких просторів багато: це можна і дрібніші пішохідні вулиці назвати, і цілий ряд вулиць, де зберігся автомобільний транспорт – але водночас є умови для пішоходів, нові дерева, стало комфортніше. Це ми бачимо як таку неперервну мережу.
Я так само подорожую багатьма містами України, і насправді відмінність Львова сьогодні дуже сильно є наочною в плані дизайну вулиць, середовища і того, як це все крок за кроком стає цілісним каркасом комфортного міста.
Якщо говорити про цю премію, то її здобули на сьогодні дійсно два проекти. Один із них – це площа Митна як така зразкова площа, громадський простір. Ми пам’ятаємо, наскільки вона була нефункціональною. Ці ідеї зародилися з глибокої аналітики урбаністичної: яким чином рухаються люди, які місця на площі затінюються, які є потреби мешканців на цій площі. І цей проект, який був виконаний під керівництвом архітекторки Ольги Криворучко, фантастично був реалізований з таким цікавим світловим акцентом у мощенні на музей Пінзеля.
Громадський простір – це… Як греки колись казали, в чому є формула амфори грецької? Якщо ми маємо ту амфору – чи це є декор ззовні амфори, чи це є якась специфічна форма? Ні, це є простір – простір, який амфора заключає в собі. Тобто формула глечика – це простір, пустота всередині. І ця порожнеча має бути комфортною, вона має бути функціональною, вона має виконувати своє завдання. Так само ця площа – гарна архітектура історична формує унікальні простори. І саме це є цінністю міста.
Але який вплив? Бо це ж живе місто – є люди, є підприємці, це все не в безповітряному просторі, не під склом перебуває. От приклад вулиці Руданського – її зробили чудово: пішохідною, дуже гарно. Але в результаті коли починають ресторатори все заставляти своїми столиками, зникає весь шарм цієї вулиці, і треба якось пробиратися поміж цим… Для чого? Як з цим боротися? На Митній те саме буде.
Я з вами погоджуюся. З одної сторони, я не бачу нічого поганого в терасах і кафе як таких, але є проблема з принципом ліктя. Коли ми їдемо в ліфті, скажімо, наш сусід може стояти спиною і їхати з першого по дев’ятий поверх в такій позиції. Це є банальне відчуття культури, як на мене – і воно виробляється в таких простих речах, воно виробляється також у ставленні до власного міста. І коли підприємець заробляє кошти, ставить терасу – це прекрасно, це оживляє вулицю. Але коли можна залишити два метри проходу, а залишається метр, і людина протискається між тим… Або будується будинок на тисячі метрів квадратних – і при тому залишається хідничок половина метра… Це нормально, можливо, для столиці, для інших міст – але це ненормально для Львова.
Ми з тим боремося і шукаємо дієвіші механізми, як з тим боротися. Але на сьогодні по багатьох-багатьох об’єктах кожен день виїжджаємо. І от тільки що я так само був біля великого комплексу разом із головою Франківського району. Коли ми банально говоримо: а яким чином той тротуар розширити, а яким чином висадити дерева з управлінням екології, а яким чином влаштувати ті паркінги, щоб вони не заважали вулиці.
Але це ж усе в проекті має бути?
Це часто є в проекті. Але та сама тераса – її виставляють, закуповують інші столи, виставляють на метр далі. Добре, що ми маємо сезонність тих майданчиків, і кожного сезону ми можемо дивитися: ага, цей мав порушення – відповідно, тут давайте це врахуємо якось, зробимо меншу ту смугу кафе. Тобто це постійний процес – ми щотижня маємо комісію по майданчиках і кожну терасу розглядаємо з особливою увагою для того, щоби зберегти комфорт і людей, які проходять по вулиці, і не завдати збитків підприємцю.
Але дуже часто це виглядає як сізіфова праця. Може, мають бути якісь жорсткі для всіх правила?
Якщо ми подивимося на майданчики, як вони трансформуються в пішохідній частині міста, – то дуже часто сьогодні це вже такі легкі столики, абсолютно без тих настилів дерев’яних, об які люди просто ноги ламали, коли йшли. Знову ж таки, це є вже тераси, які дозволяють проїхати пожежній машині (це дуже важливо – пожежна безпека в середмісті), швидкій допомозі.
І я хочу сказати – цілі вулиці вже на сьогодні стають більш-менш зразковими. Знову ж таки – не ідеально, знову ж таки – є складні випадки, не без цього. Є порушення, є штрафи, є відповідні демонтажі і так далі. Але якщо ми візьмемо тераси або візьмемо, наприклад, вивіски – то, я думаю, в жодному іншому місті України це не виглядає так, як у Львові. Тому що навіть якщо будь-які типові мережі заходять на наш ринок львівський, вони спеціально замовляють нові вивіски з меншими шрифтами, з окремими літерами для того, щоби це виглядало цивілізовано. Більше ніхто в Україні таких вимог не ставить.
Так, була відома історія, коли Roshen змусили поміняти вивіску. На жаль, наш час вичерпався. Нагадаю, що сьогодні у студії ZAXID.NET LIVE був Антон Коломєйцев – головний архітектор Львова. Мене звати Олег Онисько. Дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET.